Постанова № 57839018, 19.05.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3833/15

Категорія: 11 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

позивача та його представника - ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної пенітенціарної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та нечинним рішення та стягнення одноразової грошової допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної пенітенціарної служби України (надалі - ДПтС України) в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому як пенсіонеру кримінальної виконавчої служби, інваліду другої групи одноразової грошової допомоги в сумі 211 800,96 грн. протягом двох місяців з дня прийняття, 21 квітня 2015 року, відповідного рішення, визнати протиправним та нечинним рішення, оформлене протоколом від 07 вересня 2015 року № 7-15 про призупинення виплати одноразової грошової допомоги, а також стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу в сумі 211 800,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, яка настала в період проходження служби, закріплено в положеннях Законів України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», «Про міліцію», а також в положеннях Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №707 від 12 травня 2007 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсіонеру кримінально виконавчої служби, інваліду другої групи, ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 211 800,96 грн. протягом двох місяців з дня прийняття 21 квітня 2015 року протоколу № 3-15 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 211 800,96 грн.

Визнав протиправним та нечинним рішення, оформлене протоколом від 07 вересня 2015 року № 7-15 про призупинення виплати одноразової грошової допомоги пенсіонеру кримінально виконавчої служби, інваліду другої групи, ОСОБА_1

Стягнув з ДПтС України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 211 800,96 грн.

В апеляційній скарзі ДПтС України, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, на необґрунтованість, зроблених судом висновків, на неповне дослідження обставин справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт, підтримуючи доводи апеляції, звернувся до суду апеляційної інстанції з проханням здійснити розгляд справи за його відсутністю.

Позивач та його представник у судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №963 від 19 серпня 2009 року ОСОБА_1 було призначено на посаду голови Державного департаменту з питань виконання покарань.

19 березня 2010 року позивача було звільнено із займаної посади.

02 червня 2010 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Ступінь втрати працездатності склав 60% (т.1 а.с.88-89).

02 червня 2010 року позивач звернувся до голови Державного департаменту України з питань виконання покарань з заявою провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності (т.1 а.с.180).

До заяви позивачем було додано всі необхідні документи, визначені Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (надалі Порядок №707), що не заперечувалось сторонами у справі.

03 червня 2010 року Державний департамент України з питань виконання покарань отримав відповідні документи, про що свідчить вхідний номер на супровідному листі (т.1 а.с.196), проте відповідно рішення з цього приводу не прийняв.

У січні 2011 року щодо позивача було порушено кримінальне провадження та у березні 2011 року прийняте судове рішення про його затримання та взяття під варту.

Як стверджує позивач, у зв'язку з його безпідставним переслідуванням, він у лютому 2011 року вимушений був залишити Україну і тільки після закриття кримінального провадження 23 січня 2015 року, за підставами відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, він повернувся на Україну.

Після повернення ОСОБА_1 знову звернувся до відповідача з проханням виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності і йому було пропоноване повторно подати відповідну заяву.

Відповідно до заяви ОСОБА_1, яка зареєстрована у ДПтС України 07 квітня 2015 року, комісією ДПтС України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, прийнято рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 211 800,96 грн. (т.1 а.с.213).

Згідно витягу з протоколу № 7-15 від 07 вересня 2015 року комісією Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України було повторно розглянуто матеріали щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийнято рішення про призупинення виплати (а.с.214).

Суб'єкт владних повноважень, поясняючи своє рішення про призупинення виплат, зазначив, що отримавши позов ОСОБА_1 та ознайомившись з матеріалами судової справи, ним було встановлено, що позивач звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги після спливу строків, передбачених п.7 Порядку №707, а саме після спливу 3-ох років.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини та застосовуючи норми національного законодавства зробив висновки про те, що ДПтС України, приймаючи рішення, оформлене протоколом від 07 вересня 2015 року № 7-15 про призупинення виплати одноразової грошової допомоги та не виплачуючи позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 211 800,96 грн. діяла з порушенням приписів чинного законодавства.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що строк звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не сплинув з урахуванням того, що останній звертався з відповідною заявою ще в червні 2010 році, коли у нього виникло таке право.

Втім, беручи до уваги, що ця заява не була своєчасно розглянута, саме з вини відповідача, а в подальшому рішення про виплату допомоги останнім все ж таки було прийнято, дана обставина не може бути підставою для відмови в позові.

Оцінюючи доводи, викладені в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що є правильними та обґрунтованими висновки щодо наявності у ОСОБА_3 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, яка настала в період проходження служби.

Є також обґрунтованою правова позиція суду першої інстанції щодо наявності з боку суб'єкта владних повноважень протиправної бездіяльності, яка виразилася у неприйнятті відповідного рішення на користь позивача.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, захищаючи право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, вибрав спосіб захисту порушеного права, який не передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини.

Зазначене, на думку колегії суддів, призвело до неправильного застосування, в цієї частині, норм матеріального права, що є порушенням вимог ст. 159 КАС України.

Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Із апеляційної скарги ДПтС України вбачається, що дана установа не заперечує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах виконання покарань внаслідок захворювання.

Підставами для скасування рішення суду та відмови в позові, на думку апелянта, є те, що з моменту виникнення у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги минуло більше трьох років, а також те, що суд не мав право стягувати з ДПтС України конкретну суму коштів, а мав право лише зобов'язати суб'єкт владних повноважень прийняти відповідне рішення про таку виплату.

Ураховуючи дані доводи апелянта, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, ч.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Стаття 22 Закону України «Про міліцію» свідчить про те, що держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 707 від 12 травня 2007 року.

Відповідно до п.п.5, 6 для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком; довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності; довідку про грошове забезпечення; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника); копію ідентифікаційного номера. Для виплати грошової допомоги обов'язково подається довідка від Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» про проведену або не проведену раніше виплату.

Відповідно до п. 7 Порядку №707, орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати. Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям. Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Абзац п'ятий цього пункту встановлює, що працівник міліції, податкової міліції можуть пред'явити МВС та ДПВ вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Отже, пунктом 7 Порядку №707 встановлений строк, протягом якого можливо пред'явити вимоги щодо спірної виплати.

Як правильно зазначив суд першої інстанції позивач, в межах встановленого законодавством строку, скористався таким правом і своєчасно звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги.

Проте, суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов'язок і не розглянув подані документи, чим допустив порушення прав позивача на соціальний захист.

Апелянт, у своєї скарзі, посилається на те, що в даному разі позивач повинен був своєчасно звернутися до суду за захистом порушених прав.

Втім, матеріали справи свідчать про те, що у позивача була відсутня така можливість з поважних причин.

Незаконне кримінальне переслідування вимусило його покинути межі України і повернутися до країни лише після закриття кримінального провадження.

Колегія суддів вважає, що строк, протягом якого можливо пред'явити вимоги щодо спірної виплати, пропущений позивачем з поважних причин і у даному випадку повинен бути поновлений.

До того ж суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що на засіданні комісії ДПтС України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України повторне звернення позивача було розглянуто позитивно, але кошти не були виплачені.

Отже, у даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач допустив протиправну бездіяльність не виконавши, прийняте рішення.

Апелянт, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у суду першої інстанції не було підстав визнавати протиправним та нечинним рішення, яке оформлене протоколом засідання комісії ДПтС України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 07 вересня 2015 року № 7-15 про призупинення виплати одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки даний протокол не є актом індивідуальної дії.

Колегія суддів вважає такий аргумент неспроможним тому, що саме на підставі цього рішення, тобто акта індивідуальної дії, комісія ДПтС України призупинила виплату одноразової грошової допомоги і будь-якого наказу суб'єкт владних повноважень щодо відмови у виплаті вказаних коштів не приймав.

Як правильно зазначив суд першої інстанції відомчими нормативними актами, зокрема Порядком №707, не передбачено можливості для прийняття такого рішення.

Водночас слід зазначити, що суд першої інстанції одночасно визнав акт індивідуальної дії протиправним та нечинним, що на думку апеляційного суду, є взаємовиключними поняттями.

Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішення суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає у разі набрання рішення суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначений акт індивідуальної дії необхідно визнати протиправним та скасувати, незважаючи на те, що вимоги про скасування цього акта позивачем не заявлялися.

Частина 2 ст.11 КАС України дозволяє суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.

Необґрунтованим є посилання апелянта на те, що позивач у ході судового розгляду одночасно змінив підстави та предмет позову.

На думку суду апеляційної інстанції, позивачем, в ході судового розгляду, були змінені лише підстави позову, предмет позову, а саме право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, яка настала в період проходження служби, залишився той же.

Переходячи до питання правомірності стягнення судом першої інстанції з ДПтС України відповідної суми коштів одноразової грошової допомоги, колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що це не є прерогативою суду, а це є обов'язком суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд України в постанові від 18 березня 2014 року (Справа № 21-496а13) зазначив, що суд не може підміняти орган, на який покладено вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги для інвалідів, таке рішення може прийняти лише ДПА.

Так, відповідно до Положення про комісію ДПтС України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, яке затверджено наказом ДПтС України від 16 травня 2014 року вона утворюється із керівників структурних підрозділів апарату ДПтС України, очолює її перший заступник або заступник ДПтС України.

Як вбачається зі змісту п.5 цього Положення, рішення цього органу оформлюються протоколом, який у свою чергу є підставою для видання наказу про виплату грошової допомоги.

Отже, належним захистом права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, яка настала в період проходження служби, буде зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення.

Також розглядаючи даний спір, колегія суддів бажає зазначити, що у справі «Вілхо Ескелайнен та інші проти Франції» суд переглянув принципи застосовності п.1 ст.6 Конвенції до спорів між державними службовцями та державою.

Суд зазначив, що не може бути виправданням виключень з гарантій ст. 6 звичайного трудового спору, наприклад належних виплат, на підставі специфічного характеру відносин між конкретним державним службовцем і відповідною державою.

Наведене свідчить про те, що дані правовідносини, яки виникли з проходження публічної служби, захищаються ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду «Сук проти України» зазначено, що «вимога заявника до національного суду ґрунтувалася на чіткому положенні національного законодавства.

Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалася з огляду лише на єдину об'єктивну умову - належність до рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, отримати виплату, яка розглядається».

Фактичні обставини даної справи аналогічні і свідчать про те, що передбачене національним законодавством право позивача на соціальний захист не може бути порушено за підставами, не передбаченими законодавством.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду, на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної пенітенціарної служби України - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та нечинним рішення та стягнення одноразової грошової допомоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України щодо неприйняття наказу про виплату пенсіонеру кримінально-виконавчої служби, інваліду другої групи ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги протягом двох місяців з дня прийняття, 21 квітня 2015 року, рішення комісією Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінальної виконавчої служби України про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 07 вересня 2015 року № 7-15 про призупинення виплати одноразової грошової допомоги пенсіонеру кримінально-виконавчої служби, інваліду другої групи ОСОБА_1.

Зобов'язати Державну пенітенціарну службу України прийняти у десятиденний строк, з моменту отримання копії рішення суду, наказ про виплату пенсіонеру кримінально-виконавчої служби, інваліду другої групи ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження служби в органах виконання покарань.

Виплату одноразової грошової допомоги провести не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий ОСОБА_1 в установі банку, або через касу Державної пенітенціарної служби України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова