Ухвала суду № 57868508, 23.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2016 рокусправа № 808/3858/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.

суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. імені Газети «Правда», 29, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2015 р. в справі № 808/3858/15 за позовом Бердянського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Бердянський міський центр зайнятості звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення отриманої шляхом обману допомоги по безробіттю в розмірі 11882,91 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2015 р. позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову та закрити провадження у справі з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт вважає, що даний спір належить вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомленні належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду - скасуванню, а провадження у справі - закриттю з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 07.10.2013 р. Бердянським міським центром зайнятості зареєстровано ОСОБА_1 як такого, що шукає роботу, відповідачу надано статус безробітного. У заяві про надання статусу безробітного відповідачем зазначено, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається. 16.01.2015 р. позивачем проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за результатами якої складно акт № 7. Перевіркою встановлено, що в період перебування на обліку в Бердянському міському центрі зайнятості ОСОБА_1 в період з 02.06.2014 р. по 10.06.2014 р. виконувались оплачувані роботи за договором підряду № 56181 від 02.06.2014 р., відповідачем отримано допомогу по безробіттю на загальну суму 12716,17 грн. Наказом директора Бердянського міського центру зайнятості № 17-о від 19.01.2015 р. прийнято рішення про повернення відповідачем незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 833,26 грн. 20.01.2015 р. позивачем направлено відповідачу претензію № 139/07-04 про повернення протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення незаконно отриманих коштів. Відповідачем в добровільному порядку повернуто грошові кошти в розмірі 833,26 грн. Наказом позивача від 08.07.2015 р. № 223-о прийнято рішення про повернення відповідачем незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 11882,91 грн. 20.01.2015 р. позивачем направлено відповідачу претензію № 139/07-04 про повернення протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення незаконно отриманих коштів. Відповідачем в добровільному порядку грошові кошти в розмірі 11882,91 грн. не повернуті.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підтвердження отримання відповідачем доходу в період перебування на обліку в центрі зайнятості, тобто підтвердження статусу позивача як зайнятої особи відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення».

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми процесуального права в частині визначення даного спору як публічно-правового.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписам наведеної норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 21 КАС, згідно з якими вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Оскільки законом встановлений інший порядок вирішення спорів з майновими вимогами до особи щодо надміру виплачених коштів, компетенція адміністративних судів не поширюється на такі спори. Даний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Така позиція суду апеляційної інстанції узгоджується із правовою позицією Верхового Суду України, яка викладена в постанові від 22.09.2015 р. (справа № П/811/3781/14), та полягає у наступному.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Як встановлено ст. 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1?4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Оскільки позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю відповідача, на думку колегії суддів Верховного Суду України, не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції дані обставини не взяти до уваги при розгляді справи по суті саме в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України є підставою для закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції і закриває провадження у справи.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 157, 159, 160, 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2015 р. в справі № 808/3858/15 задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2015 р. в справі № 808/3858/15 за позовом Бердянського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Бердянського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко