Ухвала суду № 57864808, 19.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Дата ухвалення
19.05.2016
Номер справи
739/1831/15-ц
Номер документу
57864808
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

Справа № 739/1831/15-ц Провадження № 22-ц/795/1038/2016 Головуючий у I інстанції -Наполов М.І. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Губар В.С., Позігуна М.І.,

при секретарі - Халимон Т.Ю.,

за участю: позивача ОСОБА_1, та його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новогород-Сіверський м»ясокомбінат» на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м»ясокомбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ТОВ «Новогород-Сіверський м»ясокомбінат» просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду від 12.04.2016 року, яким позов ОСОБА_1 до ТОВ «Новогород-Сіверський м»ясокомбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено повністю, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

В скарзі заявник посилається, що надана до суду позивачем довідка індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5, не є належним доказом про існування заборгованості по заробітній платі, оскільки вказана довідка свідчить про те, що відповідачем перераховувались страхові внески до пенсійного фонду, та про виплату заробітної плати.

Вказує, що до суду першої інстанції було надано акт про нестачу документів від 01.02.2016 року, яким встановлено факт відсутності первинних паперових відомостей про нарахування та отримання заробітної плати за період з січня 2014 року по грудень 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 22.04.2013 року по 10.12.2013 року працював на посаді охоронця в ТОВ «Новогород-Сіверський м»ясокомбінат» (а.с. 3). Звільнений з роботи за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що було видано наказ (розпорядження) № 306 про припинення договору (а.с. 24).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку з посиланням на ст.ст. 116-117 КЗпП України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення працівника видати працівникові належно оформлену ним трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Доводи скарги про те, що у відповідача відсутні первинні паперові відомості про нарахування та отримання заробітної плати, про що було повідомлено Новгород-Сіверський ВП ГУНП в Чернігівській області, не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду, та не звільняють відповідача від відповідальності (а.с. 19).

Посилання заявника в скарзі на те, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати, що є однією з підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, не є обгрунтованими виходячи з наступного.

Так, статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року, № 4-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу», в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз норм матеріального права ( статей 116, 117, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України) з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 pоку у справі № 6-159цс13.

Враховуючи що на час звернення позивача з позовом до суду (01.12.2015 року) відповідачем не було вчинено розрахунку при звільненні в повному обсязі, посилання відповідача на пропуск позовної давності є безпідставним.

Крім того, відповідно до повідомлення прокуратури Новгород-Сіверського району від 07.04.2014 року № 141-14 ( а.с. 2) вбачається, що позивач звертався з приводу неправомірних дій, як вказав позивач під час розгляду справи в суді саме з приводу не виплати заробітної плати.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність первинних документів щодо нарахування та обліку виплати заробітної плати, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Ст. 141 КЗпП України перелічує основні обов'язки власника щодо правильної організації праці працівників, створення умов для зростання продуктивності праці, забезпечення трудової і виробничої дисципліни, неухильного додержання законодавства про працю і правил охорони праці, уважного ставлення до потреб і запитів працівників, поліпшення умов їх праці та побуту.

Таким чином, саме на роботодавця покладено обов"язок дотримання вимог трудового законодавства при звільненні.

Факт видачі позивачу трудової книжки 10.12.2013 підтверджується даними журналу обліку руху трудових книжок (а.с. 20).

Як вбачається, відповідачем надано належні і допустимі докази, щодо нарахування заробітної плати за спірний період, а саме за листопад та грудень 2013 року, що підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (а.с. 23), відповідно до яких за вказані місяці заробітна плата складає 509,18 грн. та 2009, 82 грн.

Судом першої інстанції було враховано, що за відсутності належним чином спростованих обставин порушення трудового законодавства належними та допустимими доказами, зокрема довідкою про відсутність заборгованості по заробітній платі, доказів про виплату за вказані місяці, даних щодо відсутності порушень трудового законодавства, на які посилається позивач у своєму позові, щодо порушення строків розрахунку при звільненні, суд обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позову, як в частині стягнення заробітної плати, так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого відповідачем не спростований та не оспорюється, при цьому врахував вимоги КЗпП України щодо обов"язку відповідача доводити відсутність порушень, на які посилається позивач у своєму позові.

Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду І інстанції перевірено в межах доводів апеляційної скарги і підстав для його скасування не встановлено.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м»ясокомбінат» відхилити.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді:

Попередній документ : 57864807
Наступний документ : 57864809