Ухвала суду № 57869702, 20.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2016 р. м. Київ К/9991/18636/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року

у справі № 2а-13005/08/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси (далі - відповідач) про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 21 листопада 2008 року № 0013152301/0 та № 0013142301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року позов був задоволений. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 21 листопада 2008 року № 0013152301/0 та від 21 листопада 2008 року №0013142301. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Дронго плюс» судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «Дронго плюс», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Малиновському районі м. Одеси провела планову виїзну перевірку ТОВ «Дронго плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 428/23-213/30441843 від 10 листопада 2008 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 1.23 статті 1, підпунктів 4.1.1, 4.1.5, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті занижено податок на прибуток за період, який перевірявся, на загальну суму 126429,83 грн. (у тому числі: за 3 квартал 2006 року - занижено на 49999,64 грн., за 4 квартал 2006 року - занижено на 66594,21 грн., за 1 квартал 2007 року - занижено на 93,00 грн., за 2 квартал 2007 року - завищено на 93,00 грн., за 3 квартал 2007 року - занижено на 73817,50 грн., за 4 квартал 2007 року - завищено на 67994,06 грн., за 1 квартал 2008 року - занижено на 4012,48 грн.); вимоги підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 990248,10 грн. (у тому числі: в липні 2006 року - на 252564,96 грн., в серпні 2006 року - на 185817,50 грн., в вересні 2006 року - 195963,92 грн., в жовтні 2006 року - на 85949,76 грн., в листопаді 2006 року - на 55275,21 грн., в грудні 2006 року - на 74857,95 грн., в січні 2007 року - на 17070,92 грн., в лютому 2007 року - на 36337,70 грн., в березні 2007 року - на 57259,50 грн., в квітні 2007 року - на 25937,00 грн., в травні 2007 року - на 3213,70 грн.).

21 листопада 2008 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0013142301/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Дронго плюс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 223688,00 грн., у тому числі: 126430,00 грн. - за основним платежем, 97258,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

21 листопада 2008 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0013152301/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Дронго плюс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1980496,00 грн., у тому числі: 990248,00 грн. - за основним платежем, 990248,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: в акті перевірки не зазначено посилань на первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували порушення позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням того, що вказані висновки були зроблені податковим органом без проведення перевірки даних первинних документів; позивач, в рахунок погашення заборгованості перед ПП «Антарес Плюс», ПП «Дельфін» та ПП «Меттранс» видав переказні векселі, строк виконання зобов'язань за якими не сплинув на дату завершення перевірки, з урахуванням того, що зазначені контрагенти повідомили позивача про здійснення бланкових індосаментів отриманих векселів; розрахунки між позивачем та ПП «Маріна» були здійснені шляхом заліку зустрічних однорідних вимог; позивач правомірно сформував валові витрати по господарських операціях з ТОВ «Інтеграл», виходячи з правила першої події; позивачу не було відомо про анулювання реєстрації ТОВ «Трія» як платника податку на додану вартість, з огляду на що, за наявності у нього належним чином оформлених податкових накладних та копії свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Трія», позивач правомірно сформував податковий кредит по господарських операціях із зазначеним контрагентом.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що: для цілей оподаткування векселі не вважаються засобом платежу; посилання позивача на проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог з ПП «Маріна» не підтверджені відповідними документами; позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість придбаного у ТОВ «Інтеграл», оскільки не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт використання такого пального у власній господарській діяльності, з урахуванням того, що ПП «Маріна» було визнано банкрутом; господарські операції між позивачем та ТОВ «Трія» здійснювались у період з липня 2006 року по травень 2007 року, тоді як актом ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 220/29-047 від 14 квітня 2006 року було анульовано реєстрацію ТОВ «Трія» як платника податку на додану вартість.

Однак, повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Підпунктом 25.2.2 пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року №79 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку. Дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається днем прийняття такого рішення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Трія» було анульоване згідно акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 220/29-047 від 14 квітня 2006 року (т.1 арк. справи 158).

Згідно з пунктом 35 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року №79 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для інформування платників податку Державна податкова адміністрація України щомісяця у термін до 12 числа місяця оприлюднює на web-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua): дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера Свідоцтва або Спеціального свідоцтва, дати його видачі; інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку на додану вартість за заявою платника податку або з ініціативи органів державної податкової служби чи рішенням суду, а саме: про анульовані Свідоцтва та Спеціальні свідоцтва платників податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 42 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач мав можливість перевірити реєстрацію ТОВ «Трія» як платника податку на додану вартість, проте не проявив достатньої обачності та не зробив цього.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення № 0013152301/0 від 21 листопада 2008 року та відсутність підстав для його скасування.

За визначенням, наведеним у пункті 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), безоплатно надані товари - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині 4 статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Відповідно до статті 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Положеннями статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до статті 1 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 06 липня 1999 року №826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (дата набуття чинності Україною 06 січня 2000 року) переказний вексель містить: 1. Назву «переказний вексель», яка включена до тексту документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; 2. Безумовний наказ сплатити визначену суму грошей; 3. Найменування особи, яка повинна платити (трасат); 4. Зазначення строку платежу; 5. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; 6. Найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; 7. Зазначення дати і місця складання векселя; 8. Підпис особи, яка видає вексель (трасант).

Положеннями статей 11-14 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі встановлено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Індосамент повинен бути безумовним. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Індосамент «на пред'явника» має силу бланкового індосаменту. Індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом. Індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений, або може складатися лише з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку для того, щоб мати чинність, індосамент повинен бути написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Індосамент переносить всі права, що випливають з переказного векселя. Якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може: (1) Заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи; (2) Реіндосувати вексель шляхом бланкового індосаменту або індосувати будь-якій іншій особі; (3) Передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

Згідно зі статтею 33 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу, зокрема: на визначену дату.

Відповідно до статті 38 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Статтею 70 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі визначено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупцем) та ПП «Антарес Плюс», ПП «Дельфін», ПП «Меттранс» (продавцями) були укладені договори купівлі-продажу товарів № 01/10-6 від 01 жовтня 2003 року, № 01/01-5 від 01 січня 2005 року та № 04/04-3 від 01 квітня 2006 року, додатковими угодами до яких сторони передбачили можливість проведення розрахунків із застосуванням векселів (т.1 арк. справи 43, 48, 51).

Для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари на підставі вказаних вище договорів позивач видав ПП «Антарес Плюс», ПП «Дельфін» та ПП «Меттранс» переказні векселі, строк виконання зобов'язань за якими був визначений на такі дати відповідно: 31 грудня 2009 року (т.1 арк. справи 41), 28 лютого 2008 року (т.1 арк. справи 46) та 28 лютого 2008 року (т.1 арк. справи 52).

Зазначені контрагенти повідомили позивача, що по вказаних вище переказних векселях був проведений бланковий індосамент (т.1 арк. справи 39, 44, 45).

Вказані обставини знайшли своє відображення у пункті 13 довідки про загальну інформацію щодо ТОВ «Дронго плюс» та результати його діяльності за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, яка є додатком 2 до акту перевірки (т.1 арк. справи 140-141).

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не надав вказаним обставинам належної правової оцінки.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 203 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Матеріали справи містять акт від 10 липня 2006 року, складений між позивачем та ПП «Антарес Плюс», про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 18062,36 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 3010,39 грн.) (т.1 арк. справи 40).

Разом з цим, акту зарахування зустрічних однорідних вимог, складеного між позивачем та ПП «Маріна», на суму 115813,48 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 19302,25 грн.) матеріали справи не містять, тоді як висновки судів першої та апеляційної інстанцій по зазначеному епізоду грунтуються саме на наявності (відсутності) такого акту, у зв'язку з чим вказані обставини підлягають обов'язковому встановленню судом та повинні бути підтвердженими належними та допустимими доказами.

За визначенням, наведеним у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування правомірності формування валових витрат по господарських операціях з придбання у ТОВ «Інтеграл» нафтопродуктів згідно договору № 2007/65 від 01 липня 2007 року позивач посилався на наявність у нього належним чином оформлених податкових та видаткових накладних (т.58 арк. справи 70-72).

Крім іншого, в довідці про загальну інформацію щодо ТОВ «Дронго плюс» та результати його діяльності за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, яка є додатком 2 до акту перевірки, податковий орган також вказав, що в періоді, який перевірявся, позивач здійснював оптовий продаж дизельного пального, одним із постачальників якого було ТОВ «Інтеграл». Також, у зазначеній довідці наведено дати кількість та ціну оприбюуткового пального, а також дати кількість та ціну реалізованого пального іншим суб'єктам господарювання, у тому числі й ПП «Маріна» (т.1 арк. справи 151-152).

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не надав вказаним обставинам належної правової оцінки.

Щодо господарських операцій між позивачем та ПП «Сікамус», за результатами перевірки яких податковий орган також дійшов висновку про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів вказує, що зазначені обставини взагалі не були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0013142301/0 від 21 листопада 2008 року, оскільки ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0013142301/0 від 21 листопада 2008 року, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зазначеній частині і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0013142301/0 від 21 листопада 2008 року скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна