Ухвала суду № 57860258, 16.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/4784/14 Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.

Провадження № 22-ц/783/1287/16 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю апелянта - ОСОБА_2, представника апелянта - ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку зворотної вимоги (регресу),-

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_4 в листопаді 2014 року звернулася в суд з даним позовом, в заяві послалася на те, що 19.07.2007 року вона уклала з ВАТ «Раффайзен Банк Аваль» кредитний договір № 014/0151/74/50667 відповідно до якого банк надав їй кредит в сумі 45 630 доларів США на строк до 19.07.2027 року, зі сплатою відсотків за його користування. На час отримання кредиту вона перебувала в шлюбі з відповідачем і на отримані кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано на неї. В подальшому дана квартира була реконструйована з житлового у нежитлове приміщення. В листопаді 2010 року шлюб між нею та відповідачем був розірваний. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22.08.2011 року був вирішений спір про поділ майна подружжя, в тому числі за нею та відповідачем визнано право власності за кожним на 1/2 частину нежитлового приміщення. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28.05.2012 року рішення місцевого суду в частині визнання права власності на нежитлове приміщення, залишено в силі. Так як вона отримала кредит, будучи в шлюбі, кредит був використаний в інтересах сім'ї, продовжує його сплачувати, уточнивши позовні вимоги просить стягнути з відповідача половину сплачених нею банку коштів в сумі - 5978,16 доларів США, в порядку зворотної вимоги.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку зворотної вимоги (регресу) задоволено частково.

Вирішено стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5828,98 доларів США в порядку зворотної вимоги. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня 2015 року оскаржила відповідач ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та є таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що згідно ст. 543 ЦК України він є солідарним боржником, а тому з нього слід стягнути половину суми, що сплачено позивачем, а саме 5 828, 98 доларів США. Проте, він не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Вважає, що єдиним боржником за кредитним договором є позивач ОСОБА_4 Правом вимоги щодо солідарного обов»язку боржників наділений лише кредитор за зобов»язанням, тобто ПАТ « Райффайзен Банк Аваль», а не ОСОБА_4 При цьому, суд не врахував, що його порука за даним договором припинена рішенням суду.

Крім того, заборгованість за кредитом та відсотки позивач сплачувала в гривнях по курсу на день здійснення платежу, проте, оскільки валюта у зобов»язанні встановлена у доларах США, сплачені позивачем кошти в гривнях банком конвертувались у доларах по курсу НБУ встановленому на день платежу.

Просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня 2015 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильно встановлених існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналу.

Встановлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 листопада 2010 року шлюб між сторонами по даній справі, який був зареєстрований 27 листопада 2004 року у відділі РАЦС Червоноградського міського управління юстиції Львівської області, розірвано.

Під час шлюбу, 19 липня 2007 року позивач та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали кредитний договір № 014/0151/74/50667, на підставі якого остання отримала кредит в сумі - 42630 доларів США, зі сплатою 13 % річних на строк до 19 липня 2027 року, із щомісячною сплатою кредиту та відсотків за його користування, до повного погашення кредиту, що стверджується текстом даного договору (а.с.6).

На отримані кредитні кошти сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1, яка в подальшому була переведена з житлового в нежитлове приміщення, право власності на яке було зареєстровано за позивачем.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2011 року, залишеним в силі рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2012 року, право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 визнано за сторонами по ? частині за кожним.

Відповідно до рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року, залишеного в силі Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 квітня 2015 року, договір поруки від 19 липня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором № 014/0151/74/50667 від 19 липня 2007 року визнано припиненим із 02 вересня 2013 року.

Також встановлено, що позивач після розірвання шлюбу з відповідачем продовжує сплачувати отриманий кредит та відсотки за його користування і на час ухвалення рішення сплатила - 11 657, 96 доларів США, що стверджується квитанціями про їх сплату.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до приписів ст. 543 ЦК України, солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі.

В силу ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотню вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим і такими, що підлягають до часткового задоволення, так як позивачем після розірвання шлюбу сплачено - 11 657,96 доларів США, а половина становить - 5 828,98 доларів США, а не 5978,16 доларів США, як того просила позивач (а.с.70).

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст. 260 ч. 1, ст. 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилам визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А відтак, висновки суду першої інстанції про те, що не підлягає до задоволення клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності є вірними. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 листопада 2014 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 215 року, договір поруки від 19 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Раффайзен Банк Аваль» на виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором припинено з 02 вересня 2013 року, і саме з цього часу слід рахувати строк позовної давності, який позивачкою не пропущений.

Вірними також є і виноски суду першої інстанції про те, що стягнення може бути проведено в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет.

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

За таких обставин, зважаючи на те, що в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті, зобов»язання за договором на даний час виконується позивачем у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті, договір діє до 2027 року, висновок суду першої інстанцій про стягнення з відповідача коштів у порядку зворотної вимоги за кредитним договором у доларах є вірним та узгоджуються з вимогами частини другої статті 533 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 р. у справі № 6-1680цс15.

При цьому, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів.

Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня 2015 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч. 1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

ОСОБА_8