Ухвала суду № 57869144, 17.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 р.Справа № 820/377/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2016р. по справі № 820/377/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком"

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" Матвієнко Андрія Анатолійовича

про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: визнати неправомірним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" Матвієнка А. А. щодо відмови в акцептуванні кредиторської вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії (від 27.07.2015 р. №26-17/24) до ПАТ "Укркомунбанк" на суму 244663,08 грн.; зобов'язати відповідача включити до реєстру акцептових вимог кредиторів ПАТ "Український комунальний банк" вимоги ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії у сумі 244663,08 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", КАС України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 р. № 309/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укркомунбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 травня 2015 року № 96 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укркомунбанк", згідно з яким з 13 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Укркомунбанк" Матвієнка А.А.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року № 604 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 вересня 2015 року №169 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укркомунбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

27 липня 2015 року 2015 року за вих. № 2617/24 позивач звернувся до відповідача з кредиторською вимогою, в якій просив: включити до реєстру акцептованих вимог вимогу ПАТ «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» до ПАТ «Український комунальний банк» про стягнення 169 894 грн., 39 коп. - основного боргу, 60 272 грн. 65 коп. - збитків від інфляції, 2 793 грн. 69 коп. - три проценти річних, 11 702 грн. 35 коп. - пені. (а.с. 7-9).

Листом від 02 вересня 2015 року вих. №112/15 за результатами розгляду вищезазначеної кредиторської вимоги Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" Матвієнко А. А. повідомило позивача, що відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час дії тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, у зв'язку з чим у випадку прийняття рішення Національним Банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк", Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" має право заявити свої вимоги до банку (а.с. 22).

Листом від 16 грудня 2015 року №26-15/749, позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" Матвієнка А.А. з проханням включити до реєстру акцептованих вимог до ПАТ "Український комунальний банк" про стягнення 169894, 39 грн. - основного боргу, 60272, 65 грн. - збитків від інфляції, 2793, 69 грн. - три проценти річних, 117902,35 грн. - пені (а.с. 25-26).

13 січня 2016 року за вих. №6/16-Л, за результатми розгляду вищезазначеного листа відповідачем повідомлено позивача, що його вимога відправлена 16 грудня 2015 року, тобто після закінчення строку, протягом якого кредитори мали право заявити уповноваженій особі Фонду гарантування про свої вимоги до ПАТ "УКРКОМУНБАНК" вважається погашеною (а.с. 27).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовляючи у задоволенні кредиторської вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" діяв на підставі, у межах наділених повноважень та у спосіб визначений діючим законодавством України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини другої даної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття суб'єкту владних повноважень, відповідно до якого це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Таким чином, при визначенні питання до юрисдикції якого суду відноситься ця справа, суд першої інстанції повинен виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, на захист яких подано позов.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Статтею 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено що, цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процессуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Дана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року по справі № 826/2043/15.

Згідно до п. 1. ч. 1 ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку, а провадження у справі закривається з підстав встановлених п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зазначений позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст. 157, ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2016р. по справі № 820/377/16 скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" Матвієнко Андрія Анатолійовича про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Русанова В.Б. Курило Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 23.05.2016 р.