Ухвала суду № 57896219, 24.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року м. Київ К/800/4316/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Білуги С.В.,

Пасічник С.С.,

та секретаря Музички Н.В., за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» Щербак Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» до старшого державного виконавця Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Андрійко Є.Л. про визнання дій неправомірними, скасування постанови,

встановила:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» звернулось до суду з позовом до старшого державного виконавця Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Андрійко Є.Л., в якому просило: - визнати неправомірними дії відповідача при винесенні постанови про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-Плюс» ВП №45127841 від 04 березня 2015 року; - визнати неправомірною постанову про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-Плюс» ВП № 45127841 від 04 березня 2015 року; - скасувати постанову про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-Плюс» ВП №45127841 від 04 березня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що старший державний виконавець Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Андрійко Є.Л. не є відповідачем у даній справі.

У касаційній скарзі директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою №285/13 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 15 липня 2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 6 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у сумі 1032300 (один мільйон тридцять дві тисячі триста) гривень 00 копійок.

Листом від 08 жовтня 2014 року №7/26-42/0810/05 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві скерувала на адресу Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15 липня 2013 року для виконання вказаного виконавчого документу у примусовому порядку. Даний лист у Відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано 17 жовтня 2014 року.

На виконання постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15 липня 2013 року №285/13 державним виконавцем відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 20 жовтня 2014 року ВП 45127841.

04 березня 2015 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Андрійко Є.Л. винесено постанову ВП №45127841 про арешт майна боржника.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду із позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при вчиненні виконавчих дій, у тому числі, при винесенні постанови №45127841 про арешт майна боржника від 04 березня 2015 року, державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови судом не встановлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позов заявлено не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, що призвело до суттєвого порушення норм процесуального законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року №202/98-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є: - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; - управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; - районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виходячи із зазначених положень, за цією категорією справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» звернулось з позовом до старшого державного виконавця Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Андрійко Є.Л., який не є органом Державної виконавчої служби України в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» і не може виступати в якості відповідача у таких справах.

Зі змісту статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Виходячи з того, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що у даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну на належного відповідно до переліку, визначеного частиною першою статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», що призвело до процесуальних порушень, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки сам він позбавлений права допустити заміну сторони у справі або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, необхідно зазначити, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з позовом до відповідного органу державної виконавчої служби, оскаржуючи при цьому дії старшого державного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів.

Така ж правова позиція міститься і в рішеннях Верховного Суду України у справах за позовами до Головного управління юстиції, в яких предметом оскарження виступали дії старших державних виконавців та винесені ними постанови (постанови від 23 березня 2016 року у справах №21-3961а15, №21-4542а15).

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» задоволенню не підлягає. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року необхідно залишити без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою та постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена-плюс» до старшого державного виконавця Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Андрійко Є.Л. про визнання дій неправомірними, скасування постанови - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: С.В. Білуга

С.С. Пасічник