Рішення № 57860217, 17.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 458/1263/15 Головуючий у 1 інстанції: Федитник І.Д.

Провадження № 22-ц/783/2940/16 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., О.Ф. Павлишина.,

секретаря Фейір К.О.

з участю позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання вибачитися на загальних зборах та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., -

встановила:

Позивач ОСОБА_2 в грудні 2015 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування вимоги покликався на те, що є членом Турківського товариства мислівців і рибалок. Відповідач ОСОБА_3 у 2009 році обраний головою товариства. Оскільки строк зайняття виборної посади закінчився, члени товариства стали вимагати скликання звітно-виборних зборів, однак ОСОБА_3 ухилявся від проведення цих зборів.

18 листопада 2015 року в АДРЕСА_1 поблизу офісу товариства ОСОБА_3 в присутності голови ревізійної комісії ОСОБА_4, мисливствознавця ОСОБА_5, голови низового товариства ОСОБА_6, зробив офіційну заяву в поліцію, в якій звинуватив позивача у викраденні грошей в сумі 8300 грн.

Вважає, що це зроблено з метою принизити його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки є організатором проведення звітно - виборних зборів.

Факти, викладені ОСОБА_3 в повідомленні у поліцію завдали йому сильну морально - психологічну травму, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, зганьбили чесне ім"я по місцю проживання і серед колективу. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінює 10000 грн.

Просив зобов"язати відповідача вибачитись перед ним на загальних зборах Турківського товариства мислівців і стягнути з ньоо моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Оскаржуваним рішенням Турківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2016 рокупозов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 800 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1218 грн. 00 коп., а всього разом 2018 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Рішення оскаржив відповідач ОСОБА_3, вважає оскаржуване рішення незаконним, оскільки у ньому неправильно встановлені та не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

Звертає увагу на те, що як член громадського товариства і голова комісії, позивач брав участь у списанні грошових коштів товариства і нібито був вимушений доводити, що не скористався списанням і отриманням грошей. Однак, у вимогах позивачем не стверджувався такий факт. З іншого боку, при зустрічі з ним кожен член товариства має право запитати його, куди скеровані членські внески або про намір їх використання.

Вважає, що оціноночні твердження, які є іронічними висловлюваннями, оцінкою дій у сатиричній формі з використанням мовних засобів, не можуть бути підставою для вимог про їх спростування, що залишилось поза увагою суду та не встановлено ріщниці між такими та недостовірною інформацією.

За ст. 47-1 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Покликаючись на норми Конвенції про захист прав людини й основних свобод звертає увагу на неприпустимість обмеження свободи слова.

На думку апелянта, юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності - відсутній.

Звертає увагу на те, що розгляд справи відбувався без відповідача, відсутність якого була зумовлена перебуванням на стаціонарному лікуванні, а також суд стягнув судовий збір не пропорційно задовленим вимогам, як це передбачено у ст. 88 ЦПК України.

Просить рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 на підтримання доводів скарги, а також пояснення позивача ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу була завдана моральна шкода, яка полягала в переживаннях, які були прямо пов'язані з поширенням відповідачем недостовірної інформації відносно нього, яка в тому числі спростована повідомленням з поліції від 01.12.2015 року, з якої вбачається, що факт крадіжки грошей позивачем не знайшов свого підтвердження.

Висловлення відповідачем недостовірної інформації відносяться до образливих висловлювань, таких що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача та не відповідають дійсності.

Стягуючи на користь позивача 800 грн. моральної шкоди місцевий суд виходив з того, що такий розмір грошового відшкодування відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Що стосується вимоги про зобов"язання відповідача вибачитися на загальних зборах Турківського товариства мисливців і рибалок, у задоволенні таких суд відмовив, оскільки зазначене буде втручанням у внутрішній світогляд як відповідача, так і вказаних осіб, які були присутні. При цьому зазначив, що примусове вибачення, як спосіб захисту, не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Рішення суду в частині відмови позовних вимог відповідачем не окаржується, тому за правилами ст. 303 ЦПК України судовою колегією не перевіряється.

Перевіривши матеріали справи та докази досліджені судом першої інстанції, колегія суддів не в повній мірі погоджується із висновками місцевого суду виходячи з такого.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За змістом ст.ст. 270, 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному гарантується право на повагу до гідності та честі, а також на спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Згідно із ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно ч.ч. 1, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Беручи до уваги зазначені положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь - яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є членом Турківського товариства мислівців і рибалок, а відповідач ОСОБА_3 обраний головою даного товариства.

Звертаючись із позовною заявою, позивач зазначав, що 18 листопада 2015 року в АДРЕСА_1 поблизу офісу товариства ОСОБА_3 в присутності голови ревізійної комісії ОСОБА_4, мисливствознавця ОСОБА_5, голови низового товариства ОСОБА_6, зробив офіційну заяву в поліцію, в якій звинуватив позивача у викраденні грошей в сумі 8300 грн.

В свою чергу, викладаючи зміст пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, суд зазначив, що 25 листопада 2015 року в м. Турка біля магазину ОСОБА_9, відповідач в присутності свідків висловлювався на його адерсу, що він (ОСОБА_7) викрав гроші в сумі 8300 грн. з Турківського товариства мисливців і рибалок.

При цьому, в мотивувальній частині, зазначаючи встановлені обставини справи, суд вказав, що 25.11.2015 року в АДРЕСА_1 в присутності голови ревізійної комісії ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та інших громадян відповідач звинуватив позивача у його присутності у викраденні грошей в сумі 8300 грн. з Турківського товариства мисливців і рибалок.

З приводу поширення недостовірної інформації позивач ОСОБА_2 звернувся у Турківське відділення поліції Самбірського відділу полції, і з повідомлення від 01.12.2015 року №236 за підписом начальника Турківського відділення поліції вбачається, що факт крадіжки грошей ОСОБА_2 не знайшов свого підтвердження.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Враховуючи те, що у позовній заяві, як підставу своїх вимог, позивач покликався на зроблену офіційну заяву відповідачем 18 листопада 2015 року в поліцію, в якій звинуватив позивача у викраденні грошей в сумі 8300 грн., відтак суд першої інстанції повинен був повно та всебічно з»ясувати саме ці обставини, а також дослідити докази, які відповідають вимогам закону про їх допустимість та належність.

За змістом зазначеного вище законодавства, кожному гарантується право на свободу вираження поглядів, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню.

Відповідно до вимог Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності колегія суддів вважає, що інформація, яку підтвердили свідки, є висловлюванням позивача, яке не містить фактичних даних, а є саме оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню та доведенню правдивості.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов"язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

В свою чергу, задовольняючи частково позов та стягуючи із відповідача ОСОБА_3 в користь позивача 800 грн. відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, не врахував, що згідно із ч. 2 ст. 23 ЦУ України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підтверджені належними засобами доказування, а тому колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди також не має.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги відповідача, відсутність підстав для задоволення позову, заявленого ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання вибачитися на загальних зборах та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., відтак рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог. Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 800 грн. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1218 грн. 00 коп., а всього разом 2018 грн. - скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин