Постанова № 57845874, 26.04.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 26.04.2016 Справа № 554/738/16-а

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 квітня 2016 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави, у складі судді Антонова С.В., розглянувши у приміщенні суду у м. Полтаві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії -

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року позивач - суддя у відставці, звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, в якому прохав визнати протиправною дію відповідача щодо відмови у нарахуванні щомісячного довічного грошового утримання та зобов'язати УПФ України в Октябрському районі в м. Полтаві нарахувати і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, починаючи з дня звільнення у відставку, тобто з 24 листопада 2015 року.

У позовній заяві та доповненні до неї позивач ОСОБА_1 зазначав, що з 19 травня 1980 року до звільнення у зв'язку з виходом у відставку - 24 листопада 2015 року, працював на посаді судді, загальний стаж роботи склав більше 35 років, тому в період чинності статті 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ, маючи стаж роботи на посаді судді 20 років, він набув право на відставку і водночас право на щомісячне довічне грошове утримання, яке не може бути скасоване і повинне нараховуватися та виплачуватися після виходу у відставку, починаючи з 24 листопада 2015 року.

Позивач також звертав увагу в доповненні до позову, що аналогічне право передбачалося і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, який також діяв в період його роботи на посаді судді після втрати чинності Законом № 2862-ХІІ.

Відмову в нарахуванні щомісячного довічного грошового утримання вважає такою, що не відповідає приписам і вимогам Конституції України, вищезгаданим Законам та Європейській хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року.

Відповідач - Управління ПФУ Октябрського району в м. Полтаві, подавши письмові пояснення, заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII з 1 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначалися відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213).

Крім того, посилаючись на пункт 1 підпункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення ( перерахунку ) пенсій відповідно до Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.12.2005 року № 1566/11846 ( із змінами від 31.07.2014 року № 895/ 25672 ) передбачено, що при розгляді заяви та прийнятих документів органи Пенсійного фонду застосовують відповідні норми чинного законодавства, які діють на момент прийняття відповідних рішень (а.с. 51-52).

У зв'язку з реорганізацією відповідача - Управління Пенсійного фонду України Октябрського району м.Полтави, 12.04.2016 року суд за клопотанням позивача замінив відповідача у справі на належного відповідача - Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (а.с. 73).

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи у їх відсутності, суд, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, ухвалив проводити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження ( а.с. 48, 77).

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 травня 1980 року позивач був обраний народним суддею Октябрського районного суду м. Полтави, де пропрацював на вказаній посаді до 14 січня 1986 року, а після обрання членом Полтавського обласного суду та зміни 05 липня 2001 року його статусу на Апеляційний суд Полтавської області, працював суддею цього суду - з 14 січня 1986 року до 23 листопада 2015 року ( а.с. 24-27).

З посади судді Апеляційного суду Полтавської області позивача звільнено 23 листопада 2015 року наказом в. о. голови Апеляційного суду Полтавської області за № 07-10/65 від 23 листопада 2015 року на підставі Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 788-VIIІ від 12 листопада 2015 року в зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 19).

Таким чином, на момент звільнення ОСОБА_1, загальний стаж його роботи на посаді судді становить більше 35 років.

21 грудня 2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві із заявою та подав необхідні документи для нарахування щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці (а.с. 22).

05 січня 2016 року позивачеві відповідачем направлено письмову відповідь за №311/Г-04 за підписом начальника управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, якою йому відмовлено в нарахуванні довічного грошового утримання з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, відповідно до якого з 1 червня 2015 року скасовано норму ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо призначення суддям у відставці щомісячного довічного грошового утримання (а.с. 10, 23).

25 березня 2016 року позивач повторно звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання (а.с. 61).

31.03.2016 року за зверненням ОСОБА_1 Пенсійним фондом України Октябрського району в м. Полтаві прийнято рішення №142, згідно з яким перерахунок пенсії проводити неможливо, оскільки Законом скасовано цю норму 1 червня 2015 року (а.с. 60).

Наявні у матеріалах справи документи і докази та проведений судом системний аналіз відповідних положень Конституції України та законів, які регулюють правовий статус суддів та суддів у відставці, гарантії їх незалежності, рішень Конституційного Суду України з цих питань, свідчать про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року, який діяв у період роботи позивача на посаді судді до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року - кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше двадцяти років, має право на відставку.

Частиною 1 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року також встановлено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку.

Отже, право на відставку виникає з часу, з якого стаж роботи на посаді судді досяг двадцяти років.

Ця обставина за визначенням законодавця є єдиною умовою набуття права на відставку, з яким пов'язане право на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Станом на 19 травня 2000 року стаж роботи позивача на посаді судді становив 20 років, а на момент подання заяви про звільнення у зв'язку з виходом у відставку 02 липня 2015 року - більше 35-ти років.

Відповідно до змісту частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді, який пішов у відставку.

Нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453?VI від 07 липня 2010 року (частина 1 статті 138 в редакції Закону № 3668-VI від 08 липня 2011 року, частина 1 статті 141 в редакції Закону № 213-VIII від 02 березня 2015 року) також встановлено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання здійснюється судді, який вийшов у відставку.

Таким чином, в період чинності статті 43 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ, маючи стаж роботи на посаді судді двадцять років, з травня 2000 року позивач набув право на відставку і, водночас, право на щомісячне довічне грошове утримання, яке повинне йому нараховуватися та виплачуватися після виходу у відставку, як це передбачено вищезазначеними Законами.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, визначеній в постанові від 01 липня 2014 року в справі № 21?244а?14, яка полягає у тому, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальним законом, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Набутим правом на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання позивач скористався у липні 2015 року, подавши заяву про відставку, і був звільнений з посади на підставі постанови Верховної Ради України № 788-VIII у листопаді 2015 року (а.с. 12-18).

Відповідно до статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862?ХІІ «Про статус суддів», судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, виплачується за його вибором пенсія або щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад двадцять років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Після набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» аналогічні положення були передбачені частиною 3 статті 138 цього Закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Після отримання права на відставку в період дії статті 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ позивач працював на посаді судді ще повних 15-ть років, а тому розмір його довічного грошового утримання складає 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011, правова природа «щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці» та «щомісячного грошового утримання працюючого судді» є однаковою, а самі ці поняття - однорідними та взаємопов'язаними.

Ця обставина також свідчить про набуте позивачем право на отримання щомісячного довічного грошового утримання при виході у відставку.

Згідно з нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє верховенство права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Вказаний принцип верховенства права як першочерговий закріплений у статтях 7, 8 КАС України.

Частиною 3 статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також в рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8?рп (абзаци 2,3 пункту 4 мотивувальної частини) зазначив, що «набуте право не може бути скасоване, звужене».

Гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у його рішеннях від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Таким чином, виходячи з вимог статей 8, 22, 58 Конституції України та приписів Конституційного Суду України, вже набуте право позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання не може бути скасоване Законом України № 213-VIII від 02 березня 2015 року, на який посилається відповідач у своєму рішенні про відмову в нарахуванні позивачеві щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.

Як зазначено у частині 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів», гарантії незалежності суддів, включаючи заходи її правового захисту, матеріального чи соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України. Це положення узгоджується з частиною третьою статі 22 Конституції України.

У відповідності до частини другої статті 43, положень статті 44 Закону України «Про статус суддів», який діяв на момент спірних правовідносин, за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3?рп/2013 визначено, що гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року №(2010)12 (Рекомендація CM/REC(2010)12), «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54 (Рекомендація CM/REC(2010)12)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5?рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Прийнявши рішення звільнитися у відставку позивач на законних підставах, правомірно очікував нарахування та виплату йому щомісячного довічного грошового утримання, наближеного до рівня суддівської винагороди, що було гарантовано як на конституційному, так і на законодавчому рівнях.

За викладених обставин, відмова відповідача від нарахування позивачеві щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 90 відсотків до розміру місячного грошового утримання працюючого судді є протиправною і незаконною.

Заперечення відповідача проти перерахування щомісячного довічного грошового утримання знаходиться взагалі поза межами позову ОСОБА_1, якому самим же відповідачем відмовлено у нарахуванні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання при виході у відставку.

У зв'язку з тим, що позивач є ліквідатором наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інвалідом 2-ї групи, відповідно до пункту дев'ятого і десятого статті 5 Закону України «Про судовий збір», останній звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Згідно частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На підставі статей 8, 22, 58, 126, 130 Конституції України, статей 43, 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII, статті 123 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 № 3018-III, керуючись статтями 159, 160, 162, 163, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України Октябрського району в м. Полтаві щодо відмови в нарахуванні щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 - неправомірними.

Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити нарахування щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру, починаючи з дня звільнення, тобто з 24 листопада 2015 року.

Встановити місячний строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем - Полтавським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Полтавської області до суду звіту про виконання постанови, яка вимагає вчинення певних дій.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена до Харківського адміністративного апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення.

Суддя С.В. Антонов