Ухвала суду № 57896213, 17.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

17 травня 2016 року м. Київ К/800/46888/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., секретар судового засідання Малина Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Прокуратури міста Києва про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Прокуратури міста Києва, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: визнати протиправними дії Прокуратури міста Києва щодо ненадання позивачам у встановлений законом строк відповіді у повному обсязі на всі порушені у скарзі від 21 січня 2015 року (вх. №6) питання; зобов'язати Прокуратуру міста Києва надати позивачам відповідь у повному обсязі на всі порушені у скарзі від 21 січня 2015 року (вх. №6) питання; визнати протиправними дії Прокуратури міста Києва щодо ненадання позивачам у встановлений законом строк відповіді у повному обсязі на всі порушені у скарзі від 16 лютого 2015 року (вх. №486-П) питання; зобов'язати Прокуратуру міста Києва надати позивачам відповідь у повному обсязі на всі порушені у скарзі від 16 лютого 2015 року (вх. №486-П) питання.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідачем протиправно було не надано відповідей на всі питання, порушені ними в скаргах від 21 січня 2015 року (вх. №6) та від 16 лютого 2015 року (вх. №486-П), чим порушено їхні права, передбачені Законом України «Про звернення громадян».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Прокуратури міста Києва щодо ненадання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповіді на всі порушені в скарзі від 21 січня 2015 року (вх. №6) питання у повному обсязі. Зобов'язано Прокуратуру міста Києва надати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідь на скаргу від 21 січня 2015 року (вх. №6) у повному обсязі на всі порушені в скарзі питання та у відповідності до вимог чинного законодавства. Визнано протиправними дії Прокуратури міста Києва щодо ненадання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповіді на всі порушені у скарзі від 16 лютого 2015 року (вх. №486-П) питання у повному обсязі. Зобов'язано Прокуратуру міста Києва надати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідь на скаргу від 16 лютого 2015 року (вх. №486-П) у повному обсязі на всі порушені в скарзі питання та у відповідності до вимог чинного законодавства. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Прокуратура міста Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 січня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися на особистому прийомі до прокурора міста Києва Юлдашева С.О. із скаргою, яка була зареєстрована за № 6, в якій позивачі просили звернути увагу на неналежне проведення досудового розслідування кримінальних справ, де вони визнані потерпілими та просили надати пояснення на проблемні питання з приводу допущених слідством та прокуратурою порушень, а саме:

- надати пояснення щодо формального підходу прокурора Сайчука А.Ф. до процесуального нагляду та керівництва під час досудового розслідування, а саме пояснити, чому надані прокурором вказівки від 06 серпня 2014 року № 04/2/5-8780-14 по кримінальній справі №12014100060002469 не відповідають обставинам саме цієї справи, прокурором вказана інша кваліфікація злочину;

- провести перевірку за скаргою щодо систематичного невиконання слідчими задоволених клопотань, надати відповідь щодо результатів проведеної перевірки та прийнятих мірах;

- провести перевірку за скаргою щодо систематичного невнесення відомостей про злочини за їх заявами до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що вимагає від них постійно звертатись до слідчого судді, та надати їм відповідь щодо результатів проведеної перевірки та прийнятих мірах;

- надати пояснення, чому немає прокурорського нагляду за наданням відповідей на клопотання;

- надати пояснення, чому, коли по трьом головним справам щодо незаконного заволодіння належними їх родині автомобілями чітко відслідковується однакова схема та дії організованої злочинної групи, а ні слідчими, ні прокуратурою не вносяться відповідні відомості до ЄРДР;

- надати роз'яснення, чому справа № 12014100030002269 передана до суду, але не досліджена до кінця, в обвинувальному акті та в тексті підозри немає достатніх доказів і посилання на конкретні встановлені факти, що може надати можливості уникнути відповідальності підозрюваному, клопотання не виконані;

- надати відповідь де саме, в якому органі державної влади, підрозділі, відомстві, коли саме, в який період та у якого виконавця знаходились кримінальні справи №12014100060002469, №12014100030002269 (раніше №12014100060002440) влітку 2014 року (з 6 червня по 27 липня 2014 року), в які дати справи надходили до конкретного відомства/підрозділу і в які дати надсилались в інші структури та чому фактично приблизно 50 днів не розслідувались;

- надати пояснення, чому в офіційних листах від ГСУ МВС України, СУ ГУ МВС України, прокуратур Печерського району та міста Києва позивачу надходила інформація, що справа направлена до Ірпінського РВ МВС України, але згідно відповіді прокуратури м. Ірпеня, це не відповідає дійсності;

- надати пояснення, чому після отримання 11 липня 2014 року слідчим управління ГУ МВС України в місті Києві матеріалів справи № 12014100060002469 від Печерського РУ ГУ МВС України через ОСОБА_7, СУ ГУ МВС України листом від 18 липня 2014 року надає інформацію, що дана справа ще 19 червня 2014 року скерована для розслідування до Ірпінського МВ ГУ МВС України, якщо вона перебувала в СУ ГУ МВС України, а потім 14 липня 2014 року була направлена до Прокуратури міста Києва згідно листа останньої;

- надати пояснення, яким датам та документам із всіх вищевказаних можна вірити, а в яких службовими особами внесена завідомо неправдива інформація;

- надати пояснення, чому з таким затриманням були направлені відповіді на клопотання від 03 листопада 2014 року та з порушенням строків згідно чинного КПК України;

- надати інформацію, чому дві однакові за схемою справи №12014100030002269 та №12013110070006837 були направлені до суду з різними по суті обвинувальними актами щодо основних ключових фігур (прецедент по справам розписаний в скарзі № 6 від 21 січня 2015 року);

- надати відповідь, чому прокурор міста Києва звернувся до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, а коли суд відмовив йому в арешті підозрюваного, на клопотання про апеляційне оскарження рішення суду прокурор надав відмову у вигляді постанови, в якій написав, що до підозрюваного ОСОБА_8 достатньо домашнього арешту; чому, якщо прокурор вважав, що до підозрюваного ОСОБА_8 достатньо домашнього арешту, чому він звертався до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу до вказаної особи у вигляді тримання під вартою;

- надати пояснення, чому слідчим не було надано перелік документів, які надавалися до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу до ОСОБА_8, по причині того, що цей перелік вчинено рукописно і слідчий не може повідомити, що саме подавалося в додатках до суду;

- надати пояснення, чому щодо ОСОБА_8 не було подовжено з середини грудня 2014 року запобіжний захід у вигляді домашнього арешту;

- надати відповідь, чому прокурор Попович М. на засідання Печерського районного суду не з'явився 24 грудня 2014 року;

- надати відповідь, чому слідчі СУ ГУ МВС України в м. Києві не з'явились на судове засідання в Шевченківському районному суді 15 січня 2014 року о 8:00 та о 8:30;

- провести відповідні перевірки та надати юридичну оцінку порушення працівниками прокуратури та СУ ГУ МВС України в місті Києві Закону України «Про звернення громадян», факти яких викладені в скарзі № 6 від 21 січня 2015 року до Прокуратури міста Києва;

- надати інформацію, які заходи будуть прийняті щодо порушених в скарзі № 6 від 21 січня 2015 року до Прокуратури міста Києва питань.

16 лютого 2015 року ОСОБА_4 звернувся до прокурора міста Києва Юлдашева С.О. із скаргою за №486-П на бездіяльність прокурора міста Києва Касьяна А., який є процесуальним керуючим по декількох справах, де ОСОБА_4 визнаний потерпілим. Вказував, що був позбавлений можливості в строки, встановлені чинним КПК України, отримати відповідь на клопотання та просив розглянути скаргу та провести відповідне службове розслідування.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів помилковим.

У відповідності до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що адресовані Прокуратурі міста Києва скарги стосуються порушень, допущених працівниками прокуратур різного рівня міста Києва та слідчих під час проведення досудового розслідування по кримінальних провадженнях №12014100060002469, №12014100030002269, №12013110070006837, у яких позивачі були визнані потерпілими.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 зазначено, зокрема, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості і не належить до сфери управлінської.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп, положення КПК України регламентують діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, яка стосується сфери публічно-правових відносин, що виникають внаслідок злочинних посягань, відповідальність за які встановлено в нормах кримінального права.

Так, відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальним провадженням, згідно пункту 10 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до пунктів 25, 26 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник; учасники судового провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.

Стаття 24 Кримінального процесуального кодексу України гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом (стаття 30 Кримінального процесуального кодексу України).

Главою 26 Кримінального процесуального кодексу України визначено, зокрема, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, а також оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування.

Суб'єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень і тому виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.

Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Отже, компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень під час досудового розслідування по кримінальній справі, є суд, який здійснює правосуддя у кримінальному провадженні.

З огляду на зміст правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, та заявлених вимог позивачів, оскарження дій відповідача, що не пов'язані зі сферою управлінської діяльності, має відбуватися в рамках кримінального провадження, що виключає можливість розгляду поданого позивачами позову в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково відкрито, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 157, 220, 221, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Прокуратури міста Києва задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Прокуратури міста Києва про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити позивачам право звернення до суду в порядку кримінального судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало

Я.Л. Іваненко