Ухвала суду № 57894939, 11.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"11" травня 2016 р. справа № 804/5930/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління МВС України в Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 року у справі №804/5930/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (відповідач- 1), Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області (відповідач - 2)

третя особа Заводський районний відділ Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними, зміну формулювання в наказі про звільнення, -

в с т а н о в и в:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ МВС України в Дніпропетровській області, Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить, з урахуванням уточнень:

- зобов'язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області змінити формулювання в наказі № 8 о/с ДСК від 17.01.2012 року, а саме зазначити причину звільнення "за власним бажанням" з посиланням на статтю 38 Кодексу законів про працю України;

-зобов'язати Дніпродзержинське міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 06.04.2015 року. (т.1, а.с. 2-6, 94-96, 124-128)

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. адміністративний позов задоволено частково, а саме зобов'язано ГУ МВС України в Дніпропетровській області змінити формулювання в наказі № 8 о/с ДСК від 17.01.2012 року, а саме - зазначити причину звільнення "за власним бажанням" з посиланням на пункт 64 "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. В іншій частині позовних вимог відмовлено, (т.1, а.с. 254 - 255)

Постанова в частині задоволення позовних мотивована тим, що позивач 03.11.2011 року подала рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, даний рапорт був погоджений заступником начальника Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області та начальником Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, а отже відповідач -1, повинен був прийняти рішення про її звільнення на підставі рапорту. В частині відмови постанова мотивована тим, що позивачем не було доведено причинного зв'язку між прийнятим наказом № 8 о/с ДСК від 17.01.2012 року про звільнення її з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 "є" Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та перешкодою для подальшого її працевлаштування.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач - 1 оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та винести нову про відмову в задоволенні позову в цій частині (т.2, а.с.2-8).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції своїм рішенням фактично змінив (зменшив), встановлений спеціальним законодавством в сфері проходження особами рядового і начальницького складу служби в органах внутрішніх справ термін, який особа має відпрацювати з дня подачі рапорту про звільнення (03.11.2011р.), а також не врахував, що узгодженою сторонами датою звільнення позивача є 03.02.2012 р. Крім того, вважає, що суд першої інстанції невірно застосував вимоги ч.З ст. 184 КЗпП України для прийняття рішення щодо зміни формулювання в наказі ГУМВС №8 о/с дек від 17.01.2012 р. про звільнення ОСОБА_1

В судовому засіданні представник відповідача -1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач та представники відповідача -2 та третьої особи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи (т.2, а.с. 25-28).

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника відповідача -1, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства в сфері проходження служби в органах внутрішніх справ України, в тому числі Законом України «Про міліцію» (далі Закон №565-XII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ України (далі -Статут).

Визнання дій протиправними та зміна формулювання в наказі про звільнення є предметом судового розгляду у дані адміністративній справі.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача - 1 змінити підстави звільнення в наказі №8 о/с ДСК від 17.01.2012 р., суд першої інстанції виходив з необхідності захисту прав позивача та неврахуванні відповідачем бажання позивача звільнитися за власним бажанням, з огляду на вагітність та зміну місця проживання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його вірним, виходячи з наступного.

Згідно ст. 68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Пунктом 10 Положення передбачено, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціальними - економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 23 Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до п.64 «є» Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006р. №3460-IV, затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Статут), який визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочення та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Частиною 1 статті 1 Статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно - правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно ч.1 ст.5 Статуту, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до статті 12 Статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Статуту передбачено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 01.02.2010 року ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 26 о/с була прийнята на службу та призначена на посаду дізнавача сектора дізнання Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС (т.1, а.с. 59).

В подальшому, наказом Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 02.11.2010 року № 130 о/с позивач призначена на посаду інспектора сектора інформаційних технологій Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС (т.1, а.с. 60).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2011 року позивач звернулась з рапортом на ім'я начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області, в якому просила звільнити її з органів внутрішніх справ за власним бажанням (т.1, а.с.63).

Досліджуючи вищезазначений рапорт позивача, судом було встановлено, що 03.11.2011 року заступником начальника Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області та начальником Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області на ньому були накладені резолюції "не заперечую" (т.1, а.с.63).

З огляду на що, позивач з 02.12.2011 року перестала виходити на службу, у зв'язку з чим за результатами розгляду рапорту заступника начальника-начальника штабу Заводського РВ ДМУ ГУМВС України майора міліції Антонова О.В. від 03.01.2012 року, було призначено службове розслідування (т.1, а.с.62-63).

В процесі проведення службового розслідування, з пояснень матері позивача було встановлено, що її дочка ОСОБА_4 у листопаді 2011 року виявила бажання звільнитись з органів внутрішніх справ у зв'язку із тим, що вона вирішила змінити місце проживання та сімейний стан, окрім того вона вагітна (т.1, а.с. 64).

За результатами службового розслідування Дніпродзержинським МУ ГУМВС України було видано наказ "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Заводського РВ ДМУ ГУМВС України" від 10.01.2012 року № 20 за порушення дисципліни, а саме відсутність на службі без поважних причин з 02.12.2011 року, (т.1, а.с. 60)

На підставі вищезазначеного наказу було прийнято наказ ГУ МВС від 17.01.2012 р. №8 о/с ДЕК, яким ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, (т.1, а.с. 61)

В обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення відповідач -1 зазначає, що вимоги статті 68 Положення позивачу були відомі, а також додатково доведені та роз'ясненні їй, що підтверджується змістом власноруч написаного нею рапорту від 03.11.2011р. про звільнення з ОВС за власним бажанням, отже між сторонами була узгоджена дата звільнення 03.02.2012 року.

Крім того, відповідач-1 зазначає, що застосування вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України для зміни формулювання в наказі ГУМВС №8 о/с ДСК від 17.01.2012р. про звільнення ОСОБА_1 є невірним, з огляду на те, що перебування у стані вагітності не пов'язано з порушенням службової дисципліни, яке виразилось у не виході позивача на службу без поважних причин.

Суд зауважує на тому, що відповідач -1 при прийнятті рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади за п.64 «є», яке між тим є крайнім заходом дисциплінарного впливу, не врахував рапорт позивача про звільнення з посади за власним бажанням та інформацію щодо перебування її у стані вагітності.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Саме це має вирішальне значення для суду при ухваленні рішення.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відповідачем могло бути застосовано інше стягнення, яке передбачено Дисциплінарним статутом за порушення дисципліни, яке беззаперечно мало місце.

Щодо заперечень відповідача стосовно дати звільнення, визначеної судом, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не мав підстав для визначення її з урахуванням трьох місячного строку з дати подання рапорту, оскільки, задовольняючи позовні вимоги в частині зміни формулювання причин звільнення приймає до уваги ч.1 ст.38 КЗпП України, яка надає вагітній жінці додаткові гарантії, які обумовлені неможливістю продовжувати роботу (службу) через її особливий стан.

До того ж, визначення саме цієї дати звільнення відповідає фактичним обставинам щодо припинення служби та не порушує прав відповідача.

Таким чином, суд зважуючи на встановлений причинний зв'язок між діянням та фактичними обставинами справи, та оскарженням позивачем лише формулювання причин звільнення, а не самого факту звільнення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення в цій частині адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог статті 159 КАС України.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, відповідач - 1, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч з вимогами ч.2 ст.71 КАС України, не довів правомірності своїх дій та не переконав суд у своїй правоті.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. у справі №804/5930/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України упродовж двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун