Ухвала суду № 57874176, 16.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/10920/15-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/1741/16 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 56 16.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:Березовенко Р.В., суддів:Верланова С.М., Приходька К.П.,при секретарі:Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів, про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до ПАТ «Дельта Банк» з позовом про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позову зазначала, що 18 липня 2007 року між нею та ПАТ «КБ «Надра» укладено Кредитний договір №401/17/07/2007/840-5108/КФ, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачу у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 798 530,00 доларів США із строком повернення до 01.07.2032 року.

Цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу житлового будинку; витрати на страхування майна; витрати, пов'язані з оформленням кредиту.

17 квітня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору, яким, крім іншого, було встановлено фіксовану процентну ставку - 7 % річних (п.1.3.1. Додаткового договору) та визначено нову дату остаточного повернення кредиту - 27.07.2037 року.

Посилаючись на порушення вимог Закону та Правил, при укладенні вказаного Кредитного договору просила визнати недійсним Кредитний договір №01/17/07/2007/840-5108/КФ від 18.07.2007 pоку, укладений між нею та ПАТ «Дельта Банк», з моменту його вчинення;

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також грубе порушенням норм процесуального та матеріального права.

При цьому апелянт зазначає, що з укладенням Додаткового договору до Кредитного договору, розмір боргових зобов'язань необґрунтовано збільшився на суму забезпечувального платежу, що визначений як складова частина боргових зобов'язанння, а саме на 682878,06 доларів США, тобто на 93,5 % відносно до суми Кредиту, отриманого позивачем.

Апелянт вважає, що включенням до Додаткового договору умов про сплату Позивачем Забезпечувального платежу у сумі 682878,06 доларів США, що є Борговим зобов'язанням відповідно до п. 1.5. Додаткового договору, Відповідачем порушено принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, як споживача в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів».

Зміна положень Кредитного договору щодо Забезпечувального платежу зумовлює зміну інших положень договору, а саме зміну загального розміру Боргових зобов'язань та структури Боргових зобов'язань, що є істотними умовами Кредитного договору, в зв'язку з чим Позивач просить суд визнати Кредитний договір недійсним.

Крім того, позивач зазначає, що механізм ознайомлення кредитодавцями позичальників з інформацією, яка визначена ч. 2 ст. 11 Закону, було визначено прийняттям 10.05.2007 року Національним банком України «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» №168 (надалі - Правила), які були зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, тобто до укладення оскаржуваного Кредитного договору.

Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Проте, в порушення вимог Закону та Правил, при укладенні Кредитного договору Відповідач не надав Позивачу ані в усній, ані у письмовій Формі інформацію визначену ч. 2 ст. 11 Закону та п.п. 2.1..2.4. Правил, яка має надаватись перед укладенням кредитного договору.

Однак, як стверджує апелянт в Кредитному договорі не міститься жодних відомостей про загальну вартість кредиту, про супутні послуги та їх вартість, про укладення між сторонами договору про відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1, зазначеного у п. 3. Кредитного договору, і, як наслідок, відкриття цього рахунку. Умов відкриття, ведення і закриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 Кредитний договір не містить.

З п. 3.2. розділу 3 Правил, вбачається, що кредитний договір має містить графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил.

Також вада, що у графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Але Кредитний договір не містить ніякого графіку платежу.

З оскаржуваного Кредитного договору вбачається, що у ньому в порушення ч. 4 ст.11 Закону немає відомостей, щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 правил, визнанні обов'язковими.

Також апелянт стверджує, що Відповідачем не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача.

Кредитний договір не містить основних обов'язкових умов, встановлених законодавством, не містить графіку платежів, не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача.

З розрахунку заборгованості по Кредитному договору позивач дізналась, що з суми 659 648,17 доларів США, які вона сплатила відповідачу, на тіло кредиту було зараховано лише 68 598,25 доларів США, тобто приблизно 10 % від сплаченої суми. Інші 90% від сплаченої суми відповідачем було направлено на оплату за користування Кредитом.

Якби позивач знала і розуміла, що з усіх її платежів на тіло кредиту буде направлятись лише 10 %, вона б ніколи не укладала такий Кредитний договір на вкрай невигідних для себе умовах. Саме задля того, щоб споживач розумів реальний розмір своїх витрат Закон і Правила передбачають обов'язкове включення до Кредитного договору детального розпису загальної вартості кредиту для споживача та графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом.

Крім того, в кредитному договорі не міститься жодних відомостей про укладення між позивачем і відповідачем договору про відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1, зазначеного у п. 3.2 Кредитного договору, і, як наслідок, відкриття цього рахунку. Умов відкриття, ведення та закриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 Кредитний договір не містить.

Пунктом 3.8. Правил передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; а також зобов'язані надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України, від 18 грудня 2009 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначене рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ «КБ «Надра» укладено Кредитний договір №401/17/07/2007/840-5108/КФ, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачу у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 798530,00 доларів США із строком повернення до 01.07.2032 року. Цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу житлового будинку; витрати на страхування майна; витрати, пов'язані з оформленням кредиту.

Позивач придбала житловий будинок для власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит було отримано з метою придбання житлового будинку.

17 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ «КБ «Надра» було укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору, яким, крім іншого, було встановлено фіксовану процентну ставку - 7 % річних (п.1.3.1. Додаткового договору) та визначено нову дату остаточного повернення кредиту - 27.07.2037 року.

Пунктом 1.5. Додаткового договору термін «Боргові зобов'язання» було визначено наступним чином: «Боргові зобов'язання» - зобов'язання Позичальника перед Кредитором, щодо повернення суми Кредиту, плати за користування Кредитом, сплати комісії, - Забезпечувального Платежу, штрафних санкцій, витрат та збитків Кредитора (включаючи, але не обмежуючись, неодержані доходи) у зв'язку за неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань перед Кредитором за Кредитним договором та інших Платежів, якщо такі матимуть місце.»

Відповідно до п. 2.1.3. Додаткового договору, розрахунок Боргових зобов'язань здійснюється у Валюті кредиту та фіксується в Графіку Платежів, який є невід'ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток №1).

Графік платежів, що є невід'ємною частиною Додаткового договору, містить колонку під назвою «Забезпечувальний платіж», згідно з якою, починаючи з 27.05.2013 р. і до 27.07.2037 р. позичальник щомісяця зобов'язаний сплачувати суми Забезпечувального платежу, при цьому загальний розмір Забезпечувального платежу, який має сплатити позивач згідно графіку платежів, становить 682 878,06 доларів США. З даним додатком від 17 квітня 2013 року позивач була ознайомлена і він нею був підписаний ( а.с.16).

Відповідно до п. 4.3. Додаткового договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання Позичальником своїх Боргових зобов'язань по Кредитному договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір. При визначенні умов договору про надання кредиту остання діяла вільно, виходячи з власних інтересів, самостійно прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначивши характер договору, який вони уклали, його умови(зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту, підписала його та протягом тривалого часу виконувала свої зобов»язання.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилаючись на ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» позивач не довела порушення її права відповідачем, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

З такими висновками погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, колегія суддів встановила, що спірний договір споживчого кредиту підписаний обома сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до Додаткового договору №2 «Графік погашення кредиту», який підписаний позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Вказана правова позиція викладена Веховним Судом України в постанові від 02 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15), яка відповідно вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, Пунктом 4.7. Додаткового договору №2 від 17 квітня 2013 року передбачено, що підписанням цього Додаткового договору Сторони визначили, що Позичальник приймає на себе ризик виконання умов цього Додаткового договору та Кредитного договору при існотній зміні обставин, якими керувались сторони при укладанні цього Додаткового договору та/чи Кредитного договору.

Отже, на думку колегії суддів, позивач за своїм вільним волевиявленням погодилася на такі умови кредитування і свідомо узяла на себе ризик виконання умов цього Додаткового договору та Кредитного договору при існотній зміні обставин (п.4.7 договору), які тепер вона вважає несправедливими.

Тому, колегія суддів вважає, що розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору споживчого кредиту та правильно застосував положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, оскільки зазначені в ній доводи не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.М.Верланов

К.П.Приходько