Постанова № 57893826, 23.05.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року м. Київ№810/892/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області, Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області про визнання незаконним та скасування рішення (висновку), визнання незаконними дій, поновлення на роботі,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі відповідач-1) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобовязання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №810/892/16, витребувано докази по справі від сторін, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 залучено до участі у справі в якості відповідачів - Березанське відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції (далі відповідач-2) та Атестаційну комісію ГУ НП в Київській області (далі відповідач-3).

В судовому засіданні 25.04.2016 представником позивача подано заяву про зміну (уточнення) позовних вимог, в якій позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення атестаційної комісії ГУ НП в Київській області від 09.12.2015 №4, оформлене відповідним протоколом, яким ОСОБА_1 (М-140562) визнано таким, що займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність;

- визнати протиправними та скасувати накази ГУ НП в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с та від 21.03.2016 №125 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1, інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції зі служби в поліції у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за пп.5 п.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність);

- поновити майора поліції ОСОБА_1 (М-140562) на посаді інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції з 25.02.2016;

- стягнути з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2016 по день поновлення на посаді без урахування обов'язкових податків та зборів та суму заробітної плати за період з 17 по 25 лютого 2016 року;

- стягнути з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 49999,99 грн.;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення майора поліції ОСОБА_1 (М-140562) на посаді інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції;

- звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 5376,00 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Протокольною ухвалою суду від 25.04.2016 вказану заяву про зміну (уточнення) позовних вимог прийнято до розгляду судом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с за наслідками проведеного атестування його було звільнено зі служби в поліції з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

Звільнення із зазначених підстав позивач вважає протиправним, оскільки його атестування було проведено з грубим порушенням вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 №1465.

Зокрема, позивач, посилаючись на положення статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» вважає, що ГУ НП в Київській області не мало правових підстав для призначення атестування. Крім того, позивач вважає, що прийнявши його на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення в порядку, передбаченому пунктом 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», ГУ НП в Київській області підтвердило, що він відповідає вимогам, що ставляться до поліцейського вказаним законом.

Позивач також стверджує, що атестаційна комісія під час атестування не зясовувала його відповідність критеріям, встановленим пунктом 16 Розділу ІV Інструкції про проведення атестування поліцейських, матеріали особової справи матеріали розглянула поверхнево та упереджено, внаслідок чого дійшла необґрунтованого висновку про службову невідповідність.

Відповідач-1 позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції є правомірним, оскільки він був прийнятий на підставі висновку атестаційної комісії, яким було встановлено, що позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Відповідач-1 зазначив, що висновок атестаційної комісії про службову невідповідність ОСОБА_1 ґрунтується, зокрема, на незадовільних результатах тестування на загальні здібності та навички, знання законодавчої бази і відсутності у позивача мотивації та бажання до змін.

Відповідач-2 та відповідач-3 правом надати суду письмові заперечення проти позову або пояснень по суті позовних вимог не скористались.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача-1 у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Представники відповідача-2 та 3 у судові засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників до суду не надходило.

Частиною 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд ухвалив розгляд справи здійснювати за відсутності представників відповідача-2 та відповідача-3.

У судовому засіданні 16.05.2015 після допиту свідків за письмовим клопотанням позивача на обговорення сторін поставлено питання про можливість продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача-1 проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Зважаючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, свідків, оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з лютого 2007 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з липня 2014 року на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Баришівського РВ з обслуговування Баришівського району та міста Березань Київської області (т.1, а.с. 64-69).

16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України у звязку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію» постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції України.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №590 о/с капітана міліції ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» (у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) (т.1, а.с. 60).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с відповідно до пунктів 9 та 12 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1, як прибулого з Міністерства внутрішніх справ, призначено з присвоєнням спеціального звання капітана поліції в порядку переатестування на посаду інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області (т.1, а.с. 61).

23 листопада 2015 року Головним управлінням Національної поліції в Київській області прийнято наказ №16 про проведення атестування поліцейських Головного управління Національної поліції в Київській області та створення атестаційних комісій згідно з додатками 1-4 до наказу (т.1, а.с. 161).

Цим же наказом управлінню кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області доручено скласти списки поліцейських, які підлягають атестуванню, скласти атестаційні листи на поліцейських.

На виконання наказу ГУ НП в Київській області від 23.11.2015 №16, у складі ГУ НП в Київській області створені Атестаційні комісії №1-4, персональний склад яких затверджений додатками 1-4 до наказу від 23.11.2015 №16 (т.1, а.с. 164-167).

Рішенням Атестаційної комісії №4 ГУ НП в Київській області, оформленим протоколом від 07.12.2015 №07-12/04-1 ОСОБА_1 було включено до переліку осіб, які мали проходити співбесіду 09.12.2015 (т.1, а.с. 85-88).

9 грудня 2015 року Атестаційна комісія №4 ГУ НП в Київській області за результатами співбесіди прийняла рішення, оформлене протоколом б/н від 09.12.2015, про невідповідність позивача займаній посаді, і рекомендувала звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність (т.2, а.с. 24-26).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) звільнено зі служби в поліції (т.1, а.с. 62).

Підставою для звільнення слугував атестаційний лист ОСОБА_1 від 09.12.2015 з висновками атестаційної комісії.

Наказом ГУ НП в Київській області від 21.03.2016 №125 о/с до пункту наказу ГУ НП в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції внесено зміни, відповідно до яких датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати 25.02.2016 (т.1, а.с. 72).

Не погоджуючись з висновками Атестаційної комісії та наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходив з такого.

2 липня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Національну поліцію» (далі також Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною 1 статті 48 Закону № 580-VІІІ визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до вимог статті 47 Закону № 580-VІІІ призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно пункту 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому, зі змісту пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ вбачається, що лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції.

Судом встановлено, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 07.11.2015 наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с позивача без проведення конкурсу призначено на посаду інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області та присвоєно спеціальне звання капітан поліції (т.1, а.с. 61).

Тобто, позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ шляхом видання наказу про призначення за його згодою, з чого слідує, що питання про його відповідність вимогам до поліцейських було вирішено у момент видання наказу про прийняття на службу.

Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VІІІ).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліцію, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (стаття 56 Закону № 580-VІІІ).

Статтею 58 Закону № 580-VІІІ передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги твердження відповідача-1 про те, що позивач призначений на посаду інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції виключно до тимчасового штату Переяслав-Хмельницького відділу поліції, оскільки наказ ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с не містить жодних застережень про тимчасовість призначення ОСОБА_1 на посаду в поліції.

Щодо посилань в зазначеному наказі на призначення позивача на посаду в порядку переатестування згідно пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» суд зазначає, що відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Вказаний пункт Закону № 580-VІІІ не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як умови прийняття до служби в поліції, чи продовження подальшої служби в Національній поліції.

Тому, враховуючи, що розділом Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ не передбачено винятків щодо атестування осіб, які були працівниками міліції та прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, на таких осіб поширюються загальні вимоги законодавства щодо підстав та порядку проведення атестування поліцейських.

Мету та підстави атестування поліцейських визначено у статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової карєри.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

З аналізу положень частини другої статті 57 Закону № 580-VІІІ випливає, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду. Крім того, атестування поліцейського проводиться в разі вирішення питання щодо звільнення поліцейського через службову невідповідність.

Поряд із Законом № 580-VІІІ правові та організаційні засади процедури оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня (атестації) врегульовано Законом України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI «Про професійний розвиток працівників» атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.

Положеннями частин 1 та 3 статті 13 Закону України «Про професійний розвиток працівників» передбачено, що атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі. В разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією. Рекомендації комісії з відповідним обґрунтуванням доводяться до відома працівника у письмовій формі.

Суд зазначає, що наведені у частині 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ підстави для проведення атестування є вичерпними. Метою проведення атестування із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у звязку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Кожна з зазначених трьох підстав для проведення атестування повинна бути звязана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як-то неналежне виконання службових обовязків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Таким чином, атестація працівника одразу ж після прийняття його на роботу (у тому числі на службу до поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження не відповідає меті та завданню атестування і суперечить вимогам Закону України «Про професійний розвиток працівників» та Закону № 580-VІІІ.

Досліджуючи зміст наказу ГУ НП в Київській області від 23.11.2015 №16 «Про проведення атестування та створення атестаційний комісій» суд встановив, що цей наказ не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ (т.1, а.с. 42).

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою проведення атестування ОСОБА_1 не було призначення його на вищу посаду чи переміщення на нижчу посаду. Також не було обставин, які б свідчили про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, зокрема, в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Натомість представник відповідача-1 зазначив, що атестування позивача було проведено у порядку атестації усіх поліцейських ГУ НП в Київській області з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової карєри, що на його думку відповідає частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Однак, наведені підстави для призначення атестування суд оцінює критично, позаяк мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Отже, Закон № 580-VІІІ не передбачає проведення атестування всіх поліцейських та, зокрема, позивача без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Закріплену у частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ мету атестування відповідач-1 необґрунтовано розцінив як самостійну і достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з метою визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, хоча наявності конкретних передумов (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування у такому контексті відповідач-1 не довів.

За викладених обставин, суд вважає, що позивача було протиправно та безпідставно включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Разом з цим, надаючи правову оцінку рішенню Атестаційної комісії ГУ НП у Київській області про невідповідність позивача займаній посаді, суд зазначає про таке.

Порядок проведення атестування поліцейських визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.11.2015 №1465, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 за № 1445/27890 (далі Інструкція №1465).

Пунктом 2 розділу І Інструкції №1465 визначено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Розділом ІV Інструкції №1465 визначений порядок організації, підготовки, проведення атестування.

Згідно з пунктом 11 розділу IV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції №1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

За змістом пунктів 7-9 Розділу ІV Інструкції №1465 керівники, які складають атестаційний лист, зобов'язані: 1) ознайомитися з вимогами цієї Інструкції; 2) проаналізувати проходження служби, професійну та спеціальну підготовку, а також конкретні показники служби поліцейського; 3) вивчити матеріали (характеристики) на осіб, які відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції; 4) на підставі всебічного вивчення особистих, професійних та ділових якостей поліцейського, який атестується, заповнити атестаційний лист за формою, визначеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

В атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов'язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров'я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів 10, 11, 12 Розділу ІV Інструкції №1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 Розділу ІV Інструкції №1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 Розділу ІV Інструкції №1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Зміст викладених положень Інструкції №1465 свідчить, що атестування поліцейських включає два етапи: тестування та співбесіду.

Тестування передбачає професійний тест (тест на знання законодавчої бази) та тест на загальні здібності та навички.

Інструкція №1465 не містить конкретного порядку проведення співбесіди, у той же час, виходячи з її змісту та мети атестування можна стверджувати, що під час співбесіди Атестаційна комісія повинна розглянути атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського; оцінити ділові, професійні, особисті якості поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівень, а також зясувати відповідність особи поліцейського критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465, для чого поліцейському, який проходить атестування, можуть ставитись питання.

Згідно з пунктами 20-23 Інструкції №1465 усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу. Протоколи засідань атестаційної комісії підписуються головою, секретарем, присутніми на її засіданні членами комісії.

Судом встановлено, що 09.12.2015 Атестаційною комісією №4 ГУ НП в Київській області у складі голови у складі: голови ОСОБА_2 (Управління патрульної служби м. Києва), секретаря Бажана О.В. (Управління патрульної служби м. Києва), членів ОСОБА_3 (ВГО «Автомайдан»), ОСОБА_4 (журнал «Новое Время»), ОСОБА_5 (Громадська організація «Воїнів-учасників АТО Києво-Святошинського району»), ОСОБА_6 (Програма ICITAP Департаменту юстиції США) було проведено співбесіду з ОСОБА_1, за результатами якої оформлено протокол б/н від 09.12.2015 (т.2, а.с. 24-26).

Як вбачається зі змісту вказаного протоколу, членами атестаційної комісії № 4 ГУ НП в Київській області під час проведення атестування ОСОБА_1 було досліджено наступні документи:

- атестаційний лист;

- декларацію про доходи;

- послужний список (форма 1);

- інформаційну довідку;

- висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

- інформацію з відкритих джерел.

Відповідно до вказаного протоколу членами атестаційної комісії позивачу були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше.

Проте, суд звертає увагу на те, що вказаний протокол не містить переліку відповідних питань на відповідей на них.

Розглянувши вказані матеріали, заслухавши відповіді позивача на поставлені запитання та врахувавши результати тестування, Атестаційна комісія № 4 ГУ НП в Київській області більшістю голосів (6 за, 1- проти) прийняла рішення, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Поряд з цим, суд зазначає, що мотиви, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення вказаний протокол не містить. Зокрема, в ньому відсутні будь-які посилання на обставини, що свідчать про недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей позивача, чи інші дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал; невідповідність позивача оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського, інших обставин, що свідчать про невідповідність особи позивача посаді, яку він займає.

З вказаного протоколу вбачається, що атестаційна комісія в порушення вимог статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 16 розділу IV Інструкції №1465 не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноту виконання позивачем функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень тощо.

Так, відповідно до атестаційного листа, складеного заступником начальника Березанського відділу поліції, за період служби та в займаній посаді капітан поліції ОСОБА_1 зарекомендував себе як дисциплінований працівник. Принциповий у вирішенні службових питань, уміє будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі. Має почуття особистої відповідальності, авторитет у колективі та серед населення, прагне до вдосконалення службової діяльності, стійкий у своїх моральних принципах, сміливий, рішучий, організований, постійно працює над підвищенням свого освітнього та культурного рівня. Може налагодити і підтримувати ділові стосунки з людьми, з якими доводиться контактувати по роду діяльності.

З початку 2015 року ОСОБА_1 особисто розкрив 7 злочинів по лінії загально-кримінальної спрямованості, склав 59 протоколів за різні правопорушення, в ході операції «Візит» відвідав 1020 помешкань громадян.

Фізично підготовлений, добре володіє табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатний переносити психофізичні навантаження та труднощі служби.

Згідно висновку прямого керівника начальника Березанського відділу поліції ОСОБА_1 займаній посаді відповідає (т.1, а.с. 63).

Згідно відомостей послужного списку ОСОБА_1 один раз притягався до дисциплінарної відповідальності у вигляді зауваження на підставі наказу від 21.04.2008, станом на момент проведення атестування діючих дисциплінарних стягнень не мав.

У той же час, судом встановлено, що за час проходження служби позивач неодноразово нагороджувався подяками та грамотами, а саме: Подякою від 01.06.2009 за багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у боротьбу зі злочинністю, зміцнення законності і правопорядку в районі та з нагоди професійного свята дня дільничного інспектора міліції, Грамотою від 18.06.2010 за високі показники в службовій діяльності, наполегливу роботу по забезпеченню законності і правопорядку на території селищної ради та з нагоди дня дільничних інспекторів міліції, Грамотою від 17.12.2010 за високі показники в службовій діяльності, наполегливу роботу по забезпеченню законності і правопорядку на території селищної ради та з нагоди дня міліції України, Подякою від 2012 року за високий професіоналізм, додержання законності та правопорядку на території міста Березань та з нагоди 21-ї річниці дня міліції України, Подякою від 2013 року за високий професіоналізм, сумлінне ставлення до виконання службових обовязків та з нагоди професійного свята дня дільничного інспектора міліції в Україні, Грамотою від 2013 року за сумлінне ставлення до виконання службових обовязків, досягнення високих показників в практичній діяльності з нагоди відзначення 22-ї річниці дня міліції України (т.2, а.с. 17-22).

Згідно довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», вартість майна, указаного позивачем в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, набутого ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані із законних джерел (т.1, а.с. 79).

Відповідно до інформаційної довідки, за результатами складання підсумкових заліків за 2014-2015 навчальний рік ОСОБА_1 з функціональної підготовки отримав оцінку «добре», з вогневої підготовки «задовільно», з фізичної підготовки «задовільно» (т.1, а.с. 84).

Водночас інформації з відкритих джерел, посилання на які міститься у протоколі, відповідачами не надано.

Суд зазначає, що вказані матеріали не дають підстав для висновку, що позивач має незадовільні показники з критеріїв, встановлених пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465, а саме, що позивач неналежним чином виконує свої посадові обовязки, має низькі результати службової діяльності, недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей, незадовільну фізичну підготовку.

З'ясовуючи фактичні підстави, що покладені в основу висновку про службову невідповідність позивача, судом у якості свідків були допитані члени Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області №4: голова комісії ОСОБА_2, члени комісії ОСОБА_7, ОСОБА_4

Суд попередньо повідомив зазначених осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що має юридичну освіту, працює т.в.о. заступника начальника Управління патрульної поліції м. Києва з 26.04.2016. На службі в поліції з липня 2015 року. В органах внутрішніх справ не працював.

Свідок пояснив, що з членами атестаційних комісій був проведений тренінг за участю представників програми ІСІТАП Департаменту юстиції США (ICITAP - TheCriminal Investigative Training Assistance Program), на якому було розяснено порядок проведення оцінювання, критерії оцінки, визначено орієнтовне коло питань для осіб, які підлягають атестуванню.

Зазначив, що під час атестування Атестаційна комісія поліцейських оцінювала за трьома основними критеріями: мотивація, чесність, здатність до змін. За кожен із зазначених критеріїв членами атестаційної комісії виставлялись бали, сума яких враховувалась під час прийняття рішення про відповідність кандидата займаній посаді.

На уточнююче запитання суду, чи враховувались атестаційною комісією критерії, що перелічені в пункті 16 Інструкції №1465 свідок відповів, що окремо по кожному критерію зазначеної Інструкції Атестаційна комісія документів не розглядала, документи на поліцейського оцінювались у сукупності та в світлі тих критеріїв, що були озвучені на тренінгу (мотивація, чесність, здатність до змін).

З приводу атестування позивача свідок ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 отримав низькі оцінки за всіма трьома критеріями: мотивація, чесність, здатність до змін. Так, на переконання свідка, про низьку мотивацію та здатність до змін свідчить та обставина, що позивач протягом 7-ми років проходив службу на одній посаді (дільничного інспектора). Про невідвертість (нечесність) позивача свідчать негативні відповіді на запитання, чи брав (давав) він коли-небудь хабарі.

Також свідок зазначив, що позивач не зміг надати однозначних відповідей щодо фактів, які були вказані в атестаційному листі, зокрема, щодо кількості осіб, які мають зареєстровану зброю на території, яку обслуговує позивач, характеру та кількості злочинів, які розкрив позивач.

Саме ці обставини, за твердженням свідка, були підставою для висновку про службову невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді.

Свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що працює редактором журналу «Новое Время», юридичної освіти не має. Підтвердила, що була членом Атестаційної комісії №4 ГУ НП в Київській області, яка в грудні 2015 року проводила співбесіду з ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_4 надала тотожні пояснення з приводу порядку та критеріїв, за якими оцінювалась відповідність поліцейських займаним посадам мотивація, чесність, здатність до змін. Зазначила, що висновок про невідповідність позивача займаній посаді був обумовлений низькою мотивацію з огляду на відсутність просування ОСОБА_1 по службі.

Щодо критеріїв, визначених у пункті 16 Інструкції №1465, свідок ОСОБА_4 зазначила, що Атестаційною комісію розглядався атестаційний лист, проте наведені у ньому відомості, на її думку, є формальними та не відображають реального стану речей, тому перевага надавалась саме оцінці за такими критеріями як мотивація, чесність, здатність до змін.

Свідок ОСОБА_7 повідомив суд, що за родом діяльності є підприємцем, юридичної освіти не має.

З приводу обставин атестування позивача зазначив, що Атестаційна комісія при проведенні співбесіди та розгляді матеріалів, зібраних на поліцейського, не зясовувала відповідність позивача усім 8 критеріям, наведеним у пункті 16 Інструкції №1465. Натомість комісія при атестуванні керувалась критеріями та питаннями, коло яких було визначено на тренінгу, що попередньо був проведений з членами атестаційних комісій, а саме: мотивація, чесність, здатність до змін.

За твердженням свідка ОСОБА_7 ОСОБА_1 цим критеріям не відповідає, оскільки не відверто відповідав на питання, що стосувались ставлення до корупції в поліції, має низьку здатність до змін, не готовий прийняти цінності оновленої поліції.

Наведені свідчення членів Атестаційної комісії №4 ГУ НП в Київській області суд оцінює критично.

При цьому слід зауважити, що компетенція атестаційної комісії при проведенні співбесіди та прийнятті рішення обмежена закріпленими в Інструкції №1465 чіткими критеріями, які враховуються комісіями при прийнятті того чи іншого рішення, серед яких відсутні такі критерії як «чесність», «здатність до змін» та «мотивація».

Зазначені риси характеру особи відображаються в характеристиці поліцейського, які надаються безпосередніми керівниками та відображаються в атестаційному листі.

Суд вважає, що положення Інструкції №1465 не наділяють атестаційні комісії повноваженнями визначати відповідність особи займаній посаді на підставі власних критеріїв, зокрема, на основі особистих уявлень про мотивацію, чесність, здатність до змін, які мають бути притаманні для поліцейського на певній посаді безвідносно до конкретних показників діяльності.

Суд зазначає, що відсутність мотивації, насамперед, має проявлятись у байдужому ставленні поліцейського до виконання власних посадових обовязків, результатів роботи та відсутності прагнень до опанування новими навичками та знаннями, що можуть позитивно відобразитись на якості виконуваної роботи.

Натомість небажання особи до зміни чи розширення функціональних обовязків не свідчить про відсутність мотивації, оскільки просування по службі у даному випадку може виражатись в отримання чергового спеціального звання, тому та обставина, що позивач тривалий час працює інспектором не характеризує його як немотивованого, чи такого, що не здатний до змін.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що атестування позивача не було повязане з розглядом питання про можливість його переміщення на вищу (нижчу) посаду.

За таких обставин суд вважає, що посилання свідків на відсутність мотивації та нездатність до змін у даному випадку не може розглядатись як невідповідність займаній посаді.

Встановлюючи повноту зясування членами Атестаційної комісії усіх обставин, що мали б взяті до уваги при прийнятті рішення, суд у судовому засіданні 16.05.2015 допитав у якості свідка ОСОБА_1

Як зазначив позивач, Атестаційна комісія не з'ясовувала у нього характеру та обсягу його функціональних обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції, не встановлювала результатів службової діяльності та рівня теоретичних і практичних знань у контексті займаної ним посади. Так, згідно наданих позивачем пояснень, переважна більшість з поставлених йому при проведенні співбесіди питань не мали відношення до його професійної діяльності.

Так, Атестаційна комісія зясовувала його біографічні дані, ставлення до корупційних діянь, зокрема запитувала чи брав (давав) він хабара, на що він під час співбесіди відповів, що не брав.

Також Атестаційною комісією було задано ряд загальних питань, що стосувались кількості осіб, які проживають на території, яку він обслуговує, та щодо кількості осіб, які мають зареєстровану вогнепальну зброю.

Таким чином, зміст протоколу б/н від 09.12.2015, пояснення членів Атестаційної комісії, не дають підстав вважати, що рішення про службову невідповідність ОСОБА_1 приймалось на підставі повного та всебічного розгляду та дослідження всіх матеріалів, що були надані до атестування, і що за результатами розгляду цих матеріалів були встановлені обставини, які свідчать про невідповідність особи позивача критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції № 1465.

В матеріалах справи відсутні докази, які б спростували наведені у атестаційному листі ОСОБА_1 факти про його достатню кваліфікацію і професійні навики.

Стосовно посилань відповідача-1 на незадовільні результати тестування, як на обставину, що свідчить про службову невідповідність позивача, суд звертає увагу на таке.

Як вбачається з атестаційного листа позивача, за наслідками проходження тестування ОСОБА_1 отримав 23 бали з тесту на загальні здібності та навички та 21 бал з тесту на знання законодавчої бази. При цьому, згідно пункту 10 Розділу ІV Інструкції №1465, мінімальний бал за кожен тест складає 25 балів.

Втім, суд зазначає, що згідно положень Інструкції №1465 результати тестування обовязково враховуються Атестаційною комісією як один з восьми критеріїв оцінки, однак вони не мають вирішального значення та мають оцінюватись разом з іншими матеріалами, що були подані до атестування.

Під час розгляду справи відповідачами не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджують те, що отримані позивачем під час тестування бали, свідчать про професійну невідповідність позивача.

Суд також вважає необхідним зазначити, що процедура проведення співбесіди, як етапу атестування, повинна бути достатньо прозорою з тим, щоб і сама особа, яка проходить співбесіду, керівники органів поліції, які реалізовують її результати та суд, перевіряючи законність проведеного атестування, могли зясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого атестаційною комісією рішення.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт тощо), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Проте з матеріалів справи, всебічно та повно досліджених судом, неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідав позивач, що в сукупності призвело до прийняття рішення про службову невідповідність.

У той же час, досліджені судом матеріали, що були на розгляді атестаційної комісії характеризують позивача виключно з позитивного боку, свідчать про його високий професійний рівень.

Враховуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку, що рішення Атестаційної комісії №4 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом б/н від 09.12.2015, про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність не ґрунтується на вимогах Інструкції №1465, прийняте атестаційною комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Київській області №77 о/с від 17.02.2016, з урахуванням змін, внесених наказом від 21.03.2016 №125 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за статтею 77 п. 1 пп.5 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність), суд зазначає таке.

Пунктом 24 Розділу ІV Інструкції №1465 встановлено, що за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.

Відповідно до пункту 28 Розділу ІV Інструкції № 1465 керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов'язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Отже, атестаційний лист, у якому міститься висновок атестаційної комісії про невідповідність особи поліцейського займаній посаді, підлягає обов'язковому виконанню шляхом видання наказу про звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

Оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення Атестаційної комісії №4 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом б/н від 09.12.2015, яке слугувало єдиною підставою для видання наказу Головного управління Національної поліції в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 про звільнення позивача зі служби в поліції, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання зазначеного наказу протиправним та його скасування.

При цьому, враховуючи незаконність звільнення позивача на підставі наказу ГУ НП в Київській області №77 о/с від 17.02.2016, наказ ГУ НП в Київській області №125 о/с від 21.03.2016, яким до наказу №77 о/с від 17.02.2016 внесено зміни в частині дати звільнення, є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час прийняття наказу №77 о/с від 17.02.2016 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС №360 від 15.02.2016 (т.1, а.с. 5).

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Аналогічна правова позиція викладена в абзаці другому пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, в якому зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014 та від 01.07.2014 (реєстраційні номери судових рішень в ЄДРСР - 39088425 та 39891898 відповідно).

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області.

Разом з тим, задовольняючи вимоги позивача в частині поновлення на роботі, суд зазначає, що датою поновлення особи, яка була незаконно звільнена, є дата відповідного судового рішення, у випадку, коли воно на підставі статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України звернуто до негайного виконання, або дата набрання таким рішенням суду законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Законом не передбачено можливість поновлення на роботі попереднім числом. Тому вимога позивача поновити його на посаді саме з дати звільнення (25.02.2016) є неналежним способом захисту порушених прав і задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 1 статті 94 Закону № 580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

З викладеного вбачається, що поліцейські отримують саме грошове забезпечення, а не заробітну плату.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Головного управління Національної поліції в Київській області від 22.02.2016 №7, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2016 року становить 10752,00 грн., у тому числі за грудень 2015 року 5712,00 грн., за січень 2016 року 5040,00 грн. (а.с. 6)

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за грудень 2015 року складає 31 день, за січень 2016 року - 31 день, загалом 62 календарних дня.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 173,42 грн. (10752,00 грн./62).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 88 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 26.02.2016 по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 23.05.2016.

При цьому, судом було враховано, що графік роботи (режим праці) позивача не передбачав вихідних днів, тому при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули з 26.02.2016 по 23.05.2016.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 88 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 15260,96 грн. (88 х 173,42).

Поряд з цим, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23.02.2016 зареєстрований Березанським МЦЗ як безробітний, що підтверджується довідкою Березанського МЦЗ від 12.05.2016 №1078123 (т.2, а.с.23).

Згідно абзацу 2 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Таким чином, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму отриманої допомоги по безробіттю за відповідний період.

Згідно довідки Березанського МЦЗ за період з лютого по квітень позивачу виплачено 2933,00 грн. допомоги по безробіттю, отже, сума заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 12327,96 грн. (15260,96 - 2933,00).

Відповідно до Положення про територіальні (відокремлені) підрозділи відділи, відділення Головного управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом ГУ НП в Київській області від 27.01.2016 №67 (далі Положення №67), відділення полії в районах, містах є територіальними (відокремленими) підрозділами ГУ НП в Київській області, діяльність яких контролюється та координується начальниками відділів поліції, підпорядковується начальникові ГУ НП.

Пунктом 3 Положення №67 передбачено, що відділ, відділення поліції фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 9 Положення про Головне управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом Національної поліції від 06.11.2015 №26, встановлено, що ГУ здійснює свої повноваження через апарат ГУ та утворені в установленому порядку відокремлені структурні підрозділи в районах, містах, районах у містах.

Відповідно до підпункту 44 пункту 6 Положення про Головне управління Національної поліції в Київській області останнє відповідно до покладених на нього завдань забезпечує правовий і соціальний захист поліцейських, інших працівників ГУ та членів їх сімей.

Підпунктами 7, 8, 11 пункту 7 Положення про Головне управління Національної поліції в Київській області передбачено, що ГУ НП в Київській області з метою організації своєї діяльності: відкриває рахунки в установах банків, організовує планово-фінансову роботу в апараті ГУ, відокремлених структурних підрозділах ГУ, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів; забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку в установленому порядку, а також подання необхідної звітності.

Таким чином, саме на ГУ НП в Київській області покладені функції з нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейським, що проходять службу у його відокремлених підрозділах, для чого ГУ НП в Київській області має відповідні рахунки в установах банку, здійснює ведення і подання необхідної звітності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 12327,96 грн. підлягає стягненню саме з ГУ НП в Київській області.

Стосовно вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди в сумі 49999,99 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частинами 2-4 цієї норми визначено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно зі статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 Кодексу законів про працю України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Пунктом 13 цієї ж постанови Пленуму ВСУ визначено, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи те, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, вимога позивача про стягнення на його користь моральної шкоди ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25 квітня 2012 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 24068079), яка підлягає обовязковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначив, що внаслідок незаконного звільнення він зазнав сильних переживань, спричинених відсутністю у нього інших джерел доходу, що могли б забезпечити йому та його сімї гідне існування; він був змушений докладати значних зусиль для організації свого життя та відновлення порушених прав.

Позивач також відзначив, що відчуває себе скривдженим та приниженим у звязку з прийняттям відповідачем-1 наказу про звільнення, оскільки його ставлення до служби, мотивація та результати професійної діяльності не давали підстав для висновку про його невідповідність займай посаді.

Крім того, позивач зазначив, що звільнення із зазначених підстав принижує його честь і гідність в очах колег по службі, породило у мешканців міста Березань та Баришівського району, де позивач виконував службові обовязки, негативне ставлення до нього.

Вказані обставини були підтверджені поясненнями позивача, наданими ним під час розгляду справи, з яких судом, серед іншого, зясовано, що на теперішній час позивач не працює та перебуває на обліку в територіальному органі зайнятості як безробітний. При цьому, розмір встановленої допомоги по безробіттю є очевидно недостатнім для забезпечення сімї позивача засобами для гідного існування на період пошуку нової роботи.

Крім того, позивач зазначає, що його звільнення з підстав службової невідповідності взагалі позбавило його можливості отримати роботу в органах поліції чи інших органах внутрішніх справ та суттєво ускладнює пошук будь-якої іншої роботи на території міста Березань Київської області.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Статтею 23 Загальної Декларації визначено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

Стаття 25 Загальної декларації закріплює, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені (ст. 28 Загальної Декларації прав людини).

Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".

Суд звертає увагу на те, що прийняттю відповідачем-1 протиправного наказу від 17.02.2016 №77 о/с та від 21.03.2016 №125 о/с про звільнення позивача з посади через службову невідповідність передувала процедура атестування, законодавчих передумов якої не існувало.

У свою чергу, характер і обставини атестування дають суду обґрунтовані підстави для сумніву у відповідності проведеного атестування його меті, добросовісності виконання членами Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області №4 своїх повноважень під час оцінки особи позивача критеріям, встановленим пунктом 16 розділу IV Інструкції №1465, усвідомлення важливості як для суспільства, так і для конкретної особи прийнятих ними рішень та їх наслідків.

Суд вважає, що діючи всупереч задекларованим самими відповідачами-1,3 принципам відкритості, прозорості та верховенства права останні своїми протиправними діями, що виразились у проведенні безпідставної атестації, прийнятті необґрунтованого наказу про звільнення, нівелювали значення реформи в органах Національної поліції та безумовно завдали позивачу моральної шкоди, принизили його честь, гідність та репутацію.

У суду також немає сумнівів, що позивач зазнав втрат нематеріального характеру, спричинених тривогою та переживаннями внаслідок звільнення та позбавлення його можливості належно утримувати сім'ю у складі дружини та малолітньої дитини у віці 7 років.

При цьому, суд вважає, що завдана позивачеві моральна шкода у контексті обставин, встановлених під час розгляду справи, не може бути компенсована самим лише визнанням порушення Закону і поновленням на роботі.

Верховний Суд України в листі від 1 квітня 2014 року «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України» зазначив, що критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди, передбачені частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України, є не досить чіткими, однак визначаючи розмір та форми відшкодування моральної шкоди треба також ураховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція). Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним завданій шкоді.

На підставі цього, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує вищевикладені конкретні обставини справи, та вважає, що у даному випадку достатнім розміром компенсації моральної шкоди є сума у розмірі 5000,00 грн., яка є максимально адекватною завданій позивачеві шкоді.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачами, як субєктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з підстави його невідповідності займаній посаді, надано не було.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області та в частині стягнення з ГУ НП в Київській області суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 5202,60 грн. (173,42х30) допустити до негайного виконання.

Відповідно до змісту статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30.06.2009 N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Суд зазначає, що дана постанова суду зобовязує відповідача субєкта владних повноважень вчинити певні дії, без яких неможливе відновлення порушених прав позивача. При цьому суд враховує неодноразові публічні заяви керівництва Національної поліції у засобах масової інформації, на офіційній сторінці Національної поліції в мережі Інтернет з критикою рішень національних судів про поновлення працівників поліції на посадах з підстав скасування незаконних рішень (висновків) Атестаційних комісій та про намір керівництва Національної поліції, попри наявність рішення суду, яке набрало законної сили, звільняти поновлених осіб у «ручному режимі» (http://www.unian.ua/politics/1312717-dekanojidze-ya-vidchuvayu-revansh-militseyskoji-sistemi.html; http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/04/160417_ko_dekanoidze; http://www.5.ua/interview/khatiia-dekanoidze-nasha-atestatsiia-iak-damokliv-mech-nad-suddiamy-111071.html; http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/2001442-dekanoidze-atestacia-policii-visit-nad-sudami-ak-damokliv-mec.html; http://uapress.info/uk/news/print/127508).

В своєму рішенні по справах «Агрокомплекс» проти України» від 06.10.2011 та «Совтрансавто-Холдинг» проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що обсяг зобовязань держави-сторони Конвенції щодо гарантування «незалежного і безстороннього суду» відповідно до п.1 ст.6 Конвенції не обмежується судовою гілкою, а накладає зобовязання на виконавчу та законодавчу гілки влади та інші державні органи, незалежно від їхнього рівня, поважати і дотримуватись судових рішень, навіть не погоджуючись з ними. Повага держави до повноважень і ролі судів є неодмінною передумовою суспільної довіри до суду, і ширше, верховенства права.

Оскільки характер та зміст висловлювань, викладених у зазначених заявах, дають суду обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, суд, реалізуючи завдання адміністративного судочинства, зобовязує ГУ НП в Київській області протягом пяти днів з дня отримання цього рішення подати до суду звіт про його виконання в частині, що звернута до негайного виконання.

Суд розяснює відповідачу-1, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії №4 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом №09/12/15/04-3 від 09.12.2015, яким ОСОБА_1 (М-140562) визнано таким, що займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (М-140562), інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції зі служби в поліції у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за статтею 77 п. 1 пп.5 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

4. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 21.03.2016 №125 о/с про часткову зміну до пункту наказу Головного управління від 17.02.2016 №77 о/с.

5. Поновити ОСОБА_1 (М-140562) на посаді інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

6. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: 07540, АДРЕСА_1) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2016 по 23.05.2016 у розмірі 12327,96 грн. (дванадцять тисяч триста двадцять сім грн. 96 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

7. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: 07540, АДРЕСА_1) моральну шкоду в сумі 5000,00 грн. (пять тисяч грн. 00 коп).

8. В решті позовних вимог відмовити.

9. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 (М-140562) на посаді інспектора Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

10. Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: 07540, АДРЕСА_1) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 5202,60 грн. (пять тисяч двісті дві грн. 60 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

11. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області протягом пяти днів з дня отримання судового рішення у даній справі подати до суду звіт про його виконання в частині, що звернута до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.