Ухвала суду № 57871020, 12.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2067/16 Справа № 191/3386/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бондаренко Г. В. Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого: Григорченка Е.І.

Суддів колегії: Кочкової Н.О., Повєткіна В.В.

при секретарі Григор'євій В.А.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: Комунальне підприємство "Синельниківське міжміське бюро технічної інвентаризації" про реальний розподіл сумісного майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, де ставить питання про скасування рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року та ухвалення нового, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року - позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, яке складається із : житлового будинку А-1; а-1-сені, а1-1-сені; вбиральні-Ж-1 ; огорожі №№1-3, як на спільне сумісне майно подружжя.

Визнано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності па землю серія НОМЕР_1, виданого 26.09.2008 року, на підставі рішення Синельниківської міської ради №334-20/V від 07.02.2008р., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010811500158.

Визнано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину автомобіля DAEWOO LANOS TF696 н.з. НОМЕР_2, червоного кольору, тип транспортного засобу-легковий седан-В, як на спільне сумісне майно подружжя. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2016 року відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні позову щодо реального розподілу житлового будинку, автомобіля, визання права власності на частину земельної ділянки /т. 2 а.с. 226/.

Судом першої інстанції встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано 19.05.2003 року, на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку , який був оформлений на ім'я відповідача ОСОБА_4, право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_6

На момент укладення договору купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 сторони перебували в шлюбі більш, ніж чотири роки. На той момент вони обидва були працездатними і отримували доходи.

Сторони по справі проживали у спірному будинку АДРЕСА_1 з 08.07.2003 року по жовтень 2009 року, до моменту припинення шлюбних відносин.

За цей час у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, які проживали разом з батьками в спірному домоволодінні.

Під час судового розгляду суд призначав проведення судової будівельно - технічної експертизи,одна експертиза не була проведена, так як відповідач ухилявся від її проведення.

Отже, суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини, вимоги законодавства, прийшов до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1, придбаний за рахунок коштів подружжя ОСОБА_5, ОСОБА_4, сумісно ними використовувався протягом тривалого часу, є спільним сумісним майном подружжя, тому підлягає поділу з визначенням ідеальних часток подружжя в цьому майні, без його реального поділу.

Вирішуючи спір щодо земельної ділянки площею 0,1000 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, прийшов до висновку, що зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на землю серія НОМЕР_1, виданого 26.09.2008 року, на підставі рішення Синельниківської міської ради №334-20/V від 07.02.2008р., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010811500158( т.2, а.с.30).

Будинок по вул. Полтавській,58 в м. Синельникове, є спільним сумісним майном подружжя і до складу цього житлового будинку входить безпосередньо будівля літ. А-1, на яку суд визнав за позивачкою право власності на 1/2 частку .

Оскільки суд визнав право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, то до неї переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га., призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку без зміни її цільового призначення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. 57, 60, 69-71 СК України, ст. ст. 120, 125 ЗК України , ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку, що спірне майно, зокрема житловий будинок, є спільним сумісним майном подружжя, тому підлягає поділу. Також колегія суддів погоджується з висновками суду про визнання за позивачем право власності на частину земельної ділянки, переданої у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку без зміни її цільового призначення.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що земельна ділянка є його особистою власністю, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у позові в цій частині з наступних підств.

Частина 1 ст. 120 ЗК України визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

За відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення ч. 4 ст. 120 ЗК України з огляду на таке.

Результати аналізу змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі N 6-2цс15, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що внаслідок визнання за позивачем право власності на ? частину будинку, вона стає власником спірної земельної ділянки пропорційно до частки у праві власності на жилий будинок, будівлі або споруди, оскільки земля була передана у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку без зміни її цільового призначення, який є спільною сумісною власностю сторін.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, що спірний будинок придбаний ним за його особисті кошти, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у позові в частині визнання за позивачем право власної на ? частину будинку, оскільки суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність зазначених обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. (ст. 70 СК України).

У відповідності до ст. 10 ЦПК України, відповідач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.

Проте докази, які б підтверджували в установленому законному порядку, що спірний будинок придбаний ним за його особисті кошти та саме для нього, суду не надані.

Допущені судом порушення вимог норм процесуального права, на які посилається відповідач (щодо відкриття провадження у справі, допиту позивача в якості свідка, і т.п.), не вплинули на законність правильного по суті рішення суду.

Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції в частині оскарження залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий:

Судді: