Окрема думка судді № 57889634, 17.02.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Верховного Суду України Гриціва М.І., Прокопенка О.Б. стосовно постанови Верховного Суду України у справі за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - відділення ФДМ, ФДМ відповідно) до Державного агентства автомобільних доріг України (далі - Державне агентство), третя особа - відкрите акціонерне товариство «Літос» (далі - ВАТ), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

У листопаді 2013 року відділення ФДМ звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Державного агентства в частині невиконання положень абзацу другого частини третьої статті 27 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269-ХІІ) щодо обов'язку прийняти протягом тридцяти днів об'єкт оренди у своє управління та зобов'язати Державне агентство прийняти до сфери свого управління державне майно - цілісний майновий комплекс «Кам'янодробильний цех» (далі - Цех).

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23 січня 2014 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2014 року скасував постанову суду першої інстанції й ухвалив нову - про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 травня 2015 року залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції. У цьому рішенні суд касаційної інстанції виходив із того, що відділення ФДМ є суб'єктом владних повноважень й у правовідносинах, що склалися між ним та Державним агентством, реалізовував надані йому повноваження, передбачені Законом України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269-ХІІ). В основу відмови в задоволенні позову цей суд поклав відомості про організаційні та структурні зміни в системі управління дорожнім комплексом, проведені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 420 «Про структуру управління дорожнім комплексом», згідно з якими у структурі Державного агентства немає державних підприємств промислової діяльності, на баланс яких можна передати Цех після повернення його з оренди.

Послався суд і на те, що після реформування структури управління дорожнім комплексом були створені господарюючі суб'єкти приватного права, які не належать до сфери управління Державного агентства, і передача державного майна на баланс таких суб'єктів законом не врегульована.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції відділення ФДМ просило визнати її незаконною, скасувати і направити справу на новий касаційний розгляд. Підставами перегляду зазначило неоднакове застосування цим судом частини третьої статті 27 Закону № 2269-ХІІ, пунктів 3, 4, 22 Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМ від 7 серпня 1997 року № 847 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), пунктів 3, 4, 50 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 року № 158 (далі - Положення).

Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановою від 17 лютого 2016 року (далі - Постанова) заяву відділення ФДМ задовольнила частково. Скасувала постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2015 року та закрила провадження у справі.

Підтримуючи висловлену в Постанові правову позицію про необхідність скасування і закриття провадження у справі з мотивів непідвідомчості таких спорів судам адміністративної юрисдикції, водночас не поділяємо думку колегії суддів і сформульованого нею висновку, що означений спір є конфліктом, який має розглядатися вищим у порядку підлеглості органом, а тому висловлюємо окрему думку.

Аналіз норм права, наведених у рішенні, яке оскаржується, у їх взаємозв'язку дає підстави вважати, що вони регулюють організаційні та майнові відносини з повернення державного майна з оренди й прийняття його на облік органом управління, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління ним. Учасниками цих відносин є суб'єкти управління об'єктами державної власності, зокрема, Кабінет Міністрів України, уповноважені органи управління, ФДМ, які наділені відповідними повноваженнями і мають певні зобов'язання щодо орендованого державного майна. Порядок повернення державного майна з оренди передбачає вчинення ряду дій, з яких органи ФДМ чи уповноважений орган управління виконують ті з них, які їм прямо дозволені та/чи приписані законом. Процедура повернення не передбачає прийняття органами ФДМ управлінського акта, який за формою вираження та юридичними властивостями був би обов'язковим до виконання іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності. У межах зазначених правовідносин дії ФДМ чи його структурних підрозділів характеризуються наявністю в них спонукальних мотивів, які зобов'язують, зокрема, уповноважені органи управління вчинити дії з прийняття об'єкта оренди на свій облік.

У рішенні № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року (справа про досудове врегулювання спорів) Конституційний Суд України, висловлюючи свої міркування щодо розуміння змісту частини другої статті 124 Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, зазначив, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, <…> частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

З огляду на викладене вважаємо, що у разі, коли ФДМ чи його регіональне відділення звертається до уповноваженого органу управління прийняти на свій облік державне майно - цілісний майновий комплекс, що повертається з оренди, а цей орган відмовляє в цьому, попри те, що до укладення договору оренди майновий комплекс перебував у сфері управління зазначеного органу і відповідно до абзацу другого частини третьої статті 27 Закону № 2269-ХІІ він або його правонаступник зобов'язаний прийняти об'єкт оренди у своє управління, то така відмова, як слушно зазначено в Постанові, не спричиняє публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Оскільки в основі такої відмови лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами управління щодо певного об'єкта державної власності, то спір, який виникає з цих правовідносин, з огляду на його суб'єктний склад та правовий зміст має (може) розглядатися, за наявності для цього підстав, у суді в порядку господарського судочинства.

Судді М.І. Гриців

О.Б. Прокопенко