Постанова № 57838964, 19.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року Справа № 876/2473/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Недокус В.І.

відповідача по справі: представника Лещук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТ-2» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРТ-2» в грудні 2014 року звернулося з позовом в суд до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення №0004252203 від 24.09.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що господарські операції з контрагентом мали правові наслідки, реальність їх проведення підтверджується належним чином оформленими первинними документами, розрахунки проведено повністю, зі сплаченого у вартості придбаного товару ПДВ позивачем сформовано податковий кредит, який відображено у податковій звітності з ПДВ за відповідний податковий (звітний) період.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року в справі №819/3558/14а адміністративний позов було задоволено частково. Скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року в справі №819/3558/14а та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги податкова інспекція зазначає, що ТзОВ «ПАРТ-2» надано не в повному обсязі документи, які могли б підтвердити поставку ПММ від ТзОВ «Талис Плюс», зокрема, відсутні заявки на поставку товару, рахунки-фактури, паспорти якості, акти приймання-передачі нафтопродуктів за якістю, ТТН. В зв'язку з цим, Тернопільською ОДПІ зроблено висновок, що правочин укладений між ТзОВ «ПАРТ-2» та ТзОВ «Талис Плюс» у червні 2014 року не спричинив реального настання юридичних наслідків, а тому позивач не мав права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за червень 2014 року по операціях з придбання нафтопродуктів у ТзОВ «Талис Плюс».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Тернопільською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТзОВ «ПАРТ-2» по взаємовідносинах з ТзОВ «Талис Плюс» за період з 01.06.2014 року по 30.06.2014 року, про що складено акт від 09.09.2014 року № 6528/22-03/37076630.

На підставі акту перевірки від 09.09.2014 року № 6528/22-03/37076630 Тернопільською ОДПІ 24.09.2014 року прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004252203, яким ТзОВ «ПАРТ-2» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 633 436,50 грн., у тому числі за основним платежем 422 291,00 грн., за штрафною (фінансовою) санкцією 211 145,50 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем укладено договір поставки нафтопродуктів № 01/06/28 від 01.06.2014 року з ТзОВ «Талис Плюс» (продавець), на підставі якого протягом червня 2014 року товариство отримало нафтопродуктів на загальну суму 2 533 747,32 грн., у тому числі ПДВ 422 291,22 грн. По таких операціях ТзОВ «ПАРТ-2» включено до податкового кредиту за червень 2014 року ПДВ у загальній сумі 422 291,22 грн. згідно з податковою накладною № 23 від 30.06.2014 року, виписаною ТзОВ «Талис Плюс», та відображено у декларації з ПДВ за цей період. Для перевірки позивачем були надані такі документи: договір, додаткова угода, акт приймання-передачі нафтопродуктів, податкова накладна, оборотно-сальдова відомість, реєстр ТТН поставок нафтопродуктів, сертифікати відповідності.

При проведенні перевірки, податковою інспекцією використані матеріали зустрічних звірок контрагентів по ланцюгу постачання товару, зокрема, ТзОВ «Талис Плюс» про неможливість проведення зустрічної звірки через відсутність платника за податковою адресою, внаслідок чого зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій з продажу товарів по ланцюгу постачання: постачальники - ТзОВ «Талис Плюс» - покупці, в тому числі ТзОВ «ПАРТ-2», такі операції за червень 2014 року не мали та не могли мати ніякого юридичного змісту (акт Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська № 750/04-62-22-3/38361594 від 22.07.2014 року). В даному акті також наводиться інформація по контрагентах ТзОВ «Щвейцарський центр освіти Мастерс» та ТзОВ «Торговий дім «ШЕФ» та неможливість проведення зустрічної звірки через відсутність платників податків за податковою адресою.

Перевіркою Тернопільської ОДПІ зроблено висновок про те, що правочин між ТзОВ «Талис Плюс» та ТзОВ «ПАРТ-2» є таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків. При цьому, податковий орган виходив з матеріалів зустрічної звірки та врахував те, що позивачем не надано для перевірки ТТН, а лише їх реєстр, відсутні заявки на поставку товару, рахунки-фактури, не підтверджено приймання товару за якістю.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток має бути підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено судом, між позивачем (покупець) та ТзОВ «Талис Плюс» (продавець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 01/06-28П від 01.06.2014 року, відповідно до якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити нафтопродукти згідно умов договору: номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки визначається сторонами у додаткових угодах до договору, що є його невід'ємною частиною. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2. 4.5 вказаного договору поставка товару покупцю здійснюється на основі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди; товар постачається партіями протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеною у додатковій угоді на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС 2010); сторони укладають акти прийому-передачі товару, в яких вказують найменування, кількість, ціну і вартість переданого товару, сторони можуть укладати акти прийому-передачі товару, що переданий протягом визначеного в такому акті періоду часу. Відповідно до пункту 6.1. даного договору покупець здійснює приймання товару за кількістю та якістю згідно з Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155.

01.06.2014 року між позивачем (покупець) та ТзОВ «Талис Плюс» (продавець) було підписано додаткову угоду № 140630000000022 до договору № 01/06-28П від 01.06.2014 року, в якій погоджена сторонами номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки. Так, постачальник зобов'язувався поставити на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів, а покупець прийняти до 30.06.2014 року такі види товарів: бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 54834 т на суму 1 147 675,62 грн., паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ код товару згідно з УКТЗЕД 2710194710 в кількості 51484 т на суму 963 780,48 грн., а всього на загальну суму 2 533 747,32 грн., в тому числі ПДВ 422291,22 грн.

Відповідно до листа № 57/06-ТП від 01.06.2014 року, адресованого ТзОВ «ПАРТ-2», ТзОВ «Талис Плюс» повідомляло покупця, що придбані нафтопродукти згідно з договором №01/06-28П від 01.06.2014 року знаходяться на зберіганні у ПАТ «Дніпронафтопродукт», та можуть бути там отримані в будь-який час протягом дії даного договору. ПАТ «Дніпронафтопродукт» про перехід права власності повідомлений.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що договір зберігання нафтопродуктів №1308/10-7 від 13.08.2010 року з ПАТ «Дніпронафтопродукт» укладався ТзОВ «ПАРТ-2», а не ТзОВ «Талис Плюс» який є як стверджує позивач власником нафтопродуктів.

Згідно документів, що містяться в матеріалах справи перевезенням нафтопродуктів займався позивач на підставі укладеного з ТзОВ «Зелена Говерла» договору №ЗГ-П-010713 про перевезення вантажів автомобільним транспортом.

При цьому нафтопродукти забирались з нафтобаз в смт. Дунаївці, м. Надвірна, смт. Клевань. Однак жодних доказів того, що нафтобази в цих населених пунктах належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» чи останній орендує їх, позивачем не надано.

Натомість в матеріалах справи міститься акт №06216 приймання-передачі наданих послуг по зберіганню нафтопродуктів згідно договору №1308/10-7 від 13.08.2010 року складений між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТзОВ «ПАРТ-2» та акт приймання-передачі нафтопродуктів від 30 червня 2014 року складений між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТзОВ «ПАРТ-2».

Суд апеляційної інстанції зауважує, що складені вище документи не узгоджуються між собою, оскільки насамперед як вказує позивач власником нафтопродуктів, які останній придбав належать ТзОВ «Талис Плюс», при цьому договір зберігання нафтопродуктів укладено між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТзОВ «ПАРТ-2» 13.08.2010 року за №1308/10-7, однак ТзОВ «ПАРТ-2» не було власником цих нафтопродуктів, так як акт приймання-передачі нафтопродуктів до договору поставки нафтопродуктів №01/06-28П від 01.06.2014 року складений лише 30.06.2014 року.

В продовження наведеного вище твердження, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують право власності на ці нафтопродукти за ТзОВ «Талис Плюс».

Матеріалами справи стверджується, що згідно Сертифікатів відповідності серії ВВ №UA1.035.0193654-11 та № UA1.035.0070536-12, відповідно, бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С та паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ, виробником продукції є ПАТ «Укртатнафта», проте будь-які документи з приводу купівлі цих нафтопродуктів у ПАТ «Укртатнафта» контрагентом позивача ТзОВ «Талис Плюс», в матеріалах справи відсутні.

Податковою інспекцією було досліджено ланцюг постачання спірних нафтопродуктів до контрагента позивача ТзОВ «Талис Плюс».

Зокрема, податковою інспекцією встановлено, що ТзОВ «Талис Плюс» протягом червня 2014 року отримано податкові накладні від таких постачальників як ТзОВ «Швейцарський центр освіти «Мастерс».

ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 16.07.2014 року №1950/26-55-22-13/38607443 по ТзОВ «Швейцарський центр освіти «Мастерс» за червень 2014 року.

Як зазначено в цьому акті, директор ТзОВ «Швейцарський центр освіти «Мастерс» відсутній, фактичне місцезнаходження підприємства встановити немає можливості. Згідно Єдиного реєстру податкових накладних за перевіряємий період для ТзОВ «Швейцарський центр освіти «Мастерс» зареєстровано 15.07.2014 року податкову накладну №1 від 30.06.2014 року на загальну суму 1 128 987 875,04 грн. від контрагента - продавця ТзОВ «Торговий дім «ШЕФ».

Від ДПІ у Дніпровському районі м. Києва надійшов акт від 16.07.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Торговий дім «ШЕФ» щодо підтвердження господарських відносин з підприємствами-контрагентами за період з 01.11.2013 року по 30.06.2014 року.

В акті зустрічної звірки ТзОВ «Торговий дім «ШЕФ» зазначено, що згідно з базами даних ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на дату проведення зустрічної звірки стан платника ТзОВ «Торговий дім «ШЕФ» - 9 направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

За період з 02.10.2013 року по 30.06.2014 року обсяг придбання відповідно до поданої податкової звітності та реєстру податкових накладних склав - 104 669,8 грн. в т.ч. ПДВ - 17 444,90 грн. Імпортні операції з моменту реєстрації підприємства відсутні. Зареєстровані податкові накладні, що містять код товару УКТ ЗЕД - відсутні.

Зустрічною звіркою ТзОВ «Торговий дім «ШЕФ» за перевіряємий період не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме - встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу.

Враховуючи викладене, зустрічною звіркою неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин між ТзОВ «Талис Плюс» по операціях придбання у контрагентів - постачальників.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що платник податку повинен бути обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від їх імені.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Крім того, в постанові №21-1359а15 від 22 вересня 2015 року Верховний Суд України зазначив, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

В цій справі Верховний Суд України погодився з тим, що подані товариством договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства. Аналогічною є позиція Верховного Суду України і в рішеннях від 17.11.2015 року та 15.12.2015 року.

З цього слідує, що апеляційні вимоги податкової інспекції підлягають до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року в справі №819/3558/14а - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 23.05.2016 року