Рішення № 57849300, 20.05.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1224/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Компанієць О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенка С. В.суддівСіренка Ю. В., Пономаренка В. В. при секретаріНаконечній М. М.

з участю : представника позивача Романів А.А. та відповідача ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» - Романів Антона Антоновича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовуючи тим, що банк 28 лютого 2013 року уклав з ОСОБА_7 договір № 007000000021371 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку платіжної картки миттєвого випуску. У відповідності з додатковою угодою № 1 до договору позивач надав ОСОБА_7 кредит на споживчі цілі шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом в сумі 7 000 грн. на строк з 28 лютого 2013 року по 27 лютого 2015 року зі сплатою за користування кредитом 32% річних. За прострочення позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати інших платежів він повинен платити банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кожен день прострочення.

ОСОБА_7 не виконував умови договору, в зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором.

ПАТ «Брокбізнесбанк» просив суд з стягнути ОСОБА_7 заборгованість за кредитом, що станом на 10 квітня 2015 року становила 20 006 грн. 36 коп., яка складається з:

заборгованості за тілом кредиту 6 988,47 грн.;

заборгованості за відсотками 3 179,55 грн.;

пені за прострочення кредиту 4 696,75 грн.;

пені за прострочення відсотків 922,61 грн.;

індексації інфляції за простроченим кредитом 3 219,27 грн.;

індексації інфляції за простроченими відсотками 736,30 грн.;

3% річних за неправомірне користування кредитними коштами на суму 220,16 грн.;

3% річних за несплачені відсотки на суму 43,25 грн.

Також ПАТ «Брокбізнесбанк» просив суд судові витрати покласти на ОСОБА_7

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року було ухвалено провести заочний розгляд справи за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості /а.с.16/.

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року позов було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 988,47 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 до спеціального фонду Державного бюджету України 85,09 грн. судового збору.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції у квітні 2016 року представник ПАТ «Брокбізнесбанк» - Романів А.А. звернувся з апеляційною скаргою.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Суд помилково дійшов висновку, що в зв'язку з ліквідаційною процедурою в ПАТ «Брокбізнесбанк» позичальник ОСОБА_7 був позбавлений можливості сплачувати кредит. Оскільки суд залишив поза увагою, що банк двічі звертався до позичальника з листом-претензією, зазначаючи реквізити для сплати кредитних коштів, а також ту обставину, що відділення банку в місті Сміла припинило існування лише у грудня 2014 року, що давало змогу ОСОБА_7 звернутися безпосередньо до відділення для погашення заборгованості.

Апелянт вважає, що судом безпідставно не було стягнуто з позичальника на користь кредитора кошти за користування кредитом, та штрафні санкції за прострочення користування кредитом.

Представник ПАТ «Брокбізнесбанк» просить суд скасувати заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Брокбізнесбанк» задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Ст. 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення, що переглядається, не відповідає визначеним критеріям та вимогам.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним

Ч. 1. ст. 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_7 було укладено договір № 007000000021371 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку з видачею міжнародної платіжної картки миттєвого випуску VISA INSTANT ISSUE від 28 лютого 2013 року /а.с. 5-7/.

Згідно з п.п. 1.1, 5.1 якого банк на підставі заяви власника рахунку на відкриття та обслуговування СКР з видачею міжнародної платіжної картки видає власнику рахунку не персоніфіковану платіжну картку миттєвого випуску VISA INSTANT ISSUE із строком дії 2 років та ПІН-код до неї, відкриває спеціальний картковий рахунок № НОМЕР_2 у гривні та здійснює його обслуговування; картка видається особисто власнику рахунку під розписку.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 до договору № 007000000021418, банк 28 лютого 2013 року відкрив відповідачу кредитну лінію з лімітом в сумі 7 000 грн. на строк з 28 лютого 2013 року по 27 лютого 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 32% річних на споживчі цілі /а.с. 8-9/.

Пунктом 3 додаткової угоди кредитний ліміт встановлено в сумі 7 000 грн. на 1 рік, з 25 лютого 2014 року його розмір щомісячно мав зменшуватись до 0 грн.; на підставі п. 8 проценти за користування кредитною лінією належало сплачувати не пізніше 25 числа місяця, наступного після їх нарахування.

На підставі п.п. 11, 12, 14 додаткової угоди № 1 банк мав право самостійно списувати грошові кошти зі спеціального карткового рахунку (СКР) № НОМЕР_3, на який позичальнику нараховувалась зарплата, та з інших рахунків.

Відповідно до п. 15 додаткової угоди № 1 в разі несвоєчасного здійснення платежів позичальник повинен сплатити пеню в розмірі подвійної процентної ставки.

Факт укладання даного кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів визнається сторонами, також відповідач не заперечує й порушення з його сторони умов договору та неповернення ним отриманих в кредит коштів.

З наданого ПАТ «Брокбізнесбанк» розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за простроченими відсотками виникла в ОСОБА_7 з квітня 2014 року /а.с.10-13/.

Суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення, яким здійснив стягнення тіла кредиту та відмовив у стягненні відсотків, пені та відповідних коштів за прострочення виконання умов договору, - виходив з того, що заборгованість у відповідача виникла з вини самого позивача, оскільки у ПАТ «Брокбізнесбанк» було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк», а платіжні картки банку не обслуговувались в банкоматах, у зв'язку з чим відповідач був не в змозі здійснювати погашення кредиту.

Але колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача та висновками суду першої інстанції, оскільки вони суперечать обставинам справи та діючим нормам матеріального права, що регулюють питання взаємовідносин кредитора та боржника.

Ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, з дослідженого судом договору вбачається, що при його укладенні банком було зазначено свою юридичну адресу, номер телефону за якими ОСОБА_7 міг звернутися для погашення заборгованості за кредитом.

Але доказів про те, що останній звертався до позивача по питанню узгодження порядку погашення боргу відповідно до умов Договору, відповідач суду не надав.

Натомість ПАТ «Брокбізнесбанк» довів письмовими доказами, що позивач двічі звертався з листами-претензіями до ОСОБА_7 про повернення кредитних коштів, про що свідчать надані та долучені до справи лист-претензія від 30 січня 2014 року /а.с. 14/ і лист-претензія від 19 серпня 2014 року. При цьому в останній претензії зазначено, що погашення можливе через будь який банк України з зазначенням реквізититів банку /а.с. 15/.

Про отримання даних листів відповідачем є підтвердження - копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи /а.с. 14-15 зворотній бік/.

Тому доводи позивач на спростування обгрунтування суду першої інстанції, якими керувався суд відмовляючи в задоволенні позову, підлягають до прийняття як належні докази, які протиправно відхилив суд першої інстанції, оскільки вони були предметом розгляду справи.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню в передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідно до ч.1 ст.550 ЦК право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме й нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (чч.1-2 ст.551 ЦК).

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Оскільки відповідач зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, кредит, відсотки та інші платежі, передбачені договором, у повному обсязі не сплатив, чого й сам не заперечував при апеляційному розгляді, а вина позивача у цьому доведена не була, то суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, ухваливши рішення яким відмовив у стягненні суми заборгованості.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості ОСОБА_7, наданий стороною позивача, який жодним чином не був спростований відповідачем, відповідно до якого по вказаному договору його борг перед банком станом на 10 квітня 2015 року становить 20 006 грн. 36 коп.

А саме дана заборгованість складається з: заборгованості за тілом кредиту 6 988,47 грн.;заборгованості за відсотками 3 179,55 грн.;пені за прострочення кредиту 4 696,75 грн.;пені за прострочення відсотків 922,61 грн.;індексації інфляції за простроченим кредитом 3 219,27 грн.;індексації інфляції за простроченими відсотками 736,30 грн.;3% річних за неправомірне користування кредитними коштами на суму 220,16 грн.;3% річних за несплачені відсотки на суму 43,25 грн.

А враховуючи порушення умов договору допущені ОСОБА_7, вказана сума підлягає до стягнення з нього в повному обсязі.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому, задовольняючи апеляційну скаргу, з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» має бути стягнуто 267,96 грн. судового збору, що був сплачений банком за подачу апеляційної скарги: платіжне доручення № 11 від 01 квітня 2016 року на суму 220,08 грн. /а.с. 100/ та квитанція № 33 від 4 травня 2016 року на суму 47,88 грн. /а.с. 125/.

А також слід стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави 234,60 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, від сплати якого був за законом звільнений позивач.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» - Романів Антона Антоновича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року - задовольнити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 (прож. за адресою: 20700, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.) на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (03057, м. Київ, просп. Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489) заборгованість у загальному розмірі 20 006 (двадцять тисяч шість) грн. 36 коп.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» 267,96 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави 234,60грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :