Постанова № 57893770, 17.03.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року 15:30

Справа № 2а-0870/7769/11

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нестеренко Л.О., при секретарі Стратулат С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2011 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників» (далі – позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі – відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень від 13.09.2011 №0001410808 та №0001430808.

З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просить визнати недійсними (нечинними) та скасувати податкові повідомлення – рішення №0001410808 від 13.09.2011 частково, в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 1 584 746,29 грн. та 1 грн. штрафних санкцій та №0001430808 від 13.09.2011, яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ на суму 2 823 630 грн. Згідно з позовною заявою позивач зазначає, що позивачем під час перевірки було надано відповідачу всю необхідну первинну документацію, а саме договори з контрагентами та додаткові угоди до них, акти приймання виконання робіт, податкові накладні, видаткові накладні, податкові накладні, видаткові накладні на поставку ТМЦ, законність яких не викликає сумніву, навіть сам відповідач підтверджує це в акті перевірки. На підставі вкладеного, вважає спірні податкові повідомлення – рішення протиправними, в оскаржуваних частинах, та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, просить суд розглянути справу без участі його уповноваженого представника, та позов задовольнити.

Представник відповідача надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження у зв’язку із неявкою у судове засідання представника позивача. Також, направив суду письмові заперечення на позов, відповідно до яких просить у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування заперечень зазначає, що перевіркою підприємства позивача встановлено факти відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій з отримання товарів (послуг) від ТОВ «ЕН ЕС АЙ БУД», ТОВ «СІ ІНВЕСТ», ПП «Мега Буд» на підставі первинних документів : податкових накладних, договорів, рахунків, банківських виписок, які сформовані без мети реального настання наслідків. А отже, і правочини, які укладалися із зазначеними підприємствами, є такими, що укладені без мети реального настання наслідків. На підставі зазначеного вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення - рішення правомірними. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд вважає позов позивача таким, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.08.2011 по 19.08.2011 фахівцями відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Завод напівпровідників» з питань достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 року, та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в липні, вересні, жовтні, листопаді 2010 року, січні-квітні 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки №199/08-8/31792555 від 26.08.2011.

Відповідно до висновків акті перевірки податківцями виявленні порушення:

- абз. 4 пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п.200.4а ст.200 Податкового Кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПАУ №41 від 25.01.2011 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за №197/18935, в результаті чого, ПрАТ «Завод напівпровідників» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2011 року на загальну суму 2 801 487 грн.;

- п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з подамо на додану вартість, затвердженого Наказом ДПАУ №41 від 25.01.2011 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за № 197/1893, в результаті чого, ПрАТ «Завод напівпровідників» занижено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2011р. на суму 104 999 грн., за квітень 2011р. - на суму 25 000 грн. за травень 2011р. - на суму 120 471 грн.;

- п.200.46 ст.200 Податкового Кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПАУ №41 від 25.01.2011 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за № 197/1893, в результаті чого, ПрАТ «Завод напівпровідники» завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 Декларації травень 2011 року) на загальну суму 1 247 210 грн.

- п.198.3. п.198.6 ст.198. п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого, ПрАТ «Завод напівпровідників» завищено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання с) мою податкового кредиту за травень 2011 року на суму 1576 420 грн.

За результатами матеріалів перевірки представниками відповідача винесені податкові повідомлення – рішення від 13.09.2011 №000140808, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 801 487 грн. та №0001430808, яким зменшено розмір від’ємного значення суми на додану вартість у розмірі 2 823 630 грн.

Позивач оскаржує податкове повідомлення – рішення від 13.09.2011 №0001410808 в частині зменшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1 584 746 грн. 29 коп. Податкове повідомлення рішення від 13.09.2011 №0001430808 позивач просить визнати протиправним у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

В обґрунтування своїх доводів в акті перевірки №199/08-08/31792555 від 26.08.2011, на які посилається відповідач, останній зазначає, що позивачем були здійснені операції з придбання по ланцюгам постачання, в яких були задіяні контрагенти транзитерів (місцезнаходження яких не встановлено, прийнято рішення про припинення підприємств, якими не задекларовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість та інше). На думку перевіряючих, укладаючи угоди на поставку товарів, послуг, ПрАТ «Завод напівпровідників» мало на меті отримання податкової вигоди у вигляді одержання бюджетного відшкодування у встановлений спосіб.

Відповідно до ст.200 Податкового кодексу України, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь - якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У випадку, коли за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідні до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит, в залежності від якого зазначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Право на податковий кредит виникає після настання дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дати виписки відповідного рахунку товарного чека) (в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків) або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в залежності від того, яка подія наступила раніше.

Документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Відповідно до абзацу першого підпункту 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів, робіт та послуг, таких як обов'язкова сплата постачальниками та виробниками товару, робіт та послуг сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару, робіт та послуг покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, робіт та послуг, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку продавець повинен понести за це відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагенти ПрАТ «Завод напівпровідників», а саме ТОВ «ЕН ЕС АЙ БУД», ТОВ «СІ ІНВЕСТ», ПП «Мега Буд» на момент виконання будівельно-монтажних робіт та поставки ГМЦ були зареєстровані платниками податку на додану вартість, мали право виписувати податкові накладні, на підставі яких ПрАТ «Завод напівпровідників» правомірно сформувало податковий кредит.

Також відповідачем не надано доказів, що договори, укладенні ПрАТ «Завод напівпровідників» з зазначеними вище контрагентами, визнані недійсними у судовому порядку. Це, у тому числі, відноситься і до податкових декларацій, які на думку відповідача, теж визнані недійсними.

Також суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (тому числі внаслідок ухилення від сплати) у випадку фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем і суми бюджетного відшкодування. Суд виходить із того, що помилковою є позиція, відповідно до якої платник податків не має право на податковий кредит, якщо судом визнані недійсними установчі документи одних контрагентів платника податків, що видали податкові накладні, і фактична несплата податку в бюджет іншими його контрагентами. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи й подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не приводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення його з державного реєстру, і не позбавляють правового значення видані по цих господарських операціях податкові накладні. Зазначена правова позиція викладена також у постанові Верховного суду України від 13.01.2009 №21-1578.

Отже, суд вважає, що в акті перевірки фахівцями відповідача не наведено жодного факту відсутності декларування й сплати податкових зобов'язань особами, які здійснювали виконання робіт і поставку матеріальних цінностей ПрАТ «Завод напівпровідників», не наведено жодного випадку порушення порядку заповнення податкових накладних.

Крім того, виходячи з позиції колегії суддів Судової палати по адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної в постановах від 12.02.2008 №08/28 і від 13.01.2009 у справі № 21-1578 і підтриманої ДПА України в листах від 17.07.2008 №14356/7/10-3017/2141 «Про визначення підстав для права на бюджетне відшкодування» і від 10.03.2009 № 10-3018/740:

а) факт несплати ПДВ продавцем і його постачальниками сам по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцеві, віднесеному в податковий кредит суму ПДВ. сплачену продавцеві разом із ціною товару (послуги);

б) факт порушення контрагентами - постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути основою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог відносно надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ із Державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. (зазначена позиція суду викладена також, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/1113-11).

Відповідач в акті перевірки зазначає, що відшкодуванню підлягають тільки суми, які були сплачені в бюджет, тобто встановлюється прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням ПДВ у бюджет і відшкодуванням такого податку.

Суд вважає, що таке твердження суперечить п.200.1. та п.200.4., ст. 200 Податкового кодексу України, якими врегульовано питання одержання права платником податків на бюджетне відшкодування і який не допускає ніяких додаткових умов для одержання такого права.

Отже, Податковим Кодексом України чітко визначено, що для одержання бюджетного відшкодування платник податків повинен сплатити ПДВ своїм постачальникам, ніякої вимоги по обов'язковому підтвердженню сплати ПДВ по ланцюгу поставок чинне законодавство не містить.

Нормативними актами чинного законодавства не передбачений перелік документів, які повинні бути витребувані контрагентом при укладанні договору, а також дії контрагента, які він повинен провести для вивчення чесності контрагента, а також осіб, з якими має намір укладати договори. Як було зазначено вище, та встановлено матеріалами справи, на момент здійснення господарських операцій всі підрядники були включені в Єдиний державний реєстр юридичних і фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтво про реєстрації платника ПДВ.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що ПрАТ «Завод напівпровідників» не може нести відповідальності ані за несплату податків контрагентами підрядників, ані за можливу невірогідність відомостей про їх, наведених у зазначеному реєстрі.

Висновки відповідача, зроблені ним в акті перевірки №199/08-08/31792555 від 1.07.2011, щодо неправомірності включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по договорах, укладених з контрагентами, засновані на тому, що такі договори, на думку СДПІ по роботі з ВПП є нікчемними, так як, на думку відповідача, угоди з контрагентами укладалися виключно з метою незаконного одержання податкового кредиту, у контрагентів не було мети одержати доходи від проведення будівельно-монтажних робіт, а у ПрАТ Завод напівпровідників» не було мети одержати результати цих робіт.

Суд не погоджується з даними висновками перевіряючих, виходячи с наступного.

Частинами 1 та 5 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочин, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне заволодіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України): правочини щодо відчуження, викрадення майна: правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на вищезазначені обставини, та й не доводить умислу посадових осіб позивача на порушення публічного порядку, не пояснює, в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

З аналізу наведених норм, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладені позивачем правочини, зазначені в акті перевірки є чинними, оскільки якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його твердження про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підтверджені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Судом встановлено, що ПрАТ «Завод напівпровідників» під час перевірки було надано СДПІ по роботі з ВПП всю необхідну первину документацію, а саме: договори з контрагентами та додаткові угоди до них, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні на поставку ГМЦ, інші документи, про що також, зазначають перевіряючи в акті перевірки.

Судом встановлено, що податкові накладні та первинні документи оформленні належним чином згідно вимог п 7.4.1. пп.7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 (який діяв на момент проведення перевірки), та п. 198.3 ст. 198. ст. 201 Податкового Кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення – рішення №0001410808 від 13.09.2011 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 1 584 746,29 грн. та 1 грн. штрафних санкцій та №0001430808 від 13.09.2011, яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ на суму 2 823 630 грн., є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення: №0001410808 від 13.09.2011 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 584 746,29 грн. та 1 грн. штрафних санкцій ; №0001430808 від 13.09.2011, яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ у розмірі 2 823 630 грн., винесені Спеціалізованою державною податковою інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі відносно Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (код ЄДРПОУ 31792555) на користь Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників» (код ЄДРПОУ 2623042) судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Нестеренко