Постанова № 57868302, 17.05.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2016 р.Справа № 914/2555/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-суддіМельник Г.І.

суддівГриців В.М,

ОСОБА_1

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 б/н від 31.03.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2014 року

у справі № 914/2555/14

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів, (далі ФОП ОСОБА_3І.)

про розірвання договору купівлі продажу №2565 від 06.10.2010р.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_4 представник (довіреність № 2302-вих-2279 від 12.10.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_5 адвокат (договір б/н від 16.05.2016 року)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Гриців В.М. та Михалюк О.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.05.2016 року. У звязку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №211 від 16.05.2016 року у справі №914/2555/14 проведено автоматичну заміну складу колегії суддів. Після повторного автоматичного розподілу справу №914/2555/14 передано на розгляд колегії у складі: суддя-доповідач ОСОБА_6, судді Гриців В.М., Плотніцький Б.Д.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області 27.08.2014 року у справі №914/2555/14 позовні вимоги задоволено повністю, розірвано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу №2565 від 06.10.2010р. укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та ОСОБА_2 особою-підприємцем ОСОБА_3, стягнуто з ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.

В подальшому, 15.09.2014 року господарським судом Львівської області було видано наказ про примусове виконання рішення.

Рішення суду мотивоване істотним порушенням умов договору купівлі-продажу№2565 від 06.10.2010 року, оскільки відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору не було сплачено суму в розмірі 459 656,40 грн. за придбаний обєкт, яку ФОП ОСОБА_3 зобовязувався сплатити відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ФОП ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 31.03.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2014 року у справі №914/2555/14 та постановити нове рішення, яким задоволити заяву про застосування строків позовної давності та відмовити в задоволенні позову повністю.

Свої доводи скаржник аргументує порушенням норм процесуального та матеріального права та покликається на те, що відповідачу не було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та про ухвалене судове рішення, чим позбавлено можливості подати в судовому засіданні заяву про сплив строків позовної давності, а тому, скаржник просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради подало заперечення на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та вважає рішення Господарського суду Львівської області від 27.08.2014 р. законним та обгрунтованим.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Гриців В.М. та Михалюк О.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.05.2016 року.

Розгляд справи розпочато спочатку у звязку зі зміною складу суду.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 27.08.2014 року у справі № 914/2555/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 б/н від 31.03.2016 року без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи, встановлено, що між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі продавець) та ОСОБА_2 особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу №2565 від 06.10.2010р.(далі договір), за умовами якого продавець зобовязується передати у власність покупцю нежитлові приміщення першого поверху площею 95,5 кв.м., що знаходяться в будинку за адресою: м.Львів, вул.Льва, буд.1 (надалі обєкт продажу), а покупець зобовязується прийняти зазначені приміщення і сплатити ціну, відповідно до умов, що визначені в договорі, та зареєструвати право власності на вказані приміщення.

Згідно з п. 1.2 договору право власності на обєкт продажу переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного обєкта продажу, отримання акту прийому-передачі обєкта продажу та державної реєстрації цього договору.

Відповідно до п.2.1. договору покупець зобовязаний сплатити 459 656,40 грн. за придбаний обєкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення даного договору. За умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу обєкта протягом тридцяти календарних днів з часу нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, термін оплати продовжується ще на тридцять календарних днів.

Пункт 7.2. договору передбачає, що у випадку повної або часткової несплати ціни обєкта продажу протягом строку встановленого п.2.1. договору, договір підлягає розірванню, обєкт продажу повертається продавцю, а покупець сплачує неустойку (штраф) у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено обєкт продажу, яка стягується без необхідності обґрунтування її розміру, відповідно до Постанови КМУ Про розмір неустойки за повну несплату покупцями коштів за обєкти приватизації від 17.09.2008р. №846.

У відповідності до п. 7.3. у разі порушення строку сплати ціни продажу за укладеним договором покупець зобовязаний сплатити пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення, включаючи день проведеної оплати.

Невиконання покупцем обовязків за договором є підставою для розірвання договору у встановленому законом порядку (п. 7.5 договору).

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дана правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормами ст.11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України.

Як вже зазначалось вище, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу.

Вдповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом, ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України, яка кореспондує зі статтею 526 ЦК України, передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1.ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Враховуючи умови договору відповідач повинен був здійснити оплату до 06.11.2010р.

Відповідач не здійснив повну оплату за вищезазначеним договором,а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неналежне виконання відповідачем п.2.1. договору купівлі-продажу є істотним порушенням умов договору, відтак згідно з п. 7.2 договір підлягає розірванню.

Звертаючись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою скаржник покликається на те, що він не брав участі в судових засіданнях у даній справі, а про існування судового рішення йому стало відомо з листа Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302-606 від 16.03.2016 року (а.с. 69).

Однак, колегія суддів зазначає, що договір купівлі-продажу був укладений сторонами, ще у 2010 році, виконання зобовязань за договором повинно було настати у тому ж році, скаржник взятих на себе зобовязань не виконав у звязку з чим Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернувся з позовом до суду, який в свою чергу належним чином повідомив апелянта про відкриття провадження у справі, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, що було отримане та підписане апелянтом, а тому твердження скаржника про необізнаність щодо існування судового рішення є необгрунтованим.

Перевіряючи підставність доводів апеляційної скарги, судом встановлено, що уся кореспонденція надсилалася місцевим господарським судом скаржнику на адресу: 79010, АДРЕСА_1. (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців а.с. 33-35), при цьому, таку ж адресу скаржником вказано у апеляційній скарзі.

Дослідженням матеріалів справи, встановлено, що господарський суд Львівської області своєю ухвалою від 21.07.2014 року прийняв позовну заяву Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до свого розгляду, порушив провадження у справі та призначив її розгляд на 06.08.2014 року. При цьому, на звороті у лівому нижньому куті цієї ухвали проставлений штамп Господарського суду Львівської області з відміткою про її відправку сторонам 22.07.2014 року. Отже, судом першої інстанції додержано строк, передбачений ст. 87 ГПК України. Також, в матеріалах справи, наявне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 3), що було отримане та підписане апелянтом за вищезазначеною адресою, доказів неотримання відповідачем вказаної ухвали матеріали справи не містять, не було додано й скаржником доказів неотримання цього процесуального документа, а отже апелянту було відомо про прийняття позовної заяви та порушення провадження по даній справі. В подальшому уся кореспонденція, що направлялась ОСОБА_2 особі-підприємцю ОСОБА_3 поверталася на адресу Господарського суду Львівської області з відміткою пошти: за закінченням терміну зберігання.

Питання інформування учасників про час і місце розгляду справи врегульовані Господарським процесуальним кодексом України. Так, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Колегія суддів зазначає, що за загальними приписами господарського процесуального судочинства, судам ставиться в обовязок лише повідомлення належним чином сторін у справі про час і місце розгляду справи, і не вимагається їх розшук, у випадку не зявлення представників сторін у судове засідання.

Наведені обставини дають підстави вважати, що скаржник сам не скористався наданим йому правом брати участь у судовому засіданні.

Більше того, з 01.06.2006р. для доступу до судових рішень судів Державна судова адміністрація України на виконання Закону України «Про доступ до судових рішень» відкрила Єдиний державний реєстр судових рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» (із змінами і доповненнями) Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відповідно до ч.1 і ч.3 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Для того, щоб ознайомитися з потрібним рішенням, необхідно зайти на офіційний веб-портал судової влади за адресою в Інтернеті www.court.gov.ua та натиснути «Єдиний державний реєстр судових рішень».

Отже, можливість участі відповідача у судових засіданнях та отримання повного тексту судового рішення залежала також і від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.

Щодо, застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до підпункту. 2.1. п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (з наступними змінами та доповненнями) частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Абзац 9 підпункту 2.1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (з наступними змінами та доповненнями) передбачає, що суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Зважаючи на те, що апелянтом не доведено неналежність його повідомлення про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, а тому і неможливість подання заяви про застосування строків позовної давності суду першої інстанції, яку апелянт просить задоволити в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що така вимога не базується на доказах у даній справі, а відтак не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 27.08.2014 р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 27.08.2014 р. у справі № 914/2555/14 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 б/н від 31.03.2016 року без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 19.05.2016р.

Головуючий-суддяМельник Г.І.

СуддяГриців В.М,

Суддя Плотніцький Б.Д.