Постанова № 57866303, 19.05.2016, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/177/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Спіжавки Г.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Бідней О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представник третьої особи Хованець А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 22715014 від 09.07.2015 року, що винесено на підставі Договору іпотеки серія та номер р. № 2574 від 13.08.2007 року про реєстрацію права приватної власності за ТзОВ "Кей-Колект" на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці, вул. Каштанова № 117.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення було порушено вимоги ст.ст. 3, 15, 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не враховано положення ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Крім того, позивач вказав, що договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, а також що відповідачем під час прийняття рішення було порушено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. №858, оскільки державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно провів орган державної реєстрації не за місцем розташування такого майна.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надала суду заперечення на адміністративний позов, в якому просила в його задоволенні відмовити. Свою позицію обґрунтувала тим, що ТзОВ «Кей Колект» відповідно до договору факторингу набув прав кредитора, а відповідно до положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено право на задоволення іпотекодержателем своїх вимог шляхом звернення стягнення на предсмет іпотеки.

Крім того, у запереченні на адміністративний позов третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача зазначила, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути застосований до позивача, оскільки він стосується лише примусового стягнення, тобто відчуження без згоди власника, а у цьому випадку ОСОБА_1 надала свою згоду на відчуження майна під час укладання іпотечного договору, а також вказала що приватний нотаріус мав право проводити зазначені реєстраційні дії, оскільки ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наділяє нотаріуса всіма повноваженнями державного реєстратора, окрім ведення реєстраційної справи та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача заперечила проти задоволення адміністративного позову, з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов.

Відповідач заперечень проти позову не надав, свою позицію не висловив в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (позичальник) та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту від 14.11.2006 №110769 74000. на суму 70000 доларів США, що на той час в еквіваленті дорівнювало 353500,00 гривень (а.с.12-16).

З метою забезпечення виконання вказаного договору між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 14.11.2006 №30438, у відповідності до умов якого предметом іпотеки є житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, загальною площею - 190,20 кв.м та житловою площею - 114,20 кв.м., що знаходиться за адресою за адресою:Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Каштанова , будинок 117(а.с.17-21).

Відповідно до п.5 договору іпотеки від 14.11.2006р. №30438, було передбачено можливість задоволення вимоги іпотекодержателя за кредитним договором шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки, відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.18).

Листом від 15.12.2011р. №12-22/26983 акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було повідомлено ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект на підставі договору факторингу №1 від 12.12.2011р.(а.с.29).

Водночас, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.07.2015, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. на підставі договору іпотеки (видавник: приватний нотаріус Чернівецького МНО Чернівецької області Лірнеченко Н.М) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 22715014 від 09.07.2015, згідно з яким приватна власність на житловий будинок загальною площею - 190,20 кв.м та житловою площею - 114,20 кв.м., розташовану за адресою - АДРЕСА_1, зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»(а.с.20).

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи зазначений спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Частиною 1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення містяться у п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженомупостановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок №868), у силу якого нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, приписами п. 5-5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Наведене вище також узгоджується з положеннями ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності до якої, нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. не вчинялося жодної з перелічених у ст. 34 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріальної дії з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці, вул. Каштанова № 117, а тому відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Слід зазначити, що аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21.01.2015 у справі №К/800/66279/13 (ЄДРСР №42627401) та від 02.02.2016 у справі №К/800/44973/15 (ЄДРСР №55514131).

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд вказує на таке.

07.06.14 набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону, інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови у позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 (ЄДРСР №51404742).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Крім того, судом встановлено, що спірний будинок підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, а загальна площа не перевищує 250 кв. метрів. При цьому, під час судового розгляду справи, відповідачем, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об'єкту нерухомого майна наведеним положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Іншого відповідачем та іншими особами, які беруть участь у справі, не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 22715014 від 09.07.2015 року, що винесено на підставі Договору іпотеки серія та номер р. № 2574 від 13.08.2007 року про реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Кей-Колект" на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці, вул. Каштанова № 117.

На підставі викладеного та керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 22715014 від 09.07.2015 року, що винесено на підставі Договору іпотеки серія та номер р. № 2574 від 13.08.2007 року про реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Кей-Колект" на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці, вул. Каштанова № 117.

У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Г.Г. Спіжавка

Постанова в повному обсязі складена 24 травня 2016 р.