Рішення № 57869, 14.07.2006, Господарський суд Тернопільської області

Дата ухвалення
14.07.2006
Номер справи
14/156-2216
Номер документу
57869
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа

Отримати професійний переклад цього документа на англійську мову

Державний герб України

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2006 р.

Справа № 14/156-2216

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

Розглянув справу

за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі вул. Зелена, 1,Підволочиськ,Тернопільська область,47800

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" вул. Д.Галицького, 32а,Підволочиськ,Тернопільська область,47800

відповідача 2 Приватного підприємства "Транстехмаш" вул. Медова, 2,Тернопіль,46000

про визнання недійсним господарського зобов'язання.

За участю представників сторін:

позивача: Буклешова Т.М., довіреність № 106, від 07.04.06р.,

відповідача 1: Киринюк З. І., довіреність № 50, від 22.06.06р.

відповідача 2 : не з"явився.

Суть справи:

Державна податкова інспекція у Підволочиському районі звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача - 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", смт. Підволочиськ, відповідача - 2 - Приватного підприємства "Транстехмаш" м. Тернопіль, про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору щодо надання маркетингових послуг від 02.01.2005 року б/н., з підстав та наслідками передбаченими ч.1 статті 208 Господарського кодексу України.

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі. На думку податкового органу, оспорюване господарське зобов'язання суперечить інтересам держави, укладене за наявності умислу на ухилення від сплати податків зі сторони обидвох його учасників.

У відзиві на позов та згідно з поясненнями повноважного представника, відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача 2 в судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не представив, хоча про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64, 77 ГПК України. За таких обставин справа розглядається за правилами ст.75 ГПК України.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

Представникам позивача та відповідача 1 роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи позивача, заперечення відповідача 1, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив :

Посадовими особами контролюючого органу проведено перевірку відповідача 1, за наслідками якої складено акт „Про результати виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ „Антарес" " від 24.03.2006 р. № 406/23/30786797.

В ході дослідження представлених суб"єктом господарювання документів, перевіряючими з'ясовано, що між товариством з обмеженою відповідальністю „Антарес" та приватним підприємством „Транстехмаш", укладено договір від 02.01.2005 року б/н ( далі –Договір), за умовами якого Замовник (ТзОВ „Антарес") доручає, а Виконавець (ПП „Транстехмаш") зобов'язується надати йому послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника ( п.1 угоди) .

Предметом маркетингових досліджень є вивчення ринку продажу купальних костюмів; маркетингові дослідження здійснюються за напрямками, встановленими п. 3 правочину.

Винагорода Виконавця та порядок розрахунків передбачений п. 7 Договору, відповідно до якого Замовник виплачує Виконавцю 7100.00 грн. ( в т.ч. ПДВ 1183,33грн.), які Замовник зобов'язаний перерахувати Виконавцю протягом десяти днів з моменту підписання акту здачі-прийняття робіт.

Контрагенти обумовили, що Виконавець самостійно організовує роботу з проведення дослідження ; за результатами досліджень сторонами оформляється акт здачі –приймання роботи.

На підтвердження виконання умов даного договору, сторонами були складені та оформлені:

- акт здачі - прийняття робіт (падання послуг) за № Тр-0000007;

- квитанція до прибуткового касового ордеру від 03.02.2005 року із визначеною підставою для здійснення платежу - оплата за послуги згідно акта № Тр-0000007;

- податкова накладна від 03.02.2005 року б/н на суму 7 100 грн. (в тому числі ПДВ 1183,33 грн.).

Вважаючи, що особи, які укладали договір прагнули настання протиправних наслідків, діяли з наміром та умислом, що завідомо суперечні інтересам держави та суспільства, контролюючий орган звернувся із відповідним позовом до суду.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1 у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору. Проте позивач не вказав у позовній заяві, яке саме господарське (господарські) зобов'язання, з тих що виникли між сторонами на підставі договору від 02.01.2005 року слід визнати недійсним в порядку та з наслідками, що передбачені ст.ст. 207-208 ГК України. При цьому слід зазначити, що контролюючим органом сам правочин не оспорюється.

Відповідно до ст. 207 Господарського Кодексу України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Системний аналіз законодавства, що регламентує спірні правовідносини, дає підстави стверджувати, що наявність умислу у сторін (або однієї із сторін) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, в тому числі і у вигляді безпідставного отримання прибутків (доходу) та ухилення від сплати податків, обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів від результатів своєї діяльності.

При цьому суд за результатами дослідження доказів наданих державною податковою інспекцією констатує наступне.

Перевіркою дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП „Транстехмаш" за період з 02.09.2004 року по 30.06.2005 року (обревізований період включає в себе і час коли відповідачами у справі укладено Договір) встановлено ( акт від 24.11.2005 року в матеріалах справи), що за період з січня 2005 року по червень 2005 року ПП „Транстехмаш" занижено податок на додану вартість всього на суму 595 638 грн., внаслідок порушення відповідачем 2 Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на здійснення ПП „Транстехмаш" операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та включення за даними операціями до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які у відповідних звітних періодах його постачальниками не були задекларовані до сплати та не були сплачені до бюджету.

Поза увагою податкового органу залишена та обставина, що предметом Договору від 02.01.2005 року являлось надання (отримання) послуги, а не купівля - продаж товарно-матеріальних цінностей; за результатами виконання даного правочину у ПП „Транстехмаш” виникли податкові зобов'язання з ПДВ ( п.7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”) , а не право на отримання податкового кредиту.

В той же час, актом перевірки не встановлено взагалі порушень ПП „Транстехмаш”, вимог законодавства з питань оподаткування при визначенні, обчисленні та відображенні у документах податкової звітності податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

За таких обставин, суд констатує, що всі доводи з приводу наявності умислу у діях відповідача 2 на ухилення від сплати податків, можуть стосуватись інших його фінансово –господарських операцій, а до оспорюваної вони взагалі жодного відношення не мають.

Посилання позивача на те, що дійсною метою договору було отримання податкового кредиту з податку на додану вартість відповідачем 1 суд оцінює критично, з огляду на те, що виконання платником податків при обчисленні податку на додану вартість вимог Закону України „Про податок на додану вартість”, у жодному разі протиправними діяннями вважатись не можуть.

Посилаючись на абзац 2 п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 року № 1056 контролюючий орган не врахував, що жодного випадку із числа перелічених у ньому, матеріалами справи не підтверджується.

Крім того неподання позивачем запису з Єдиного державного реєстру про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням ( Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”) , вказує на безпідставність його доводів з приводу не знаходження відповідача -2 за відповідною адресою.

Слід зазначити, що в силу статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до приписів господарського –процесуального кодексу України, суд вирішує спір на підставі поданих його учасниками доказів, а не тих чи інших сумнівів, у даному разі позивача стосовно того чи проводились маркетингові дослідження по Договору, мали наміри контрагенти брати на себе зобов'язання відповідно до змісту укладеного договору, оскільки дані припущення є не обґрунтовані податковою інспекцією жодними належними та допустимими доказами. При цьому суд враховує відсутність рішень, прийнятих уповноваженими державою органами, з приводу визнання Договору фіктивним, та зважає на те, що вказане питання предметом спору не являється.

Суд враховує також документи, надані відповідачем 1, які отримані, як слідує із пояснень його повноважного представника у судовому засіданні, від ПП „Транстехмаш" за наслідками виконання умов Договору, засобами електронного зв'язку до підписання контрагентами акту прийому –здачі робіт, і констатує, що навіть коли останні були б оформлені з порушенням вимог нормативно - правових актів , вказана обставина свідчила б про неналежне документальне забезпечення результатів виконання правочину, а не вказувала б на його недійсність.

Не враховано державною податковою інспекцією, і те що законодавство ( Господарський кодекс України), гарантуючи свободу підприємницької діяльності ( ст.43 ГКУ), наділяє суб'єктів господарювання правом без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність (яку не заборонено законом) на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності; самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників, комерційного розрахунку , тощо (ст.44 ГКУ).

В силу ст.ст. 32-34 ГПК України на податковому органі лежить обов'язок доказування факту наявності правопорушень контрагентами договору. Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів державною податковою інспекцією суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено, а відтак в позові ДПІ в Підволочиському районі слід відмовити.

Згідно з ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати не стягуються.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4-3, 33, 43, 44, 49, 64, 75, 82-85 ГПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення " 21 " липня 2006 року через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Часті запитання

Який тип судового документу № 57869 ?

Документ № 57869 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 57869 ?

Дата ухвалення - 14.07.2006

Яка форма судочинства по судовому документу № 57869 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 57869 ?

В Господарський суд Тернопільської області
Попередній документ : 57753
Наступний документ : 57921