Рішення № 57857048, 12.04.2016, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/295/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого Фейір О. О., при секретарі Кузьма Т. В., з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Берегово цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору розписки від 19 березня 2015 року, стягнення подвійного розміру позовних вимог та стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в Берегівський районний суд Закарпатської області із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою в розмірі 496596 гривень, сплаченого судового збору в розмірі 4965, 96 гривень та витрат на правову допомогу в розмірі 1000 гривень. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору розписки від 19 березня 2015 року, стягнення з ОСОБА_1 подвійного розміру позовних вимог та моральної шкоди в розмірі 100000 гривень.

Ухвалою суду від 07 квітня 2016 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, обєднано їх в одне провадження.

Первісний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 разом зі своєю сестрою позичили відповідачам 45000 доларів США та 550 євро для бізнесу, про що 19 березня 2015 року ОСОБА_3 склала розписку. Згідно даної розписки, відповідачі зобовязались повернути кошти до травня 2015 року, однак повернули тільки 25000 доларів США та 550 євро. Оскільки решту запозичених коштів відповідачі не повертають, позивач звернулася до суду про стягнення з них 20000 доларів США, що згідно довідки ПАТ «Державний ощадний банк України», станом на день предявлення позову становить 496596 гривень. Також просила стягнути сплачений нею судовий збір та витрати за надання правової допомоги.

Зустрічний позовні вимоги мотивовано тим, що хоча в розписці від 19 березня 2015 року й було зазначено, що відповідач отримала кошти від ОСОБА_1, однак фактичної передачі коштів не відбулося, отже не було виконано істотних умов кредитного договору. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що вона склала розписку зі слів ОСОБА_1, перебуваючи в тяжкому матеріальному та моральному стані, фактично не розуміючи значення своїх дій, під психологічним тиском останньої. Керуючись ст. 652 ЦК України, ОСОБА_3 зазначає, що змінились істотні обставини договору, що передбачає її право на односторонню вимогу про розірвання договору. Такими істотними обставинами відповідач вважає те, що вона перебуває у важкому матеріальному стані у звязку з економічною кризою та іншими зовнішньоекономічними факторами, що не могли передбачити ні позивач, ні відповідач при укладенні договору. Оскільки у відповідача не має можливості сплачувати суми, передбачені договором, то в разі не розірвання договору це призведе до подальших його порушень. У звязку з цим, ОСОБА_6 просить розірвати кредитний договір розписку від 19 березня 2015 року, стягнути з ОСОБА_1 подвійний розмір позовних вимог та моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 вимоги первісного позову підтримали, з підстав зазначених в позовній заяві, просили позов задовольнити. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити повністю, так як він безпідставний і недоведений. Позивач ОСОБА_1 пояснила, що розписка була складена ОСОБА_3 добровільно, в присутності її чоловіка ОСОБА_5, що гроші були передані відповідачу. Крім того, частину коштів в сумі 25000 доларів та 550 євро відповідачі повернули їй, про що вона власноручно зазначила на розписці від 19 березня 2015 року.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не зявився, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило (а. с. 16, 29).

Відповідач ОСОБА_3 також не зявилася в судове засідання, однак подала до суду заяву про розгляд справи без її участі з врахуванням поданих нею заперечень (а. с. 48).

Згідно заперечення відповідача ОСОБА_3, остання не визнає позов у звязку з його безпідставністю та відсутністю у позивача права звернення з позовом до неї. Також відповідачем зазначено, що позивач не міг предявляти позов за власним бажанням, оскільки він не є субєктом порушених цивільних правовідносин, та, крім того, позивач не міг користуватись правом вимагати захисту порушеного субєктивного матеріального права, оскільки вони не регулюються законодавством про захист оспорюваних цивільних прав та інтересів. Також в заперечені ОСОБА_3 вказує, що вона не вступала в жодні договірні правовідносини з позивачем, що розписка від 19 березня 2015 року не є доказом факту передач грошових коштів.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, який діє на підставі договору про надання безоплатних юридичних послуг від 09 березня 2016 року, в судовому засіданні пояснив, що розписка була написана ОСОБА_3 під психологічним тиском, завданим позивачем ОСОБА_1 В чому саме полягав такий психологічний тиск пояснити не зміг, посилаючись на відсутність у нього спеціальних психологічних знань. Вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 гривень пояснив тим, що відповідач «до цих пір не може прийти до тями». Крім того, вважав, що розписка не відповідає вимогам цивільного законодавства, оскільки така не була нотаріально посвідчена. Також ствердив, що відповідач ОСОБА_3 не отримував грошових коштів. Тому в задоволенні первісного позову просив відмовити, а зустрічний позов задоволити повністю.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона разом з двоюрідною сестрою ОСОБА_1 позичили кошти їх двоюрідному брату ОСОБА_5 та його дружині ОСОБА_3 для розвитку їх бізнесу. Свідок пояснила, що передача коштів та складання розписки відбувалось 19 березня 2015 року в її квартирі. При цьому, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_3, там були присутні свідок та відповідач ОСОБА_5 Зазначила, що ОСОБА_3 склала розписку добровільно, що ОСОБА_1 не здійснювала ніякого психологічного тиску відносно ОСОБА_3 Свідок також зауважила, що в якості забезпечення зобовязань ОСОБА_3 передала позивачу свій паспорт громадянина України, закордонний паспорт та державний акт на право власності на земельну ділянку. Однак згодом ОСОБА_1 повернула ОСОБА_3 її паспорт громадянина України, оскільки останній потрібно було їхати до м. Києва, як вона пояснила, для позики грошових коштів від її батька з метою повернути борг ОСОБА_1

Заслухавши пояснення позивача, його представника, доводи представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти. А позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей та укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімум доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Як вбачається з розписки, даної ОСОБА_3 19 березня 2015 року, вона підтвердила, що дійсно позичила від ОСОБА_1 45000 доларів США та 550 євро. На цій же розписці позивач ОСОБА_1 зробила запис 04 травня 2015 року про те, що вона отримала 25000 доларів США та 550 євро (а. с. 3).

Оскільки сума позики перевищує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімум доходів громадян, то розписка правомірно складена у письмовій формі. Факт передання коштів підтверджується тим, що розписка про це власноручно складена ОСОБА_3, а також тим, що частину коштів позивачу було повернуто.

Заперечення з приводу неправомірності договору позики, висловлені в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, мотивовані тим, що це є кредитним договором, форма якого не відповідає вимогам ЦК України, а також тим, що розписка складена під психологічним тиском, суд не приймає до уваги, оскільки за кредитним договором, відповідно до ст. 1054 ЦК України, однією з сторін такого договору є банк або інша фінансова установа, а наявність психологічного тиску жодним чином не була доведена в судовому засіданні. Крім того, представник відповідача не зміг пояснити в чому саме міг проявлятись такий тиск з боку позивача ОСОБА_1 на ОСОБА_3 в момент складання розписки. Також допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 підтвердила, що ОСОБА_3 написала таку розписку добровільно.

Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог. Що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з розписки від 19 березня 2015 року, ОСОБА_3 зобовязалась повернути грошові кошти до травня 2015 року (а. с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, частиною 1 якої передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

У звязку з вищевказаним, суд не приймає до уваги заперечення відповідача ОСОБА_3, викладені в зустрічному позові, про неможливість сплачувати суми, передбачені договором, через тяжке матеріальне становище, економічну кризу та інші зовнішньоекономічні фактори.

Оскільки з розписки вбачається, що тільки ОСОБА_3 позичала грошові кошти у ОСОБА_1, а згідно показів свідка ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_5 був тільки присутній при передачі грошових коштів, суд не бере до уваги твердження позивача ОСОБА_1 про те, що кошти позичали обоє відповідачів для розвитку їх бізнесу, так як факт позики коштів ОСОБА_5 в судовому засіданні доведено не було.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати, згідно ст. 79 ЦПК України, складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи, до яких належать і витрати на правову допомогу.

Як вбачається з квитанції № 14 від 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 понесла витрати на оплату судового збору в розмірі 4965, 96 гривень (а. с. 1).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 в користь позивача судовий збір у вищевказаному розмірі.

Оскільки в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 понесла витрати на правову допомогу в розмірі 1000 гривень, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог зустрічного позову, суд вважає, що в задоволенні такого слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

Вимога про розірвання кредитного договору розписки від 19 березня 2015 року не підлягає задоволенню, оскільки, як було вище вказано, розписка є документом, укладеним на підтвердження договору позики. Крім того, твердження представника відповідача, що договір позики так і не був укладений, оскільки факту передачі грошових коштів не відбулося, повністю спростоване також показами свідка ОСОБА_7

Вимога про стягнення з первісного позивача подвійного розміру його позовних вимог жодним чином не обґрунтована ні в самому зустрічному позові, ні поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, отже є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 гривень суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною 2 цієї статті передбачено, в чому може полягати моральна шкода.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У звязку з тим, що ні в зустрічному позові, ні поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, не зазначено, в чому саме полягає моральна шкода та порушення яких саме прав позивача по зустрічному позову було допущено з боку відповідача по зустрічному позову, а також не зазначено, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи моральну шкоду в розмірі саме 100000 гривень, а саме твердження представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_3 «до цих пір не може прийти до тями», не свідчить про заподіяння моральних страждань їй позивачкою ОСОБА_1 Тому суд вважає, що у вимозі про стягнення моральної шкоди слід також відмовити.

Керуючись ст. ст. 15, ч. 1, 2 ст. 23, 526, 652, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України; п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»; ст. ст. 1, 4, 57-60, 79, ч. 1 ст. 88, 214, 292, 294 ЦПК України,

рішив:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 496 596 (чотириста девяносто шість тисяч пятсот девяносто шість) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 965 (чотири тисячі девятсот шістдесят пять) гривень 96 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, стягнення подвійного розміру позовних вимог та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитись 12 квітня 2016 року.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії, до апеляційного суду Закарпатської області через цей районний суд.

Суддя ОСОБА_8.