Рішення № 57850995, 24.05.2016, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/386/16-ц

Провадження № 2/352/554/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Дузінкевича І.М.

секретаря Кукули О.С.

представника позивача-адвоката ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення,-

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що їй на підставі договору дарування належить житловий будинок по вул. Незалежності, 203-а в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, у якому зареєстрований її колишній чоловік- відповідач по справі ОСОБА_4 Останній з часу розлучення з 2014 року у будинку не проживає, та місце проживання його їй не відоме. Відповідач не оплачує комунальні послуги, не здійснює догляд за будинком. Формальна реєстрація відповідача перешкоджає їй отримати субсидію на комунальні послуги, і розпоряджатися будинком на власний розсуд. Тому просила визнати відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщенням та стягнути судові витрати.

Відповідач за первісним позовом звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що після одруження з ОСОБА_3 з 1983 р. він перейшов проживати в житловий будинок по вул.. Незалежності, 203-а в с. Угринів Тисменицького району. З 1988 року він зареєстрований у даному будинку. Відповідачка після розірвання шлюбу з 2013 року чинить йому перешкоди у користуванні житловим будинком, а саме змінила замки від вхідних дверей, при будь-якій спробі потрапити до житлового будинку вчиняє скандали. Внаслідок таких неправомірних дій відповідачки він змушений проживати на найманій квартирі та нести відповідні витрати. Вважає, що в даному будинку він зареєстрований та має право на проживання. Просив усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом зобов»язання ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди та надати ключі від вхідних дверей для виготовлення дублікатів, та вселити його в даний житловий будинок.

Ухвалою суду від 14 квітня 2016 року дану зустрічну позовну заяву об»єднано в одне провадження із первісним позовом.

Позивачка у судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав викладених у позовній заяві, просила його задовольнити. Зустрічну позовну заяву не визнала, пояснила, що житловий будинок належить їй особисто згідно договору дарування, а колишній чоловік не проживає у ньому два роки, жодних речей його у будинку не має. Тому вважає зустрічний позов безпідставним, просила відмовити у його задоволенні.

Відповідач та його представник у судовому засіданні первісний позов не визнали, пояснили, що дійсно житловий будинок належить ОСОБА_3 згідно договору дарування, однак з 1983року він проживав у будинку, з 1988року зареєстрований, тому має право на проживання у ньому. А позивачка не довела жодним чином факту непроживання його без поважних причин, оскільки сама викинула його речі, і він змушений був винаймати квартиру. Просили відмовити у задоволенні первісного позову, та задовільнити зустрічну позовну заяву.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає до задоволення, а у задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити з наступних підстав.

Встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4- колишній чоловік позивачки, зареєстрований у житловому будинку №203-а по вул. Незалежності в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, власником якого згідно договору дарування від 25.03.1999 р. (а.с.7) являється позивачка ОСОБА_3 Шлюб між сторонами розірвано 17.10.2013 р., що підтверджується копією рішення Тисменицького районного суду.(а.с.6). Близько двох років відповідач ОСОБА_4 не проживає у зазначеному будинку. Вказані обставини підтверджуються поясненням позивачки, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6

Оскільки з обставин справи вбачається, що питання визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням стосується колишнього члена сім'ї власника житлового приміщення, тому спір в цій частині підлягає вирішенню відповідно достатті 405 ЦК України.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Законом, на який зроблено посилання в частині першійст. 405 ЦК України, не може бутиЖК УРСР. Для регулювання відносин між власником житла та членами його сім'ї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалась. Тому, хоча положення житлового законодавства і підлягають переважному застосуванню до житлових відносин на підставі ст. 3 ЖК УРСР, до правовідносин із приводу сервітуту вони можуть застосовуватись лише за аналогією. З урахуванням цього треба визнати, що стосовно права членів сім'ї власника помешкання на користування ним, чинним є правило ч.1ст 405 ЦК України, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які мають право займати члени сім'ї.

Оскільки інше не встановлено чинними законами, договором, заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що призводить до втрати членом сім'ї права користування помешканням.

Ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Факт не проживання у житловому будинку близько двох років не заперечив у судовому засіданні і сам відповідач ОСОБА_4 Однак ствердив, що позивачка чинить йому перешкоди у користуванні жилим приміщенням, помінявши замки у вхідних дверях.

Суд критично оцінює дані доводи, оскільки відповідач жодним чином не довів факту, що позивачка чинить йому перешкоди, крім того, маючи об»єктивну можливість, протягом двох років не звертався до суду щодо усунення перешкод в користуванні жилим приміщення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом підлягають до задоволення, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення слід відмовити.

На підставі наведеного, відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, ст. 156 ЖК УРСР, керуючись ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням в будинку №203-а по вул. Незалежності в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд.

Головуючий І.М. Дузінкевич.