Ухвала суду № 57860465, 24.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2395/16-ц 24.05.2016 24.05.2016 24.05.2016

Провадження №22-ц/784/1248/16 Суддя по 1 інстанції - Мамаєва О.В.

Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

24 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю позивачки ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на ухвалу судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2016 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, про стягнення грошових коштів,

встановила:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 882 588,90 грн. різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на квартиру АДРЕСА_1, передану нею в іпотеку відповідачу.

В обґрунтування позову вказувала, що 23 вересня 2015 року в нотаріальній формі уклала з відповідачем безпроцентний договір позики, згідно із яким взяла у нього в борг 1 074 944,10 грн., що еквівалентно 49 450 дол. США, на строк до 23 грудня 2015 року.

В забезпечення договору позики в цей день між ними укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку ОСОБА_3 належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

В зв'язку з неможливістю виконання договору позики, 23 грудня 2015 року між ними в нотаріальній формі укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким відповідач набув право продажу іпотечної квартири, а в подальшому продав її ОСОБА_5

Позивачка вказувала, що за висновком спеціаліста вартість зазначеної квартири станом на 12 січня 2016 року становить 2 101 784 грн., а сума неповернутої позики 1 074 944,10 грн.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку» просила стягнути з відповідача на її користь 882 588,90 грн. різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на квартиру.

У квітні 2016 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, зокрема на три квартири, два будинку, три автомобілі. Посилалась на те, що неприйняття таких мір утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість цієї ухвали, просила її скасувати та постановити нову, якою задовольнити її заяву про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому суд або суддя має здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і змістом позовних вимог, а також обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовував свої права, подаючи позов.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих документів, позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що у зв'язку з неповерненням нею ОСОБА_3 боргу в сумі 1 074 944,10 грн. (що еквівалентно 49 450 дол. США) за договором позики, укладеним між ними 23 вересня 2015 року, вона 23 грудня 2015 року уклала з відповідачем в нотаріальній формі договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого вони домовились про продаж квартири, яка була передана нею йому в іпотеку, у позасудовому порядку передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно із пунктом 6.1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторони визначили ціну продажу предмета іпотеки у розмірі суми у гривнях, яка складає еквівалент 50 000 дол. США за курсом Нацбанку України станом на день укладення договору.

Зі змісту позовної заяви також вбачається, що в подальшому ОСОБА_3 продав іпотечне майно ОСОБА_5 Проте, докази на підтвердження цього факту та ціна продажу квартири не зазначена позивачкою.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь 882 588,90 грн. різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на квартиру, яка за висновком спеціаліста, здійсненого на її замовлення, становить 2 101 784 грн. станом на 12 січня 2016 року.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, суд був позбавлений можливості з'ясувати питання співмірності зазначеного виду забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, як це передбачено ст. 152 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про співмірність зазначеного позивачкою виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам безпідставні.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на порушення судом строків розгляду справи не впливають на правильність висновку суду.

За такого, відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для забезпечення позову.

Оскаржувана ухвала відповідає вимогам ст. ст. 151-152 ЦПК України і колегія суддів не вбачає підстав для її скасування або зміни, тому її слід залишити без змін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: