Постанова № 57893430, 16.05.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 р. Справа №805/168/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 12-15

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волгіної Н.П.,

при секретарі судового засідання Маковецькій О.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника першого відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області

про визнання протиправним і скасування наказів, поновлення на посаді та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просила суд:

- поновити її на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2015 року до дня поновлення на роботі, який на день висунення позову становить 36 600,00 грн (а.с. 3-6).

Ухвалою суду від 22 лютого 2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Авдіївський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (а.с. 30-31).

Ухвалою суду від 27 квітня 2016 року прийняті до розгляду уточнені позовні вимоги позивача та залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 про: зобовязання Головного управління Національної поліції в Донецькій області поновити її на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області; стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2015 року до дня поновлення на роботі, який на день висунення позову становить 36 600,00 грн; виключено зі складу відповідачів у справі Головне управління Національної поліції в Донецькій області (а.с. 176-177).

Таким чином, у межах даної справи судом розглядаються позовні вимоги позивача до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (перший відповідач), Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (другий відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 лютого 2015 року № 450 в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ;

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 20 березня 2015 року № 86 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ;

- поновлення позивача на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області;

- зобовязання Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття постанови у справі (а.с. 3-6, 168).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач з вересня 2008 року знаходилась на службі на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. 26 травня 2014 року, під час проходження служби, дізналась про свою вагітність. У червні 2014 року перебувала у черговій відпустці.

9 липня 2014 року незаконними збройними формуваннями захоплено Авдіївський міський відділ ГУМВС області. У позові зауважено, що той час керівництво відділу було відсутнє, ніяких наказів особовому складу стосовно того - як діяти у ситуації, що склалась, не віддавалось.

Побоюючись за своє життя та життя майбутньої дитини позивач, за її твердженнями, відбула разом із чоловіком з м. Авдіївки до селища Южна Ломуватка Луганської області, де мешкають батьки позивача. 17 липня 2014 року її госпіталізовано до Брянківської міської лікарні № 3 з діагнозом «загроза зриву вагітності». Через розпочаті бойові дії 27 липня 2014 року усіх хворих лікарні було виписано через неможливість подальшого обслуговування хворих лікарнею. Позивачу було рекомендовано постільний режим. Як зазначає позивач, про госпіталізацію та підстави цієї госпіталізації (загроза зриву вагітності) позивач у телефонному режимі повідомляла тимчасово виконуючу обовязки першого заступника начальника СВ Авдіївського МВ ГУМВС області ОСОБА_4 27 липня 2014 року у телефонній розмові з тодішнім начальником кадрового забезпечення Авдіївського МВ ОСОБА_5, який на той час перебував (за інформацією, повідомленою ним самим позивачу у телефонній розмові) у відпустці, позивач зазначила, що у звязку із загрозою зриву вагітності не може прибути до місця служби, бажає взяти відпустку без утримання. Під час цієї розмови ОСОБА_5 було повідомлено, що Авдієвський ВМ на той час знаходився у м. Красний Лиман. Того ж дня, 27 липня 2014 року, позивач разом із чоловіком у звязку із початком активних бойових дій у Луганській області та, зокрема, у селищі, де вони знаходились, виїхали (так як не мали іншого виходу) на територію Російської Федерації, де мешкають рідні ОСОБА_1 відповідно до пояснень позивача 28 листопада 2014 року нею з м. Брянка заказаними листами до м. Маріуполя та м. Красний Лиман було направлено рапорт про надання їй відпустки без утримання. Після того, як до Авдіївки увійшли українські військові позивачу через соціальні мережі стало відомо, що працівників МВ викликають на службу. Втім, позивачу у її стані здоровя була заборонена дальня дорога, про що вона повідомила ОСОБА_4 та інспектора кадрового забезпечення МВ ОСОБА_6 Електронною поштою позивач надіслала їм документи, які підтверджували факт вагітності. Зазначила, що лікарняний по вагітності та пологам на території Російської Федерації їй відкривати відмовлялись, так як вона не мала там відповідного офіційного статусу та перебувала на тимчасовій реєстрації. На початку січня 2015 року, напередодні пологів, позивач дізналась від ОСОБА_6 про те, що її мають намір звільнити за порушення дисципліни у звязку із перебуванням на території Російської Федерації. У січні 2015 року ОСОБА_1 народила дитину, а у листопаді 2015 року у позивача та її чоловіка зявилась можливість повернутися до м. Авдіївки, що вони і зробили наприкінці листопада. 22 грудня 2015 року позивач звернулась до канцелярії Авдієвського МВ із запитом щодо того, чи є вона звільненою та у випадку підтвердження факту її звільнення надати витя з такого наказу, матеріали службового розслідування та трудову книжку. У канцелярії Авдіївського МВ позивачу видали відповідь на її лист, копію витягу з наказу про звільнення. Пояснень щодо службового розслідування та відповідного висновку, а також трудової книжки видано не було. 11 січня 2016 року повивачу був наданий лист, в якому зазначено, що з матеріалами службових розслідувань її не ознайомлять, оскільки під час сильних обстрілів у лютому 2015 року всі матеріали були втрачені; видати трудову книжку також не є можливим, так як особова справа позивача разом із трудовою книжкою була захоплена (а.с. 3-6).

До суду позивач та її представник заявились, підтримали викладене у позові та уточненнях до нього та наполягали на їх задоволенні.

Представник першого відповідача до суду заявилась (у режимі відеоконференції), наполягала на необхідності відмовити у задоволенні позову з підстав того, що позивачем було порушено службову дисципліну, а застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ було проведено відповідно до чинного законодавства.

Зазначила, що у період з 21 листопада 2014 року по 20 березня 2015 року органами внутрішніх справ двічі проводились службові розслідування щодо порушення позивачем службової дисципліни, в ході яких було встановлено, що лікарняного листа по вагітності та пологам, свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 до МВ не надавала. Про намір виїзду за кордон позивач не повідомляла МВ, дозвіл на виїзд до Російської Федерації позивач від відповідачів не отримувала. Відсутність позивача на службі фіксувалась шляхом складання відповідних актів.

З наведених підстав відповідач вважає спірні накази правомірними. Наведене вище відображено і у письмових запереченнях та поясненнях першого відповідача, наявних в матеріалах справи (а.с. 110-113, 195-197).

Представник другого відповідача до суду не зявився, про дату, час та місце розгляду справи відділ повідомлявся судом належним чином. Причини неявки представника відповідача суду не повідомлені.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалами суду від 22 лютого 2016 року та 1 квітня 2016 року відповідачів було зобовязано надати суду: оригінали та належним чином засвідчені копії: особової справи позивача, в тому числі витягу с послужного списку позивача; спірного наказу ГУМВС України в Донецькій області № 86 о/с від 20 березня 2015 року із відміткою про дату та факт ознайомлення із ним позивача; наказу ГУМВС України в Донецькій області від 27 лютого 2015 року № 450; матеріали службовою перевірки за фактом вчинення позивачем порушення дисципліни; рішення кадрової комісії ГУМВС України в Донецькій області від 17 березня 2015 року; докази вручення позивачу трудової книжки із відображенням дати її отримання позивачем; довідку про доходи (заробітну плату) позивача за останні два місяця, що передували звільненню, довідку про денний заробіток позивача; докази щодо попередження позивача про звільнення за 2 місяці до звільнення або пояснення щодо нездійснення такого попередження.

Відповідно до довідки № 736 від 3 березня 2016 року, підписаної головою ліквідаційної комісії з ліквідації Авдіївського МВ ОСОБА_7, у звязку із захопленням у липні 2014 року адміністративної будівлі Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області невідомими особами в камуфляж ній формі надати особову справу, копію послужного списку, оригінал трудової книжки ОСОБА_1 не є можливим (а.с. 132).

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи ст. 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Заслухавши позивача та представників позивача і першого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 21 серпня 2006 року проходила службу в органах внутрішніх справ, остання перед спірним звільненням посада - слідчий слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління ГУМВС України в Донецькій області, яку позивач займала з вересня 2008 року; останнє присвоєне позивачу за час служби звання - капітан міліції; мала допуск до державної таємниці (а.с. 3-6, 68-71, 110-113, 117, 197-198).

За поясненнями позивача у травні 2014 року вона дізналась про свою вагітність; у червні 2014 року перебувала у черговій відпустці, що не заперечується відповідачами (а.с. 3-6, 68-71, 110-113).

9 липня 2014 року незаконними збройними формуваннями було захоплено Авдіївський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області зазначене встановлено на підставі пояснень сторін та підтверджується відповідним записом у ЄРДР № 12014050140000525 від 25 липня 2014 року.

Відповідно до довідки від 26 квітня 2016 року (вих. № 1532), підписаної головою ліквідаційної комісії з ліквідації Авдіївського МВ ОСОБА_7 (а.с. 163) особовий склад відділу у той час був у відпустках; з серпня 2014 року міський відділ та його особовий склад було розміщено за усним наказом начальника міськвідділу в приміщенні дільничного пункту міліції за адресою: м. Авдіївка, вул. Гагарина, 8.

Як зазначила позивач в ході розгляду справи, керівництво відділу також було відсутнє, ніяких наказів особовому складу щодо того - як діяти у ситуацій, що склалась, не віддавалось. Зазначене не спростовано і відповідачами у справі.

За поясненням позивача, побоюючись за своє життя та життя майбутньої дитини вона разом із чоловіком виїхала з м. Авдіївки до селища Южна Ломуватка Луганської області, де мешкають її батьки.

Відповідно до Довідки про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ МВС № 4, виданої Брянківською міською лікарнею № 3 (Луганська область), з 17 липня 2014 року до 26 липня 2014 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у гінекологічному відділенні (а.с. 9).

Як встановлено в судовому засіданні, про обставини госпіталізації через загрозу зриву вагітності позивач у телефонному режимі повідомляла тимчасово виконуючу обовязки першого заступника начальника СВ Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі Авдієвський МВ) ОСОБА_4 та пізніше направляла копію довідки про тимчасову непрацездатність електронною поштою співробітнику відділу кадрів ОСОБА_6 Вказане підтверджується і матеріалами справи, зокрема, письмовими поясненнями ОСОБА_6, наданими останньою керівництву, та матеріалами службового розслідування (а.с. 186-189).

У 20-х числах липня 2014 року під час перебування позивача у лікарні почалися активні бойові дії у районі розташування селища Южна Ломуватка Луганської області, де знаходилась позивач. Як зазначила позивач, у звязку із активізацією бойових зник телефонний зв'язок; при цьому різко та значно погіршився стан здоровя ОСОБА_1 Єдині шляхи виїзду Дебальцеве, Сєвєродонецьк, Попасне були відрізані, оскільки там проходили активні бойові дії.

За поясненнями ОСОБА_1, 27 липня 2014 року у телефонній розмові з тодішнім начальником кадрового забезпечення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області ОСОБА_5, який на той час (за повідомленою ним у телефонній розмові інформацією) перебував у відпустці, позивач повідомила, що у звязку із загрозою зриву вагітності не може прибути до місця служби і тому бажає взяти відпустку без утримання. Під час телефонної розмови з ОСОБА_5 позивач дізналась, що Авдієвський ВМ ГУМВС України в Донецькій області на той час знаходився у м. Красний Лиман.

Як пояснила ОСОБА_1 того ж дня, 27 липня 2014 року, вона написала рапорт про надання відпустки «без утримання» до 22 серпня 2014 року, який підписала із зазначенням дати «2 серпня 2014 року», так як порахувала, що до цієї дати у звязку із її находженням на лікарняному має бути продовжена її відпустка (а.с. 12). Так як 27 липня 2014 року був неділею, тобто, вихідним днем, поштові відділення не працювали, а тому її рапорт був направлений до ГУМВС в Донецькій області її матірю Укрпоштою у наступний день - 28 липня 2014 року.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні копії фіскальних чеків (оригінали яких були надані позивачем суду для огляду у судовому засіданні) про направлення 28 липня 2014 року поштової кореспонденції адресатам: «ГУМВД» (м. Маріуполь) та «ГОГУМВД» (м. Красний Лиман) (а.с. 13). При цьому, за інформацією, отриманою з електронного сайту «Укрпошти» дані про відправлення за №№ 941000135973, 9410001353990, 9410001353965 відсутні, тому що не зареєстровані в системі (http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/).

Представник першого відповідача у судовому засіданні зазначила, що рапорт позивача до ГУМВС у Донецькій області не надходив.

За поясненням позивача 27 липня 2014 року бойові дії у районі сел. Южна Ломуватка Луганської області, де позивач у той час знаходилась, активізувались, і тому вона разом із чоловіком не мала іншого виходу ніж виїхати на іншу територію, а так як родичі позивача мешкають у Російській Федерації, ОСОБА_1 з чоловіком поїхали саме туди та 27 липня 2014 року перетнули кордон України з РФ у пункті пропуску «Ізваріне» (а.с. 185).

Як пояснила у судовому засіданні позивач з того часу вона багато разів засобами електронного звязку спілкувалась із ОСОБА_6 інспектором служби кадрового забезпечення Авдієвського МВ засобами інтернет-звязку; також зв'язок через Інтернет з нею підтримувала зв'язок і начальник слідчого відділу МВ майором міліції ОСОБА_4 Під час спілкування з останніми позивач повідомляла про наведені вище обставини (зокрема, щодо її вагітності); також, під час цих розмов ОСОБА_1 повідомили, що питання про її звільнення ще не вирішено.

За поясненнями представника ГУМВС України у Донецькій області, у звязку з припиненням позивачем виходу на службу з липня 2014 року, 21 листопада 2014 року в Авдіївському МВ було затверджено висновок службового розслідування за фактом грубого порушення ОСОБА_1 службової дисципліни. Наказом Авдіївського МВ ГУМВС України у Донецькій області від 21 листопада 2014 року «Про покарання працівників Авдіївського МВ» капітана міліції ОСОБА_1 визнано такою, що порушила дисципліну; однак, зважаючи на помякшувальні обставини, було наголошено про необхідність надання останньою документів, які б свідчили про поважність причин її невиходу на службу. Цим же наказом було встановлено не нараховувати та не виплачувати позивачу грошове забезпечення з 1 жовтня 2014 року.

Зазначене підтверджується і висновком службового розслідування, затвердженим у лютому 2015 року (а.с. 117-118).

Суд зазначає, що відповідачами не надано суду висновок службового розслідування від 21 листопада 2014 року та наказ Авдіївського МВ ГУМВС України у Донецькій області від 21 листопада 2014 року, а отже, в суду відсутня можливість ознайомитись з їх змістом та надати відповідну оцінку.

У звязку із неотриманням від позивача (та інших працівників Авдіївського МВ) доказів, які б підтвердили поважність їх відсутності на роботі, 14 січня 2015 року керівником Авдіївського МВ було призначено службове розслідування за фактом порушення дисципліни працівниками Авдіївського МВ, про що видано наказ № 3, копія якого наявна в матеріалах справи. Як зазначено у даному наказі «узагальнення матеріалів, підготовку висновку службового розслідування покладено на начальника СКЗ Авдієвського МВ ГУМВС України в Донецькій області або осіб, які виконують його функціональні обовязки» (а.с. 116).

За результатом проведеного службового розслідування 8 лютого 2015 року був складений висновок, затверджений начальником Авдієвського МВ ГУМВС України в Донецькій області полковником міліції ОСОБА_8 (а.с. 117-118).

Відповідно до цього висновку, капітан міліції ОСОБА_1, слідчий слідчого відділення Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області, порушила службову дисципліну, однак, зважаючи на помякшувальні обставини їй було наголошено на необхідності надати документи, що підтверджують поважність причин відсутності позивача на службі. Станом на 15 січня 2015 року такі документи ОСОБА_9 надані не були, на службу остання також не вийшла. Каналами електронного звязку позивач надіслала інформацію про те, що народила дитину, що її пологи проходили на території Російської Федерації. Також у висновку зазначено, що копії лікарняного та свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 не надала, про намір виїзду до іншої країни не повідомляла, дозвіл на виїзд до Російської Федерації від керівництва не отримувала. Зазначено, що їй було запропоновано надати письмові пояснення, але такі пояснення керівництву Авдіївського МВ від ОСОБА_1 не надходили. Стосовно відсутності на службі позивача були складені відповідні акти від 15, 22, 29 січня 2015 року та 5 лютого 2015 року. Також у висновку вказано, що дисциплінарних стягнень станом на час складання цього висновку ОСОБА_1 не має.

Відповідно до резолютивної частини цього висновку, за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012 р., що виразилось у невиході на службу без поважних причин, виїзду за межі території України без дозволу керівництва ГУМВС області, вирішено клопотати перед керівництвом ГУМВС України в Донецькій області про звільнення з органів внутрішніх справ, працівників Авдіївського МВ, в тому числі і слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 117-118).

В матеріалах справи містяться додані до вказаного висновку додатки копії актів від 15, 22, 29 січня 2015 року та 5 лютого 2015 року про відсутність на службі працівників Авдіївського МВ, в тому числі і слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 119-122); копія рапортів інспектора СКЗ Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_6, в яких також зазначено, що нею засобами електронного звязку було повідомлено позивача про необхідність надати докази на підтвердження поважності причин її відсутності на службі та пояснення з цього приводу, але а ні документи, а ні пояснення від ОСОБА_1 не надійшли. У телефонному режимі із позивачем звязатись не вдалось, так як її телефон був вимкнений (а.с. 123-126); копія пояснень інспектора СКЗ Авдіївського МВ ОСОБА_6 від 6 лютого 2015 року, де зазначено, що вона пропонувала позивачу засобами електронного звязку надати документи, які підтверджують, що остання народила дитину, та зазначено, що ОСОБА_1 запевнила, що такі документи надасть (а.с. 127).

Суд зазначає, що у вказаний період, зокрема, у період з часу призначення службового розслідування і до 28 січня 2015 року, - позивач знаходилась у стані вагітності, а 28 січня 2015 року, тобто, за 11 днів до складання висновку про результати проведення службового розслідування, народила дитину (а.с. 14, 147). При цьому, лікарняний по вагітності та пологах ОСОБА_1 на території РФ не видавався, а свідоцтво про народження дитини, видане Відділом ЗАГСу по м. Балаково та Балаковського району Управління по справам ЗАГС Уряду Саратовської області Російської Федерації, позивач отримала 10 лютого 2015 року тобто, вже після проведення службового розслідування та складання відповідного висновку та прийняття Авдіївським МВ Наказу № 7 про клопотання перед керівництвом ГУМВС України у Донецькій області про звільнення, в тому числі, позивача з ОВС, а також про те, що дні відсутності позивача на службі з 22 листопада 2014 року і по день прийняття наказу вважаються прогулами (а.с. 128).

Як пояснила позивач під час розгляду справи, на території РФ у лікарні їй відмовили у відкритті лікарняного по вагітності та пологам у звязку із тим, що вона не мала документу, який підтверджував би набуття нею певного правового статусу (наприклад, статусу біженки) або підтверджував її звернення до відповідних органів РФ за отриманням такого статусу. Тимчасової реєстрації позивача на території РФ не було достатньо (як їй пояснили) для видачі лікарняного лист, а тому їй був виданий лише висновок за результатом ультразвукового дослідження (УЗД), виписка з лікарні, де відбувалися пологи та велась картка вагітної. ОСОБА_1 зауважила, що 29 жовтня 2014 року засобами електронного звязку нею було направлено на особисту електронну адресу ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (який обіймав на той час посаду начальника відділу кадрів) документи, підтверджуючі стан вагітності медичну довідку від 14 липня 2014 року та дві копії результатів УЗД. Також позивач зазначила, що пропонувала ОСОБА_6 направити електронною поштою виписку з пологового будинку, проте, остання зазначила, що такий документ не потрібен - необхідним є саме лікарняний (листок непрацездатності), що має бути виданий ОСОБА_1 після пологів. Пізніше, у січні 2015 року, ОСОБА_6 повідомила позивачу через Інтернет про те, що її ймовірніше звільнять у звязку із перебуванням на території РФ.

9 лютого 2015 року Авдіївським МВ ГУМВС України у Донецькій області було прийнято наказ «Про покарання працівників Авдіївського МВ» № 7 (а.с. 128), у резолютивній частині якого зазначено про необхідність клопотати перед керівництвом ГУМВС України у Донецькій області про звільнення, в тому числі, позивача з ОВС, а також наказано дні відсутності позивача на службі з 22 листопада 2014 року по тодішній час вважати прогулами та грошове забезпечення не нараховувати (а.с. 128).

27 лютого 2015 року ГУМВС України у Донецькій області прийнято наказ «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками Авдіївського МВ ГУМВС в області та покарання винних» № 450 (а.с. 129), у якому зазначено, що до УКЗ ГУМВС в області 30 січня 2015 року надійшов рапорт з Авдіївського МВ ГУМВС в області з інформацією про невихід на службу без поважних причин окремих працівників вказаного міськвідділу. За даним фактом Авдієвським МВ проведено службове розслідування, яким встановлено, що ОСОБА_1, не виходячи на службу тривалий час грубо порушила чинне законодавство. Відповідно до резолютивної частини цього наказу клопотання Авдіївського МВ ГУМВС в області про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 задоволено; за особисту недисциплінованість та грубе порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012р., невихід на службу без поважних причин з 22 листопада 2014 року до того часу слідчого СВ Авдіївського МВ ГУМВС в області капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ (а.с. 129).

Як вбачається з ОСОБА_9 з протоколу № 4 засідання кадрової комісії ГУМВС України в Донецькій області, 17 березня 2015 року комісія слухала інформацію щодо звільнення позивача за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) у запас Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України та прийняла рішення звільнити (а.с. 130).

20 березня 2015 року начальником ГУМВС України у Донецькій області генерал-майором міліції підписаний наказ № 86 о/с «По особовому складу», яким відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України наказано звільнити з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» капітана міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ з 20 березня 2015 року без встановлення премії у березня 2015 року (а.с. 131).

Як встановлено у судовому засіданні, наприкінці листопада 2015 року позивач повернулась на територію України та 22 грудня 2015 року звернулась до Авдіївського МВ із запитом чи є вона працівником Авдіївського МВ та просила у випадку, якщо її звільнено, надати їй витяг зі службового розслідування, витяг з наказу про звільнення та трудову книжку (а.с. 135).

28 грудня 2015 року (вих. № 639) другим відповідачем позивачу було надано відповідь, в якій зазначено про її звільнення з органів внутрішніх справ наказом ГУМВС України в Донецькій області від 20 березня 2015 року (а.с. 133) та, як зазначає позивач, разом із листом їй було видано і витяг із цього наказу. Крім цього 11 січня 2016 року у канцелярії Авдіївського МВ позивач отримала ще один лист (№ 36 від 7 січня 2016 року), в якому зазначено, що ознайомити її з матеріалами службового розслідування щодо звільнення не є можливим, тому що під час сильних обстрілів у лютому 2015 року всі матеріали були втрачені; видати оригінал трудової книжки також не вбачається за можливе, так як вона знаходиться у особовій справі, яку було захоплено разом з усіма особовими справами співробітників відділення поліції. Запропоновано видати позивачу дублікат трудової книжки, від чого ОСОБА_1 відмовилась (а.с. 134).

Не погодившись із прийнятими стосовно неї наказами про звільнення, 27 січня 2016 року позивач звернулась до суду із даним позовом (а.с. 3).

При вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст. п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, спір між позивачем та відповідачами з приводу звільнення позивача з посади та з органів внутрішніх справ є спором у сфері проходження публічної служби.

Відповідно, для звернення позивача до суду з даним позовом встановлений місячний термін, який відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, якщо не встановлено інше.

Частиною 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у справах про звільнення працівник може звернутися до суду із заявою в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Ураховуючи те, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, приписи ст. 233 КЗпП України підлягають застосуванню і при вирішенні судом адміністративної юрисдикції питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою про оскарження наказів про звільнення з публічної служби.

Тобто, днем, з якого починає відраховуватись місячний строк звернення до суду із позовною заявою щодо оскарження звільнення позивача з публічної служби, є день вручення позивачу копії наказу про її звільнення з посади (витягу з цього наказу) або день видачі їй трудової книжки.

Зазначений висновок колегії суддів узгоджується із позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові цього суду від 6 листопада 2013 року (справа № 21-389а13).

Як вбачається з матеріалів справи спірні накази про звільнення позивача з посади були прийняті 27 лютого 2015 року (450) та 20 березня 2015 року (№ 86 о/с).

28 грудня 2015 року другим відповідачем було виготовлено та згодом вручено позивачу лист та витяг з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20 березня 2015 року (а.с. 133), а 11 січня 2016 року у канцелярії Авдіївського МВ позивач отримала лист (№ 36 від 7 січня 2016 року), в якому зазначено про неможливість видачі оригіналу трудової книжки, так як вона (трудова книжка) знаходиться у особовій справі, яку було захоплено разом з усіма особовими справами співробітників відділення поліції (а.с. 134).

22 січня 2016 року позивач звернулась до суду із даним позовом.

Тобто, позивач звернулась до суду протягом одного місяця з дня, коли отримала витяг з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20 березня 2016 року № 86 о/с про її звільнення з органів внутрішніх справ.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність позивача на роботі у період проведення службового розслідування та наступного звільнення була обумовлена поважними причинами у звязку із активізацією наприкінці липня 2014 року бойових дій на території м. Авдіївки та сел. Южна Ломуватка Луганської області, відсутністю у той період керівництва Авдіївського МВ за місцем свого розташування і знаходженням позивача у стані вагітності (а.с. 10, 147) (при цьому, відповідно до записів у щоденнику відвідувань вагітної, а.с. 11, вагітність позивача була під загрозою зриву) позивач виїхала до родичів, які проживають на території Російської Федерації. Подальше знаходження ОСОБА_1 в Російській Федерації було обумовлено спочатку вагітністю, потім - пологами та народженням дитини.

Крім цього, згідно абз. 5 ч. 1 п. 4.1 та п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу а ні поштою, а ні електронним звязком не направлялись копії спірних наказів (або витяг з них) та повідомлення із вказівкою зявитись та отримати трудову книжку.

Як пояснила позивач, наприкінці листопада 2015 року вона повернулась із дитиною в Україну та вже у грудні 2015 року звернулась до керівництва Авдіївського МВ із листом-запитом щодо того, чи є вона працівником Авдіївського МВ та просила у випадку, якщо її було звільнено, надати витяг зі службового розслідування, витяг з наказу про звільнення та трудову книжку (а.с. 135) та 28 грудня 2015 року отримала витяг з наказу про звільнення, а 11 січня 2016 року отримала лист про неможливість видати їй трудової книжки.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду із даним позовом, встановлений ст. 99 КАС України.

При прийнятті рішення по суті спору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ, який був чинний станом на час прийняття першим відповідачем спірних наказів (далі - Закон Про міліцію, Закон № 565-ХІІ), Законом України Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року за № 114 (далі - Положення № 114), Інструкцією Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Мінюсті 2 квітня 2013 року за № 541/23073 (далі - Інструкція № 230), Правилами поведінки та професійної етики рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженими Наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованими в Мінюсті 25 квітня 2012 року за № 628/20941 (далі - Правила поведінки та професійної етики).

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міліцію» особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Як встановлено судом під час розгляду справи, на час звільнення з органів внутрішніх справ позивачу було присвоєне звання капітана міліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ № 114.

Згідно із п. 2 Положення № 114 особи, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ у званні капітан міліції, віднесені до середнього начальницького складу.

Враховуючи наведене вище, позивач є особою середнього начальницького складу.

Згідно зі ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.

Згідно п. 2.2 Розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики професійний обовязок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

Відповідно до п. 4.1 цих Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обовязку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобовязання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоровя людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Як зазначено у Постанові Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України працівник органів внутрішніх справ України складає присягу наступного змісту: Я, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону.

Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначені ст. 7 Дисциплінарного статуту, згідно із ч. 1 якої службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, крім іншого, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни являє собою дисциплінарний проступок, за вчинення якого така особа несе дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом.

Як встановлено під час розгляду справи позивач після закінчення відпустки (червень 2014 року) та лікарняного (який був закритий 26 липня 2014 року) до прийняття відповідачем спірних наказів не виходила на роботу (на службу).

При цьому у жовтні 2014 року ОСОБА_1 направила електронною поштою другому відповідачу (інспектору СКЗ Авдіївського МВ ОСОБА_6О.) копію довідки про непрацездатність та протоколу про ультразвукове дослідження, з яких вбачається, що вона станом на 11 липня 2014 року була вагітною (а.с. 10), а з 17 по 26 липня 2014 року перебувала на лікуванні у Брянківської міської лікарні № 3 (а.с. 9, 145-146).

Інших документів, зокрема, листків непрацездатності за період її відсутності, позивач до працедавця не надавала.

Як встановлено в судовому засіданні, рапорт про надання позивачу відпустки у серпні 2014 року, відповідачами отриманий не був, відповідно, наказ про надання ОСОБА_1 відпустки не приймався.

Відповідно до довідки ГУМВС в Донецькій області (а.с. 197) позивач мала допуск до державної таємниці. Згідно ст. 28 Закону України «Про державну таємницю» громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний, крім іншого, повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України.

Як встановлено під час розгляду справи позивач про свій виїзд з України не повідомляла ні першому ні другому відповідачу (в тому числі і електронними засобами).

Враховуючи наведене вище суд погоджується із доводами першого відповідача, що у відповідачів були всі підстави вважати, що ОСОБА_1 порушила службову дисципліну.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою зясування всіх обставин дисциплінарного проступки, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Як встановлено під час розгляду справи у звязку із тривалим невиходом на службу позивача другим відповідачем 14 січня 2015 року був прийнятий наказ № 3 про проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Авдіївського МВ, в тому числі і ОСОБА_1

8 лютого 2015 року за результатом проведеного службового розслідування був складений висновок, відповідно до резолютивної частини якого за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012 р., що виразилось у невиході на службу без поважних причин, виїзду за межі території України без дозволу керівництва ГУМВС області, вирішено клопотати перед керівництвом ГУМВС України в Донецькій області про звільнення з органів внутрішніх справ, працівників Авдіївського МВ, в тому числі і слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 117-118).

Згідно ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

При цьому, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватись тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи, її ставлення до виконання своїх службових обовязків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб РНС (рядового і начальницького складу) як вид дисциплінарного стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114 визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. При цьому застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України не ставиться в залежність від своєчасного та належного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність та про факт народження дитини.

В період звільнення ОСОБА_1 мала дитину віком до 3-х років, що підтверджується свідоцтвом про народження та випискою з перинатального центру (а.с. 14, 147). При цьому, як встановлено в судовому засіданні, про стан вагітності позивач повідомляла інспектора СКЗ Авдіївського МВ ОСОБА_6, а у жовтні 2014 року направила вказаній особі електронним звязком копію довідки про тимчасову непрацездатність та протокол УЗД.

Обізнаність керівництва Авдіївського МВ про вагітність позивача підтверджується і поясненнями представника першого відповідача та матеріалами справи (а.с. 117-118, 126, 128).

Враховуючи, що станом на час звільнення позивач мала дитину віком до 3-х років, повідомила другого відповідача (працівника Авдіївського МВ) засобами електронного звязку про народження 28 січня 2015 року дитини, а під час вагітності (у жовтні 2014 року) надавала вказаній особі електронними засобами копії медичних документів, які підтверджували стан її вагітності, суд дійшов висновку, що у відповідачів було відсутнє право звільняти ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач за період відсутності не надала належних документів - лікарняного та копії свідоцтва про народження дитини, так як довідка лікувального закладу про знаходження позивача на лікуванні у стаціонарі та протокол ультразвукового обстеження також, за висновком суду, є документами, які свідчать про знаходження позивача у стані вагітності, а листок непрацездатності є обовязковим при оформленні особі страхових виплат за медичним страхуванням; листки ж непрацездатності ОСОБА_1 на території Російської Федерації отримані не були не з її вини (зазначене не було спростовано відповідачами по справі), свідоцтво про народження дитини позивач отримала лише 10 лютого 2015 року, тобто, після складання висновку службового розслідування (складений 8 лютого 2015 року). Крім цього, як вже зазначалось судом застосування частини 3 ст. 184 КЗпП України не ставиться законодавцем в залежність від повідомлення певним чином працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність та про факт народження дитини.

Також суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно п. 2.6 Порядку проведення службових розслідувань в ОВС України підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 цього службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії. Проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення, а якщо такі підрозділи не передбачені штатним розписом, уповноважені на те начальники доручають проведення службових розслідувань найбільш досвідченим працівникам, здатним усебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити обєктивні висновки.

Як встановлено під час розгляду справи у звязку із тривалим невиходом на службу позивача другим відповідачем 14 січня 2015 року був прийнятий наказ № 3 про проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Авдіївського МВ, в тому числі і ОСОБА_1 При цьому, відповідно до змісту цього наказу, особа (або особи), яка має (мають) проводити службову перевірку, наказом встановлена не була (не були). При цьому, наказом на «начальника СКЗ Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області, або осіб, які виконують його функціональні обовязки», було покладено обовязок щодо узагальнення матеріалів та підготовку висновку службового розслідування (а.с. 116).

З висновку службового розслідування також не вбачається хто саме проводив це розслідування.

Як пояснила представник першого відповідача службове розслідування фактично було проведено одноособово в.о. начальником СКЗ ГУМВС України в Донецькій області капітаном міліції ОСОБА_10

Згідно ч. 3 ст. 14 Дисциплінарного статуту, п. 3.4 Інструкції № 230 розслідування має проводитись за участю безпосереднього начальника порушника.

Враховуючи, що службове розслідування було проведено одноособово в.о. начальником СКЗ ГУМВС області капітаном міліції ОСОБА_10, безпосередній начальник ОСОБА_1 перший заступник Авдіївського МВ начальник слідчого відділу Авдіївського МВ ОСОБА_4 участі у проведенні службового розслідування не брала.

Як вбачається з висновку службового розслідування (а.с. 117-118) вона була лише опитана під час цього розслідування.

Згідно п.п. 6.3.1, 6.3.2 Інструкції № 230 особа, щодо якої проводиться службове розслідування, має право на отримання інформації про підстави проведення такого розслідування, має право брати участь у службовому розслідування, у тому числі давати усні та письмові пояснення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного статуту перед накладення дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Згідно абз. 2 п. 6.3.6 Інструкції № 230 забороняється затверджувати висновок службового розслідування без особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про відмову в наданні письмового пояснення, якій складається відповідно до абз. 4 п. 6.2.2 цієї Інструкції.

Відповідно до змісту висновку службового розслідування позивачу було запропоновано надати пояснення, але станом на час складання висновку пояснення ОСОБА_1 надані не були.

Як зазначила позивач у судовому засіданні ніхто до неї з пропозицією щодо надання письмових пояснень з приводу проведення службового розслідування та доказів на підтвердження цих пояснень не звертався.

Позивач зауважила, що лише під час переписки через Інтернет з працівницею другого відповідача ОСОБА_6 остання повідомила позивача про необхідність надати копію лікарняного у звязку із вагітністю та пологами позивача, а після пологів копію свідоцтва про народження дитини. Інших документів позивачу не пропонувалось надати.

Зазначене позивачем не спростовано відповідачами по справі; докази на підтвердження повідомлення позивача про проведення щодо неї службового розслідування, в тому числі, направленого останній шляхом електронного звязку, відповідачем суду не надано.

Згідно п. 8.3 Інструкції № 230 в описовій частині висновку має бути викладене, в тому числі: обставини, за яких особа РНС скоїла дисциплінарний проступок, мету вчинення цього проступку, його наслідки (тяжкість), що настали у звязку із цим, характеристику особи, винної у вчиненні дисциплінарного проступку (при чому, вказівка про наявність дисциплінарних стягнень передбачена цією Інструкцією як обовязків елемент характеристики і не є повноцінною характеристикою, наявність якої у висновку службового розслідування передбачено цим пунктом), наявність причинного звязку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками, обставини, що помякшують та обтяжують ступень відповідальності особи та її ставлення до скоєного.

Як вбачається з висновку службового розслідування, наявного в матеріалах справи (а.с. 117-118), вимоги п. 8.3 Інструкції № 230 виконані першим відповідачем не в повному обсязі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що під час проведення службового розслідування першим відповідачем були порушені вимоги чинного законодавства щодо порядку проведення такого розслідування.

Беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що проведення службового розслідування та наступне звільнення позивача було проведено з порушенням чинного законодавства.

Відповідно, позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 лютого 2015 року № 450 в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ та наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 20 березня 2015 року № 86 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача в частині зобовязання відповідачів поновити її на посаді є похідними від позовних вимог про скасування наказів про звільнення, суд дійшов висновку про необхідність задоволення і цих позовних вимог.

Така позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду України, яка викладена в ухвалі від 11 листопада 2009 року у справі № 6-15304вов09, в якій зазначено, що наявність вагітності на час звільнення (у справі, рішення за результатом розгляду якої переглядалось Верховним Судом України, спірним було звільнення саме вагітної жінки) є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до п. 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що позовна заява ОСОБА_1 розглядається менше одного року, ОСОБА_1 має право на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один рік після звільнення.

Крім цього, згідно з підпунктом 3.5.2 пункту 3.5 розділу 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Відповідно, у задоволенні позовних вимог позивача про зобовязання Авдіївського МВ нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу поза межами одного року після її звільнення і по день прийняття даної постанови необхідно відмовити.

Згідно п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л»).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку у всіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивач звільнена із займаної посади 20 березня 2015 року; протягом часу з жовтня 2014 року по день звільнення позивач не працювала та грошове забезпечення їй не нараховувалось. Як вбачається із довідки про нарахування і виплату грошового забезпечення слідчому Авдіївського МВ ГУМВС в Донецькій області від 7 квітня 2016 року (вих. № 1247), наданої суду другим відповідачем (а.с. 159), останні два місяця служби, які передували звільненню позивача та за які позивачу було нараховане грошове забезпечення це вересень та жовтень 2014 року (а.с. 139).

Враховуючи, що загальне число робочих днів у вересні жовтні 2014 року відповідно до листа ОСОБА_11 від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 складає 45 днів (22 робочих днів у вересні та 23 робочих днів у жовтні), середньомісячне число робочих днів за останні два календарних місяців, що передували звільненню та за які позивачу нараховувалось грошове забезпечення, складає 22,5 дня (45 : 2).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача за цей період складає 118,32 грн (2 662,20 грн : 22,5).

Період вимушеного прогулу позивача з 21 березня 2015 року (перший робочий день після звільнення 23 березня 2015 року) по 20 березня 2016 року (18 березня 2016 року - останній робочий день річного періоду вимушеного прогулу) з врахуванням ОСОБА_11 України від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та ОСОБА_11 України від 20 листопада 2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», складає 250 робочий день.

Таким чином, за час вимушеного прогулу за період з 21 березня 2015 року по 20 березня 2016 Авдіївським МВ підлягає нарахуванню позивачу 29 580,00 грн (118,32 грн * 250 робочий день).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи, що позивач просить суд зобовязати Авдіївський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити їй середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, суд вважає за необхідне саме зобов'язати відповідача нарахувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 березня 2015 року по 20 березня 2016 року, виходячи при цьому із розрахованого судом розміру грошового забезпечення за цей період - 29 580,00 грн, але враховуючи, що чинним законодавством передбачено утримання з працівників при виплаті заробітної плати (грошового забезпечення) зборів, податків та обовязкових платежів виплатити ОСОБА_1 нараховану суму за відрахуванням передбачених зборів, податків та обов'язкових платежів.

Керуючись ст. 2, ст. 7-11, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 122 154, ст. 158-163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування наказів, поновлення на посаді та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 лютого 2015 року № 450 в частині звільнення слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 20 березня 2015 року № 86 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з органів внутрішніх справ.

Поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 21 березня 2015 року.

Зобовязати Авдіївський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного року після звільнення (з 21 березня 2015 року по 20 березня 2016 року) в сумі 29 580 (двадцять девять тисяч пятсот вісімдесят) гривень 00 копійок та виплатити (за відрахуванням зборів, податків та обов'язкових платежів).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 16 травня 2016 року в присутності позивача, її представника та представника першого відповідача.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

В частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та в частині нарахування та виплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за один місяць постанова підлягає негайному виконанню.

Повний текст постанови складений та підписаний 23 травня 2016 року.

Суддя Волгіна Н.П.