Ухвала суду № 57849789, 12.05.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/10028/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2016 року Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Бабченко Ю.Ю.

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 21 січня 2013 року у справі №07/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою, в якій просить суд: рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків (у складі третейського судді Мороз О.А.) по справі № 07/13 від 21 січня 2013 року за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати.

Свої заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 28 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за № 07.1/204-8, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі та валюті, що зазначено в кредитному договорі, а позичальник прийняв кредит, і зобов'язавсяся належним чином використовувати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом. У відповідності до вказаного вище кредитного договору, ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_2 банківський кредит у іноземній валюті в розмірі 63 800 доларів США, який ОСОБА_2 зобов'язана була повернути до 27 листопада 2021 року частинами зі сплатою щомісячних відсотків у розмірі 13,5 відсотків, які встановлені кредитним договором, за користування грошовими коштами. Крім того, для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ «Укросоцбанк та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 1 від 28 липня 2008 року, а також між ПАТ «Укрсоцбанк» та ним договір поруки № 2 від 28 липня 2008 року. Проте, в жовтні місці 2008 року виникли обставини, які унеможливлювали у повному обсязі та належним чином сплачувати ОСОБА_2 грошові кошти в рахунок погашення кредиту та сплати відсотків, оскільки у світі, в тому числі і в Україні, настала економічна криза, яка особисто на позивача вплинула зменшенням його доходу, який він отримував у національній грошовій одиниці, при тому що банківській кредит був наданий в іноземній валюті, а курсова різниця між цими грошовими одиницями призвела до часткової неплатоспроможності позивача. Однак, позивач продовжував сплачувати всі необхідні платежі, проте не в повному обсязі, як передбачено кредитним договором. В зв'язку з цим, починаючи із грудня місяця 2008 року позивач неодноразово звертався до установи банку з приводу отримання реструктуризації кредиту, відсотків за його користування та заборгованості, яка виникла внаслідок часткового не виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. Врегулювання вказаного питання між позивачем та третьою особою тривало більш ніж півроку, однак сторони не могли ніяк досягти згоди з приводу реструктуризації зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором. У 2013 році ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з позовом про солідарне стягнення заборгованості. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків (у складі третейського судді Мороз ОА.) по справі № 07/13 від 21 січня 2013 року було задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стягнення заборгованості в сумі 494 007 гривень 37 копійок. Він не погоджується з рішенням, оскільки було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. 10 лютого 2015 року представника заявника ОСОБА_4 було ознайомлено з матеріалами справи, що перебувала в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва, № 755/73464/13-ц за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа. З матеріалів даної справи представнику заявника ОСОБА_4 стало відомо про Рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 07/13 від 21 січня 2013 року. Як вбачається із третейського застереження, яке викладене шляхом укладення третейського застереження у кредитному договорі, передаючи спір на вирішення до постійно діючого третейського суду, сторони домовилися який саме постійно діючий третейський суд має розглядати спірні питання, пов'язані із виконанням кредитного договору. Як передбачено п.5.1 Договору поруки, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього Договору вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або ОСОБА_5 в порядку черговості, вказаному у цьому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеним у даному пункті суддями, судця призначається Головою Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

Проте, третейським судом не було вжито жодного захисту щодо повідомлення сторін про порушення третейської справи та дати/часу судового розгляду, чим було порушено право надати сторонам відповідачів надати письмові докази та заперечення щодо позовних вимог з боку ПАТ «Укрсоцбанк».

Копію Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 07/13 від 21 січня 2013 року йому надіслано не було, йому про існування такого рішення стало відомо лише з матеріалів виконавчого провадження ВП №45248675, що було відкрито на підставі виконавчого листу № 755/13464/13-ц, виданого Дніпровським районним судом м. Києва. В рішенні Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 07/13 від 21 січня 2013 року було встановлено, що в частині позовних вимог стосовно стягнення з відповідачів пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором, ПАТ «Укрсоцбанк» було відмовлено, оскільки дані позовні вимоги не відповідають вимогам ст.. 256-257 ЦК України щодо позовної давності, але відповідно до чч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права та інтересу має бути прийнята судом до розгляду не залежно від строку спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесеної ним рішення. З вищенаведеного зазначається, що за відсутності заяви чи клопотання про застосування строків позовної давності, то суд, відмовивши позивачу в задоволенні даної вимоги без заявленого будь-якого з відповідачів клопотання чи заяви про застосування строків позовної давності, не мав право відмовити в задоволенні даної позовної вимоги, чим перевищив надані законом повноваження, а тому рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Представник заявника в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у заяві, просив заяву задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судовому засіданні проти заяви заперечував, з підстав викладених у запереченні на заяву, долученого до матеріалів справи (а.с.125-129), просив відмовити у її задоволенні.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної справи, матеріали третейської справи № 07/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 січня 2013 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у справі № 07/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було прийнято рішення, відповідно до якого з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» було стягнуто солідарно заборгованість по договору про надання відновлювальної кредитної лінії в сумі 494 007 гривень 37 копійок; стягнуто з ОСОБА_2 на корить Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за відсотками та штраф по договору про надання відновлювальної кредитної лінії в сумі 170 633 гривні, 28 копійок; стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» третейський збір в сумі 7 046 гривень, 41 копійка.

Судом встановлено, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків ухвалено на підставі укладеного 27 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/204-8, укладеного 28 липня 2008 оку між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 договору поруки № 1, укладеного 28 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_1 договору поруки № 2, укладеного 07 вересня 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/204-8 від 28 липня 2008 року.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Спір може бути переданий на розгляд Третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Законом України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам, частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» було доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Вказаний Закон набрав законної чинності 12 березня 2011 року.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 6-64цс15 від 20 травня 2015 року визначено, що «Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року. На час укладання кредитного договору (15 листопада 2011 року) Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі від 15 листопада 2011 року між фізичною особою (споживачем) і банком було укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним».

Крім того, у правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-856цс15, визначено, що відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону. Суди, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду на вказану обставину не звернули уваги та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів. Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.

Статтею 360-7 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, ОСОБА_1 в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» не є споживачем банківських послуг, а виступає поручителем по зобов'язаннях боржника-фізичної особи - споживача банківських послуг, на підставі укладеного договору поруки № 2 від 28 липня 2008 року, тобто особою, яка взяла на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по кредитним зобов'язанням позичальника, а не особою, яка замовила банківські послуги (отримала кредит) для власних потреб.

В той же час, як роз'яснено в п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

З огляду на вищевикладене, обов'язок поручителя нести солідарну відповідальність за виконання позичальником умов договору та відповідно їх солідарна відповідальність нерозривно пов'язані між собою. За наявності у спорі суб'єктного складу сторін, якими є кредитор та поручитель, джерело виникнення вимог кредитора залишається незмінним, оскільки спір виник щодо заборгованості за кредитом наданим на задоволення споживчих потреб, тобто правовідносини виникли із споживчого кредиту, у зв'язку з чим такий спір не підлягає розгляду третейським судом. Крім того, як вбачається з матеріалів третейської справи 07 вересня 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/204-8 від 28 липня 2008 року, за яким було змінено розмір процентів, що мав сплачуватися позичальником, при цьому між банком та поручителями не було укладено відповідних договорів про внесення змін до догорів поруки у зв'язку зі змінами до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, що свідчить про неповне дослідження всіх обставин справи з боку Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Відповідно до ч. 2 ст. 389-5 Цивільного процесуального кодексу України, рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано судом недійсною; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

З огляду на викладене, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 21 січня 2013 року у справі №07/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню, а рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 21 січня 2013 року у справі №07/13 підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 5, 12 Закону України «Про третейські суди», ст. ст. 1, 11 Закону країни «Про захист прав споживачів», п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 2, 17, 210, 3891 - 3896 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 21 січня 2013 року у справі №07/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків по справі №07/13 від 21 січня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: