Рішення № 57851021, 16.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 2-321/11

Провадження № 22-ц/779/595/2016

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Боднарук М.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Меленко О.Є.

секретаря Драганчук У.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 -ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконною біржової угоди та встановлення права власності на автомобіль за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2011 року ОСОБА_5 звернувся в суд з наведеним позовом, в обґрунтування якого зіслався на те, що йому на праві власності належав автомобіль марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний автомобіль 21.01.2003 року він передав по генеральному дорученню ОСОБА_3, в якого автомобіль у цьому ж році було викрадено. 25.11.2003 року згідно біржової угоди №АЛ-017307 по підробленому дорученню від його імені автомобіль був проданий ОСОБА_8 і 27.12.2003 року зареєстрований на ім'я останнього Яворівським МРЕВ ДАІ Львівської області. В подальшому ОСОБА_8 передав даний автомобіль по генеральному дорученню відповідачу ОСОБА_9, який, в свою чергу, передав автомобіль ОСОБА_6 та ОСОБА_7 У 2007 році викрадений у ОСОБА_3 автомобіль був знайдений. По даному факту Жидачівським РВ УМВС порушено кримінальну справу, автомобіль у ОСОБА_6 вилучено як речовий доказ і передано на зберігання ОСОБА_3 Оскільки належний йому автомобіль вибув з його володіння поза його волею на підставі фіктивних документів і зареєстрований в даний час на відповідача ОСОБА_8, про що він дізнався у 2010 році, оскільки увесь час перебував за кордоном, то просить його позов задовольнити та визнати недійсною біржову угоду №АЛ-017307 від 27.12.2003 року, визнати за ним право власності на автомобіль та зобов'язати ОСОБА_3 повернути йому автомобіль.

Заочним рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року задоволено позов ОСОБА_5. Визнано недійсною біржову угоду №АЛ-017307 від 27.12.2003 року, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про купівлю-продаж автомобіля марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, реєстраційне свідоцтво ТЗ НОМЕР_4 від 27.10.2001 року; встановлено за ОСОБА_5 право власності на автомобіль марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований на ОСОБА_8 Яворівським МРЕВ ДАІ Львівської області 27.12.2003 року.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що суд ухвалив заочне рішення по даній цивільній справі в порушення ч. 1 ст. 224 ЦПК України, оскільки згідно положень наведеної норми заочний розгляд справи можливий за умови, якщо належним чином повідомлений відповідач не з'явився в судове засідання і від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. В даному випадку всі відповідачі не з'явилися в судове засідання, однак відповідачі ОСОБА_6 подали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, що виключає заочний розгляд справи. Крім того, суд у встановленому порядку не повідомив його про розгляд справи, чим позбавив можливості реалізувати свої права, як відповідача, гарантовані йому ч. 1 ст. 27 ЦПК України.

Також апелянт вказує, що оскаржуване заочне рішення ґрунтується виключно на поясненнях представника позивача ОСОБА_5 про те, що останній автомобіль не продавав і по факту заволодіння ним порушено кримінальну справу. Однак порушення кримінальної справи не є доказом недійсності біржової угоди, до того ж з постанови про порушення кримінальної справи не слідує, що заволодіння автомобілем відбулося внаслідок укладення оспорюваної біржової угоди. При цьому суд залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_5 не був позбавлений, як власник, права розпоряджатися автомобілем, в тому числі через біржові торги, оскільки ОСОБА_3 мав спірний автомобіль лише в користуванні на підставі довіреності, а тому, об'єктивно, ніс ризики пов'язані з можливим розпорядженням майном його власником ОСОБА_5

Апелянт зазначає, що в порушення ч. 3 ст. 213 ЦПК України суд першої інстанції взагалі не перевірив документацію, пов'язану з укладанням біржової угоди, а обмежився тільки копією біржової угоди і доводами представника позивача про не уповноваження позивачем будь-кого на відчуження спірного автомобіля. При цьому сам суд у своєму рішенні зазначає, що на спірний автомобіль ОСОБА_5 видав генеральне доручення ОСОБА_3, а тому, зокрема і останній, міг в інтересах і від імені ОСОБА_5 особисто або в порядку передоручення розпорядитись автомобілем. Дана обставина судом не з'ясовувалась, натомість суд повністю поклався на усні пояснення представника позивача.

Про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, на думку апелянта, свідчить також те, що в мотивувальній частині рішення взагалі відсутнє посилання суду на підстави визнання біржової угоди недійсною, не зазначені норми права, які передбачають недійсність правочину, а також не застосовано правових наслідків недійсності правочину, що суперечить положенням п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, суд не взяв до уваги те, що згідно позовної заяви позивач ОСОБА_5 стверджував, що він не укладав біржової угоди, яку просив визнати недійсною, і нікого на її укладення не уповноважував. Відтак він доводив, що правочин не було вчинено. Наведене має суттєве значення, адже згідно абз. 1 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено, а згідно абз. 4 п. 8 цієї постанови, встановивши, що правочин не укладено, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Також апелянт вказує, що судом безпідставно не залучено до участі у справі біржу, де укладалася спірна угода, а також ОСОБА_11, яка згідно цієї біржової угоди діяла на біржі в інтересах ОСОБА_5 При цьому судом не досліджено підстав виникнення у ОСОБА_11 повноважень представляти інтереси ОСОБА_5 Висновок суду про неукладення ОСОБА_5 біржової угоди та не уповноваження ним будь-кого на вчинення таких дій базується виключно на нічим не підтверджених доводах самого позивача і його представника, в той час як біржа є офіційною торговою установою, договори на ній укладаються у передбаченому порядку з перевіркою повноважень учасників торгів, укладанням завірених текстів угод, їх реєстрацією.

Вказуючи в оскаржуваному рішенні, що відповідач ОСОБА_3 повністю визнає позов ОСОБА_5, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що рішенням Снятинського районного суду від 27.08.2007 року за ОСОБА_3 визнавалося право власності на спірний автомобіль, а тому визнання ним позову у даній цивільній справі і прав власника уже за ОСОБА_5 є оманою суду. За таких обставин визнання позову ОСОБА_3 суду слід було оцінювати критично.

На думку апелянта, суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що він після укладення біржової угоди на її підставі 27.12.2003 року офіційно зареєстрував автомобіль на себе в органах ДАІ з видачею техпаспорта і присвоєнням номерів. Машина пройшла реєстрацію як така, що не перебувала в угоні. Тому твердження ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про те, що автомобіль було викрадено не відповідають дійсності. Більше того, з постанови про порушення кримінальної справи від 25.05.2007 року вбачається, що автомобілем заволоділи нібито 24.12.2002 року і не у ОСОБА_3, а у ОСОБА_12 Разом з цим, згідно довіреності від 21.01.2003 року, тобто після так званої крадіжки, на цей же автомобіль ОСОБА_5 видає ОСОБА_3 генеральне доручення, тому доводи позивача не узгоджуються між собою. Більше того, кримінальна справа була порушена лише через п'ять років після того, як за твердженнями ОСОБА_5 та ОСОБА_3 автомобіль був викрадений. Таким чином позивач і ОСОБА_3 свідомо вводили суд в оману, а останній не перевірив правдивості їхніх доводів. Натомість суд позбавив його права власності на автомобіль, який він набув на законних підставах, та не зобов'язав повернути йому сплачені за автомобіль кошти.

Апелянт стверджує, що оскаржуване рішення ухвалене судом у 2011 році. На цей час придбаний ним автомобіль по генеральному дорученню від 24.03.2004 року уже був проданий ОСОБА_13, а той, у свою чергу, 18.10.2005 року продав цей же автомобіль по генеральному дорученню ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у яких автомобіль у 2007 році був вилучений. Після вилучення останні добивалися визнання за ними права власності на автомобіль та його повернення в судовому порядку. Таким чином, ОСОБА_5, отримавши від нього кошти за автомобіль, за допомогою оскаржуваного рішення забрав цей автомобіль собі без повернення коштів, в подальшому знову його продав, а ОСОБА_7 стягують кошти за автомобіль з нього.

Крім того апелянт зауважує, що рішення містить численні неточності, зокрема, в резолютивній його частині зазначено, що визнається недійсною біржова угода від 27.12.2003 року, хоча насправді вона укладена 25.11.2003 року. В мотивувальній частині взагалі зазначено, що біржова угода укладена 25.01.2003 року, тому незрозумілим є яку саме біржову угоду суд досліджував та яку визнавав недійсною.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні не погодилась з доводами апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважала законним.

Позивач ОСОБА_5 та відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що автомобіль марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, перебував у власності ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4, виданого 27.10.2001 року Львівським МРЕВ ДАІ УМВС України у Львівській області (а.с. 5 т. 1).

Згідно доручення від 21.01.2003 року ОСОБА_5 доручив ОСОБА_3 користуватися (керувати) з правом тимчасового виїзду за кордон та розпоряджатися (продавати, дарувати, міняти, заставляти, передавати в оренду, тощо) належним йому вищевказаним автомобілем. Доручення посвідчене 21.01.2003 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Колодій О.Я. та зареєстроване в реєстрі за №49 (а.с. 6 т. 1).

Як вбачається з біржової угоди від 25.11.2003 року, укладеної між Брокерською конторою №8 в особі ПП ОСОБА_15, діючого на підставі договору доручення від 25.11.2003 року, від імені ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_11 (Продавець), та Брокерською конторою №15 в особі ПП ОСОБА_16, діючого на підставі договору доручення від 25.11.2003 року, від імені ОСОБА_8 (Покупець), ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_8 купив транспортний засіб марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, кузов НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 18 т. 1).

На підставі вищевказаної біржової угоди ОСОБА_8 зареєстрував своє право власності на спірний автомобіль (а.с. 56, 57, 58, 203 т. 1).

24.03.2004 року ОСОБА_8 передав вказаний автомобіль по довіреності в експлуатацію ОСОБА_13, що підтверджується копією довіреності (а.с. 204 т. 1).

18.10.2005 року ОСОБА_13 надав генеральне доручення на користування цим транспортним засобом ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Також судом встановлено, що 25.05.2007 року порушено кримінальну справу по факту шахрайства відносно заволодіння автомашиною марки ХОНДА Аккорд, якою згідно доручення користувався гр. ОСОБА_3, за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України. Наведене підтверджується копією постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження від 25.05.2007 року. За інформацією в постанові старшим дізнавачем СД Жидачівського РВ ГУ МВСУ Ліпковським В.С. встановлено, що 14.12.2002 року невстановлена особа, зловживаючи довірою гр. ОСОБА_12 в м. Жидачеві, шляхом шахрайства заволоділа автомашиною марки ХОНДА Аккорд, д.н.з. НОМЕР_1, якою згідно доручення користувався гр. ОСОБА_3, спричинивши останньому матеріальну шкоду (а.с. 35 т. 1).

Автомобіль знайдений в м. Львові 07.05.2007 року та вилучений у ОСОБА_6 як речовий доказ (а.с. 60 т. 1) і переданий на зберігання ОСОБА_3

Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею, так як він нікому доручення на відчуження автомобіля не давав, а тому біржову угоду №АЛ-017307 від 27.12.2003 року, укладену між позивачем та ОСОБА_8 про купівлю-продаж вищевказаного автомобіля слід визнати недійсною та встановити право власності на даний автомобіль за позивачем.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням вимог ст. ст. 10, 213 ЦПК України щодо всебічного і повного з'ясування обставин справи, а зміст рішення не відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в мотивувальній частині рішення суд повинен зазначити: встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, які бере до уваги або відхиляє докази, які застосовує нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 8, 11 постанови №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини і викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не дав юридичної оцінки та не визначив відповідно до встановлених судом обставин спірні правовідносини, не вказав які норми матеріального права підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказуючи статтю закону, на підставі якого вирішено справу, суд зіслався на ст.ст. 321, 328, 392 ЦК України, якими встановлено непорушність права власності, підстави набуття права власності та визнання права власності. Однак, не зазначив на підставі яких норм матеріального права вирішено ним спірні правовідносини щодо визнання правочину недійсним.

Більше того, суд зіслався на норми ЦК України в редакції, яка діє з 01.01.2004 року, а за даними позову та встановлено судом, спірні правовідносини виникли в листопаді 2003 року, на час дії ЦК Української РСР в редакції 1963 року, норми якого і підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Поза увагою суду залишилось і те, що за даними спірної біржової угоди №АЛ-017307, укладеної між позивачем, від імені якого діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_8, така укладена 25 листопада 2003 року, а не 27.12.2003 року, як зазначив позивач в прохальній частині позовної заяви. Суд не усунув такі розбіжності і оскаржуваним рішенням визнав недійсною біржову угоду №АЛ-017307 від 27.12.2003 року.

Як встановлено в засіданні апеляційної інстанції та визнано представником апелянта, ОСОБА_8 придбав спірний транспортний засіб в ОСОБА_5, від імені якого по довіреності діяла ОСОБА_11, на підставі біржової угоди від 25 листопада 2003 року, копія якої мається в матеріалах справи і саме ця біржова угода є предметом позову. 27.12.2003 року на підставі біржової угоди ОСОБА_8 зареєстрував в органах МРЕВ УДАІ у Львівській області на себе транспортний засіб.

Також суд першої інстанції в порушення вище наведених норм процесуального права не зобов'язав представника позивача, який приймав участь в розгляді справи, надати суду пакет документів, на підставі яких оформлено спірну біржову угоду.

Універсальна товарна біржа «Укрресурси» та СПД - фізична особа ОСОБА_15 (брокер - продавець) не виконали вимог ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2016 року про надання інформації та всієї документації, пов'язаної з укладенням та реєстрацією сьомим реєстраційним департаментом 25.11.2003 року біржової угоди від 25.11.2003 року АЛ-017307 (можливо №АЛ-017321, №АЛ-017327 оскільки копія угоди не є чіткою) про реалізацію транспортного засобу марки Honda-Accord 2.0., 1993 року випуску, кузов НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, укладеної між ОСОБА_11, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, через брокера-продавця - Брокерську контору №8 Універсальної товарної біржі «Укрресурси» та ОСОБА_8 (брокер-покупець Брокерська контора №15).

Згідно інформації в повних витягах з Єдиного реєстру довіреностей Івано-Франківської філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» №№ 30769664, 30770160, 30770823, 30771045, 30771114 від 09.03.2016 року (а.с. 2 - 16 т. 2) та Львівської філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» №№ 30770854, 30769640, 30769785, 30770102, 30770165 від 09.03.2016 року (а.с. 24 - 38 т. 2), надісланих на виконання ухвали апеляційного суду від 02 березня 2016 року, відомості про нотаріальне посвідчення довіреності від ОСОБА_5 на ОСОБА_11 на право користуватися (керувати) з правом тимчасового виїзду за кордон та розпоряджатися (продавати, дарувати, міняти, заставляти, передавати в оренду, тощо) належним ОСОБА_5 спірним автомобілем, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 ЦК Української РСР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності.

Представник апелянта не надав суду доказів на спростування наведеної інформації про відсутність в Єдиному реєстру довіреностей даних про реєстрацію довіреності від ОСОБА_5 на ОСОБА_11 щодо розпорядження спірним транспортним засобом.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що наведеними доказами підтверджуються доводи позивача про не уповноваження ОСОБА_11 та відсутність його волевиявлення на укладення угоди про відчуження спірного транспортного засобу.

Спірні правовідносини щодо визнання біржової угоди недійсною врегульовані ст. 63 ЦК Української РСР, відповідно до якої угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Як установлено судом позивач ОСОБА_5 оспорює дійсність біржової угоди від 25.11.2003 року АЛ-017307, тобто не схвалює її.

На час вирішення спору судом такі правовідносини врегульовані главою 16 «Правочини» розділу ІV ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Правові підстави для визнання правочину недійсним визначені ч.1 ст. 215 ЦК України і такими є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені норми матеріального права колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання недійсною спірної біржової угоди, відповідно до якої ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_5, від імені якого по дорученню діяла ОСОБА_11, вказаний транспортний засіб марки Honda-Accord 2.0., 1993 року випуску, кузов НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1.

Позовна вимога про визнання за позивачем права власності на цей автомобіль є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсною біржової угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 12, ст. 49 Закону України «Про власність», в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

Такі положення кореспондуються з приписами ч. 2 ст. 328 ЦК України, в редакції чинній на час вирішення спору, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом установлено, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем, проте власність на спірний транспортний засіб він набув та зареєстрував на підставі біржової угоди, недійсність якої встановлена судом.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 2 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

В силу дії ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

За приписами ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як установлено судом в даній справі власність ОСОБА_5 на спірний транспортний засіб заперечується та не визнається апелянтом.

З урахуванням наведених норм матеріального права та встановлених судом обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на транспортний засіб марки Honda-Accord 2.0., 1993 року випуску, кузов НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання ОСОБА_3 повернути йому спірний транспортний засіб, то така в порушення вимог ч. 4 ст. 215 ЦПК України взагалі не вирішена судом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 3 п. 13 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» при об'єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_3 позов ОСОБА_5 визнав.

За змістом частини четвертої статті 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом. Всупереч наведених положень суд не вказав на прийняття чи неприйняття судом визнання позову позивачем.

З урахуванням встановленого судом, колегією суддів приймається визнання ОСОБА_3 позову, оскільки така його позиція узгоджується з приписами ч. 2 та 3 ст. 48 Закону України «Про власність» та ч. 1 ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

За змістом позовної заяви та установлено судом, що позивач ОСОБА_5, визначаючи відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, пред'явив вимогу до ОСОБА_3 про зобов'язання останнього повернути належний йому автомобіль, до ОСОБА_8 про визнання недійсною біржової угоди, на підставі якої ОСОБА_8 набув право власності на спірний транспортний засіб, та про визнання за ним права власності на цей автомобіль. До ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9, які на визначений у дорученнях строк були титульними володільцями спірного транспортного засобу, ОСОБА_5 вимог не пред'явив, а тому в позові щодо них слід відмовити.

Оскільки оскаржуване рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що в силу п. 1 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення, то воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. По суті встановленого в апеляційній інстанції позов ОСОБА_5 слід задоволити частково.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 63, ч. 1 ст. 65 ЦК Української РСР, ч. ч. 2, 3 ст. 2, ч. ч. 2, 3 ст. 48, ч. 2 ст. 12, ст. 49 Закону України «Про власність», ч. ч. 3, 5, 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. ч. 1, 2 ст. 321, ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 391 ЦК України, ст. ст. 10, 59, 60, 174, 213, п. 3 ч. 1, ч. 4 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦПК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Заочне рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконною біржової угоди, встановлення права власності на автомобіль та зобов'язання повернути автомобіль задовольнити частково.

Визнати недійсною біржову угоду №АЛ-017307, укладену 25 листопада 2003 року між ОСОБА_5, в інтересах якого діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_8 про купівлю-продаж транспортного засобу марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 від 27.10.2001 року.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на транспортний засіб марки ХОНДА Аккорд, 1993 року випуску, який зареєстрований на ОСОБА_8, реєстраційний номер НОМЕР_2, виданий Яворівським МРЕВ ДАІ Львівської області 27.12.2003 року та зобов'язати ОСОБА_3 повернути даний транспортний засіб ОСОБА_5.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Меленко О.Є.