Ухвала суду № 57869456, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" травня 2016 р. м. Київ К/800/50837/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - ГУ Міндоходів у Закарпатській області), Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - ГУ ДФС у Закарпатській області) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому, з врахуванням зменшених позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії з рерганізації ГУ Міндоходів у Закарпатській області заступника начальника ОСОБА_3 від 20 жовтня 2014 року №182-о; поновити на роботі у розпорядження ГУ Міндоходів у Закарпатській області; зобов'язати ГУ ДФС у Закарпатській області та ГУ Міндоходів у Закарпатській області запропонувати посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Міндоходів у Закарпатській області від 20 жовтня 2014 року №182-о «Про звільнення ОСОБА_2.». Поновлено ОСОБА_2 на роботі у розпорядження ГУ Міндоходів у Закарпатській області з 24 жовтня 2014 року. Зобов'язано ГУ ДФС у Закарпатській області запропонувати ОСОБА_2 посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з травня 2013 року прийнятий в податкову міліцію на службу на посаду виконуючого обов'язки начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Закарпатській області.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 1 липня 2014 року №1870-о ОСОБА_2 звільнено від виконання обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Закарпатській області та зараховано у розпорядження ГУ Міндоходів у Закарпатській області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України», наказу Міністерства доходів і зборів України від 25 вересня 2014 року №2113-о «Про уповноваження голів комісій», наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 13 жовтня 2014 року №1 «Про введення в дію організаціної структури та штатного розпису» проводилась реорганізація ГУ Міндоходів у Закарпатській області шляхом приєднання до ГУ ДФС у Закарпатській області.

14 жовтня 2014 року позивача попереджено про наступне вивільнення та запропоновано посаду старшого оперуповноваженого управління Головного управління ДФС у Закарпатській області.

ОСОБА_2 відмовився від запропонованої посади.

Наказом голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Закарпатській області, заступника ОСОБА_3 від 20 жовтня 2014 року №182-о підполковника податкової міліції ОСОБА_2, зарахованого у розпорядження ГУ Міндоходів у Закарпатській області звільнено з податкової міліції у запас Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вказаний наказ винесено на підставі попередження про наступне вивільнення позивача від 14 жовтня 2014 року та рапорту ОСОБА_2 від 15 жовтня 2014 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності винесення наказу про звільнення позивача, оскільки не запропоновано всі наявні вакантні посади, які відповідали його досвіду роботи та рівню кваліфікації.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пропонуючи позивачу посаду старшого оперуповноваженого управління ГУ ДФС у Закарпатській області відповідач діяв на підставі, в межах компетенції та у спосіб встановлений чинним законодавством та, що наявність вказаної посади не обмежує право відповідача запропонувати дану посаду.

В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Підпунктом «г» пункту 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно з пунктом 45 Положення переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади, зокрема, при скороченні штатів, провадиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови, якщо немає можливості для призначення на рівнозначну посаду.

Оскільки загальний порядок звільнення у разі скорочення штатів спеціальним законодавством не врегульований, тому при вирішенні питання правомірності звільнення з цієї підстави необхідно керуватися нормами трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника, зокрема, з'ясувати, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Стосовно приписів частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) про допустимість звільнення, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, та обов'язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення пропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, то спеціальними нормами - підпунктом «г» пункту 64 Положення встановлено правило про звільнення зі служби при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення наведених положень КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначається, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивичу було запропоновано посаду старшого оперуповноваженого управління Головного управління ДФС у Закарпатській області.

Проте, вирішуючи спір, суди в порушення вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не з'ясували чи відбулось скорочення чисельності або штату працівників, посад, професій, спеціальностей, чи була скорочена посада, яку обіймав позивач, чи збереглася вона після реорганізації, чи мав позивач переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Під час нового розгляду, судам необхідно встановити шляхом порівняння штатних розписів ГУ Міндоходів у Закарпатській області та ГУ ДФС у Закарпатській області перелік посад, які були вакантні, чи були наявні посади, що б відповідали кваліфікації позивача з їх зазначенням.

Крім того, надати оцінку рапорту позивача від 15 жовтня 2014 року, у якому він просив скоротити термін попередження про наступне вивільнення та звільнити з органів податкової міліції зв'язку зі скороченням штатів, на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення. Також, дослідити можливість такого звільнення за ініціативою позивача відповідно до норм Положення чи КЗпП.

Частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді О.П. Стародуб

В.В.Швець