Рішення № 57858242, 18.05.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/1481/16 Головуючий у 1 інстанції: Боровікова А.І.

Є.У.№ 333/4328/14-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2016 року у справі за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особистих інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Відділ по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про стягнення 3 % річних, індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, звернення стягнення на предмет іпотеки, зняття з реєстрації та виселення,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ЗОКС «Довіра» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2012р. стягнено солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № 9987 від 03.03.2008 року в розмірі 314 815 гри. (за період з 03.03.2008 року по 08.10.2011 року), а також судові витрати в сумі 1 820 грн.. Рішення суду набуло чинності 12.06.2014 року та є остаточним.

На день звернення позивача з відповідним позовом до суду, зазначену суму боргу відповідачі сплатили частково в сумі 55680 грн., у зв'язку з чим виконавчі листи передані до Комунарського відділу ДВС ЗМУЮ для виконання. Залишок боргу за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2012 року становить 259137 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2014 р. стягнено солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 суму заборгованості по процентам за кредитним договором № 9987 від 03.03.2008 р. в розмірі 69619 грн. (за період з 09.10.2011 року 03.01.2014 року) та судовий збір у сумі 696,19 грн. Зазначена сума боргу боржниками сплачена.

Таким чином, зазначає позивач, загальна сума заборгованості становить 259137 + 69619 - 696,19= 329 452,19 грн.

В забезпечення виконання умов за вищевказаним кредитним договором 03.03.2008 р. ОСОБА_3 передано до іпотеки квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить нотаріально посвідчений договір іпотеки від 03.03.2008 p., посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округ Остренко А.В. (реєстр.номер 587).

Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, просило суд, суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 9987 від 03.03.2008 p., укладеним між позивачем та ОСОБА_4 в розмірі 398641 грн. 23 коп., з яких: 259137 грн. стягнуто рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2012 р. 26755 грн. 26коп. - 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а також 112748 грн. 96 коп. - інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 та була передана в іпотеку на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 03.03.2008 p., шляхом проведення прилюдних торгів, виселити та зняти з реєстрації за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути солідарно з відповідачів судовий збір на користь позивача.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ЗОКС «Довіра» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не повною мірою відповідає таким вимогам.

Так, відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на іпотечне майно, суд першої інстанції виходив з того, що таке звернення унеможливлене, тому що існує судове рішення стосовно іпотекодавця про припинення поруки.

Отже судом першої інстанції всупереч чинному законодавству було ототожнене поняття поруки та майнової поруки (застави).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком, заставою.

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України "Про заставу" та частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку".

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов'язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем.

Така правова позиція була висловлена і у постанові Верховного суду України в справі N 6-109 цс14 від 17.09.2014р.

Таким чином, жодних перешкод для звернення стягнення на іпотечне майно на час розгляду справи не встановлено.

Послання особи, яка подає апеляційну скаргу на те, що існує судове рішення про стягнення заборгованості, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення, також не ґрунтується на законі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно шляхом проведення прилюдних торгів в забезпечення погашення боргу, розмір якого встановлений судовим рішенням і після його ухвалення не був погашений.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Як роз'яснено судам у пп. 9, 37, 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Тому позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.

Наявність таких порушень встановлена рішенням яке набуло чинності та у якому зазначений розмір заборгованості, не оспорений відповідачем та не сплачений на час розгляду даної справи.

За змістом ст. 39 Закону України "Про іпотеку" в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому, суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Враховуючи, що у договорі іпотеки сторонами була узгоджена вартість предмета іпотеки, то в будь-якому разі початкова ціна реалізації предмета іпотеки не може бути меншою за встановлену у договорі іпотеки.

Щодо вимог про виселення, то судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, предмет іпотеки не був придбаний за рахунок кредитних коштів.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15.

Позивачем не доведено та в справі не встановлено, що відповідачі мають інше приміщення, придатне для проживання. Тож з огляду на зазначене судова колегія не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про виселення.

У зв'язку з задоволенням позову про звернення стягнення на іпотечне майно, у відповідності до ст. 88 ЦПК підлягають стягненню на користь позивача судові витрати з ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 309, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2016 року у цій справі скасувати в частині відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалити в цій частині вимог нове рішення.

Позов Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особистих інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №9987 від 03.03.2008 р. укладеним між Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра» та ОСОБА_6 у розмірі 259135 гр. (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сто тридцять п'ять гр), звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом проведення прилюдних торгів, за початковою ціною предмета іпотеки, що встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж узгоджена сторонами у договорі іпотеки у розмірі 328 874 гр.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» судові витрати у розмірі 779 гр. 52 коп.

В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: