Ухвала суду № 57895471, 19.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/45/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богонос М.Б.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

19 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

прендставника відповідача: Іванова Юрія Віталійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявлячє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2016 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі з урахуванням заяви про зміну підстав та предмету позову та про збільшення та уточнення позовних вимог.

Також апелянт просила постановити окрему ухвалу щодо порушення суддею Богоносом М.Б. норм процесуального права при здійсненні ним судочинства.

Апелянт у судове засідання не з'явилась, просила розгляд справи здійснювати за її відсутності.

Представник третьої особи також не з'явився.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову суд першої інстанції - без змін.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 196 КАС України, колегія суддів визнала за можливе здійснювати апеляційний розгляд за відсутності апелянта та представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції- без змін виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 року визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_3 від 04.04.2015 року та повторної скарги віл 29.05.2015 року. Зобов'язано розглянути повторно та надати відповіді відповідно до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_3 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року.

07.12.2015 року на виконання вказаної постанови Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 802/1442/15-а (а.с. 5).

08.12.2015 року позивачем на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направлено заяву, виконавчий лист № 802/1442/15-а, копії скарг ОСОБА_3 від 04.04.2015 року та від 29.05.2015 року (а.с. 4, 5, 52, 55).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення документи отримано 10.12.2015 року (а.с. 6).

Однак, на переконання позивача жодних дій щодо виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 року, відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не вчинено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідач при розгляді виконавчого листа позивача діяв у межах та спосіб, визначений законом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 даного Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч. 2 ст. 2 Закону примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина 1 статті 6 Закону).

Відповідно до ч. 1, абзацу 2 ч. 2 ст. 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Такими виконавчими документами, серед іншого, є виконавчі листи, що видаються судами.

Положеннями ч. 1 ст. 19 цього Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Як встановлено судами, 08.12.2015 року ОСОБА_3 звернулася до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою щодо прийняття до виконання виконавчого листа № 802/1442/15-а.

Ухвалою суду від 08.02.2016 року у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України витребувано матеріали виконавчого провадження №49738793 щодо виконання виконавчого листа № 802/1442/15-а.

Із наданих Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України матеріалів виконавчого провадження №49738793 слідує, що до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий лист № 802/1442/15-а передано 22.12.2015 року, про що свідчить реєстраційно-контрольна картка Міністерства юстиції України № 35565-0-33-15 (а.с. 49).

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл виконавчих проваджень між державними виконавцями виконавчий документ передано державному виконавцю 23.12.2015 року (а.с. 56).

Згідно ч. 2 ст. 25, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» для прийняття державним виконавцем рішення про відкриття виконавчого провадження або про відмову у відкритті виконавчого провадження встановлений трьохденний строк, перебіг якого починається саме із моменту отримання державним виконавцем виконавчого документа до виконання.

У строки визначені Законом, державним виконавцем Борейко М.В., 25.12.2015 року, на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 802/1442/15-а.

Таким чином, враховуючи дату надходження до державного виконавця виконавчого документа та винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, суд доходить висновку, що державним виконавцем дотримано визначений статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» строк розгляду заяви від 08.12.2015 року, оскільки такий починає свій перебіг саме із моменту отримання заяви та виконавчого документа державним виконавцем.

Отже, проаналізувавши усі докази в сукупності, колегія суддів зазначає, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправної бездіяльності під час розгляду заяви від 08.12.2015 року не допущено, а відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів апелянта про зобов'язання посадових осіб відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти виконавчий лист №802/1442/15-а від 07.11.2015 року до виконання, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та направити копію постанови про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів зазначає насступне.

Як зазначалося, поданий позивачем виконавчий документ прийнято 23.12.2015 року. 25.12.2015 року державним виконавцем Борейко М.В. на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 802/1442/15-а.

Тобто, державним виконавцем прийнято одне із визначених Законом України «Про виконавче провадження» рішень, існування якого виключає правові підстави для прийняття іншого, бажаного для позивача рішення, а саме: постанови про відкриття виконавчого провадження.

Стосовно посилань апелянта на те, що судом першої інстанції неправомірно було повернуто заяву про зміну підстав та предмету позову та про збільшення та уточнення позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Порядок розгляду процесуальних питань про зміну позовних вимог врегульовано статтею 137 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Частиною 1 ст. 137 КАС України передбачено, що позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Так, із журналу судового засідання від 08.02.2016 року слідує, що судом було розглянуто заяву позивача про зміну підстав та предмету позову та про збільшення та уточнення позовних вимог.

За результатом її розгляду судом постановлено усну ухвалу, про повернення заяви від 01.02.2016 року у зв'язку із невідповідності такої вимогам статті 137 КАС України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавець надавши позивачу право подати заяву про зміну позовних вимог застеріг, що зміна може стосуватися лише предмета або підстави позову. В іншому випадку, зміна позивачем одночасно і підстав і предмету адміністративного позову свідчить про появу іншої позовної заяви, та не вважається заявою про зміну існуючих у справі позовних вимог.

Відтак, з огляду на норми ст. 137 КАС України, прийняття судом таких заяв до розгляду є недопустимим.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн, то суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що така задоволенню також не підлягає.

Так, статтями 23 та 1167 Цивільного кодексу України, визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як встановлено судом, відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправної бездіяльності під час розгляду заяви від 08.12.2015 року не допущено, а відтак і підстава для відшкодування моральної шкоди відсутня.

Щодо постановлення окремої ухвали стосовно порушення суддею Богоносом М.Б. норм процесуального права при розгляді позовної заяви позивача колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 208 КАС України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 166 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 166 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Із зазначених процесуальних норм слідує, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями на постановлення окремої ухвали відносно судді, рішення якого є предметом апеляційного оскарження.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 24 травня 2016 року.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Боровицький О. А. Сушко О.О.