Постанова № 57837918, 16.05.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року № 813/32/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді Хоми О.П.,

судді Кравціва О.Р.,

судді Кузана Р.І.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю представників відповідачів Здинянчина Р.Т., Ізовіт В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, Міністерства внутрішніх справ України, Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області (далі - ГУ МВС у Львівській області, відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-2), Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі - Львівський НДЕКЦ, відповідач-3), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 16.05.2016 року, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України у Львівській області №850 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_3;

- зобов'язати ГУ МВС у Львівській області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом відповідача-1 від 06.11.2015 року №850 о/с ОСОБА_3 звільнено з посади старшого експерта сектору № 1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України у Львівській області у період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною з 16 липня 2015 року по 16 січня 2016 року. Вказує, що у встановлений законодавством строк позивача не було повідомлено про наступне звільнення у зв'язку з скороченням штату працівників, про своє звільнення дізналась лише 09.12.2016 року, а саме: у день отримання листа-повідомлення № 11/5232 від 20.11.2015 року. При звільненні позивача відповідачем не встановлено неможливості подальшого використання позивача на службі у відповідності до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивачу не було запропоновано іншого місця роботи в структурних підрозділах МВС України та було проігноровано її переважне право на перебування на посаді та залишенні на службі в органах внутрішніх справ як особи, у якої є дитина до трьох років та яка є одинокою матір'ю. Крім цього зазначає, що за положеннями статті 184 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення з ініціативи власника жінок, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Відповідачем не дотримано вказаних положень законодавства України в частині обов'язкового працевлаштування позивача. За таких обставин вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий без достатніх і належних правових підстав і підлягає скасуванню.

Позивач та представник позивача, повідомленні належним чином про місце та час розгляду справи, в судове засідання 16.05.2016 року, не з'явились. Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про неможливість особистої участі та участі уповноваженого представника в судовому засіданні.

Представник відповідачів МВС України та ГУ МВС України у Львівській області в судовому засіданні позову не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» створено органи Національної поліції та ліквідуються органи внутрішніх справ. Пунктом 8 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що з дня опублікування цього Закону (06.08.2015) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Відповідно до пункту 10 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби через скорочення штатів. ОСОБА_3 була атестованим співробітником органів внутрішніх справ, її не було прийнято на службу в органи Національної поліції, тому відповідно до положень пунктів 8, 10 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» позивача було звільнено з служби в органах внутрішніх справ законно, оскільки, як вже згадувалося, останні ліквідуються, а їхні функції переходять до органів Національної поліції. Вважає необґрунтованим твердження про те, що ОСОБА_3 не можна було звільняти зі служби, оскільки остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Пунктом 11 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.15р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» визначено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, в тому числі і ГУ МВС України у Львівській області. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог,тому просив у позові відмовити.

Представник відповідача - Львівського НДЕКЦ МВС України, в судовому засіданні позову не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях, суть яких полягає наступному. На виконання телеграми МВС України від 03.09.2015 року №32175/Тх весь особовий склад НДЕКЦ ГУМВС України у Львівській області було ознайомлено під підпис зі змістом телеграми, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, а також із вимогами ст. 49-2 КЗпП України. 09.09.2015 ОСОБА_3 також була ознайомлена про можливе майбутнє звільнення, що підтверджено її підписом. Відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області від 24.09.2015 №55 «Про організаційно-штатні зміни» скоротились посади, в тому числі і посада старшого експерта сектору №1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення, на якій перебувала ОСОБА_4 Всі працівники колишнього НДЕКЦ ГУМВС України у Львівській області 06.11.2015 були звільнені з органів внутрішніх справ та 07.11.2015 були прийняті за заявами вже у Львівський НДЕКЦ МВС України як вільнонаймані працівники. За таких обставин Львівський НДЕКЦ МВС України не може бути співвідповідачем у справі, оскільки право на прийняття та звільнення з посади капітана міліції ОСОБА_4 належало ГУМВС України Львівської області, а не НДЕКЦ при ГУМВС. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 проходила службу на посаді старшого експерта сектору № 1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України у Львівській області на яку була призначена у відповідності до наказу ГУМВС України у Львівській області № 465 о/с від 01.07.15р (а.с. 146-149).

Відповідно до наказу ГУМВС України у Львівській області № 78 о/с-в від 14.07.15р. ОСОБА_3 перебувала у додатковій відпустці для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 16.07.15р. по 16.01.16р (а.с. 14).

На виконання телеграми МВС України від 03.09.2015 року №32175/Тх (а.с. 83) особовий склад науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у Львівській області було ознайомлено під підпис з текстом цієї телеграми та п. 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 49-2 КЗпП України (а.с.84-87).

Наказом Головного управління МВС України у Львівській області від 24.09.2015 №55 «Про організаційно-штатні зміни», відділ техніко-криміналістичного забезпечення науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у Львівській області реорганізований, а штат переданий до підрозділів Головного управління МВС України у Львівській області (а.с. 88).

Наказом Головного управління МВС України у Львівській області від 06.11.15 р. №850 о/с «По особовому складу» капітана міліції ОСОБА_3 - старшого експерта сектору № 1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України у Львівській області з 06.11.15р. звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за ст. 64 п. «г» (за скороченням штатів) (а.с. 25).

Не погодившись з таким наказом, позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач ОСОБА_3 перебувала на службі в органах внутрішніх справ, тому на неї поширювалися вимоги спеціального законодавства: Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1992 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII) та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Статтею 18 Закону № 565-XII передбачено, що Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом «є» пункту 49 Положення, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, пунктом 61 Положення встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Пунктом 17 Положення передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

06.08.2015 року в газеті «Голос України» опубліковано Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), який набув чинності 07 листопада 2015 року.

Закон № 580-VIII не містить положень щодо гарантій, зокрема, жінок, які мають дітей, та порядку надання останнім відпустки по догляду за дитиною.

Тому до спірних правовідносин суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які передбачають гарантії праці жінок.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Статтею 184 КЗпП України закріплені гарантії при прийнятті на роботу жінок та встановлено заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Так, згідно з частиною 3 цієї статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, працевлаштування вказаних категорій працівників при повній ліквідації підприємства, установи чи організації є обов'язком власника або уповноваженого ним органу.

Саме таку позицію висловив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 Постанови від 06.11.92р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 є одинокою матір'ю, самостійно виховує доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та в день прийняття оскаржуваного наказу №850 о/с від 06.11.2015 року «По особовому складу» перебувала у відпустці для догляду за дитиною без збереження заробітної плати. Тобто позивач відноситься до тієї категорії працівників, на яку поширюються визначені статтею 184 КЗпП України заборони щодо її звільнення.

Статтею 141 КЗпП України встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Звільнення позивача без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (статті 265 КЗпП України). Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.09.10 р. (справа №К-20339/10).

Вказана норма вважається дотриманою, якщо жінка працевлаштована в перший день звільнення, тобто немає перерви між звільненням і днем, коли жінка може вийти на роботу на інше підприємство.

Наказом Головного управління МВС України у Львівській області від 24.09.2015 №55 «Про організаційно-штатні зміни», відділ техніко-криміналістичного забезпечення науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у Львівській області, де на посаді старшого експерта сектору №1 працювала ОСОБА_3, реорганізований, а штат переданий до підрозділів Головного управління МВС України у Львівській області.

Вказане свідчить, що з 24.09.2015 року до часу прийняття відповідачем-1 оскаржуваного наказу 06.11.2015 року, ОСОБА_3 перебувала у штаті ГУ МВС України у Львівській області.

Відповідно до пункту 10 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби через скорочення штатів.

Відповідачем-1, у штаті якого на день звільнення перебувала позивач, не надано суду доказів повідомлення її про необхідність звернення до ГУ МВС України у Львівській області за отриманням переліку вакантних посад з метою подальшого працевлаштування, а також будь-яких інших доказів вжиття заходів, спрямованих на працевлаштування ОСОБА_3

Крім цього, ОСОБА_3 ствердила, що дізналася про своє звільнення після одержання 09.12.2015 року листа Львівського НДЕКЦ від 30.11.2015 року №11/5232 (а.с.10), яким її повідомлено про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУ МВС України у Львівській області №850 о/с від 06.11.2015 року. Зі змістом оскаржуваного наказу вона ознайомилася 20.01.2016 року і тоді ж одержала його копію.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив, що лист Львівського НДЕКЦ з повідомленням позивача про її звільнення з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУ МВС України у Львівській області №850 о/с від 06.11.2015 року направлявся 30.11.2015 року, а зі змістом наказу ОСОБА_3 була ознайомлена лише 20.01.2016 року.

Вказане свідчить про те, що позивач дізналася про своє звільнення з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУ МВС України у Львівській області №847 о/с від 06.11.2015 року лише через два місяці після його прийняття відповідачем.

Оскільки ОСОБА_3 на час звільнення її з органів внутрішніх справ перебувала у відпустці по догляду за дитиною як одинока мати, а відповідачем-1, на якого законодавством покладено обов'язок по її працевлаштуванню, такі заходи не вживалися, суд дійшов висновку, що ГУМВС України у Львівській області при звільненні позивача зі служби з органів внутрішніх справ без подальшого обов'язкового працевлаштування порушило право позивача на працю.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як на час винесення спірного наказу, так і на час розгляду даної справи, ГУ МВС України у Львівській області не ліквідовано, а лише перебуває у стані припинення. У зв'язку з цим голова ліквідаційної комісії наділений усіма правами та обов'язками начальника ГУ МВС України у Львівській області.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність в ГУМВСУ у Львівській області достатніх правових підстав для прийняття наказу від 06.11.2015 року№850 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_3 з посади без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників. Тому оскаржуваний наказ в частині звільнення ОСОБА_3 з посади є передчасним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В силу вказаних норм статті 235 КЗпП України та з урахуванням мотивів, наведених вище, суд дійшов висновку, що позивача слід поновити на посаді старшого експерта сектору № 1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС з 07 листопада 2015 року.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з частиною 2 пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з довідкою Львівського НДЕКЦ МВС від 01.03.2016 р. №17 загальна сума доходу позивача за період з січня 2015 року по грудень 2015 року становила 14 211,53 коп, з яких 1029,53 грн - заробітна плата та 13 182 грн - інші нарахування (вихідна матеріальна допомога при звільненні).

Як встановлено судом, на час звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ, позивач з 2012 року перебувала у відпустках по догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1: до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 року з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства, потім без збереження заробітної плати до досягнення дитиною чотирьох років - до ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до положень статті 179 КЗпП України відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, надається в обов'язковому порядку жінці тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги те, що позивач з 17 січня 2015 року по дату звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, суд дійшов висновку, позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати є безпідставними, тому у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як на правомірність прийняття наказу від 06.11.2015 року №850 о/с в частині звільнення ОСОБА_3,відповідачі посилаються на положення пунктів 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, відповідно до яких:

« 8. З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

9. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

10. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

11. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону».

З мотивів, наведених вище по тексту постанови, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 належить до соціально захищеної категорії працівників, на яку в силу прямих норм Конституції України та КЗпП України поширюються гарантії щодо заборони їх звільнення без обов'язкового працевлаштування. Саме норми Конституції України та КЗпП України і були застосовані судом при вирішенні даного спору, оскільки Законом № 580-VIII не забезпечено дотримання гарантій права на працю такої категорії працівників органів внутрішніх справ.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що спеціальним законом, яким є Закон № 580-VIII, не можуть порушуватися конституційні права особи на працю та материнство.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття наказу від 06.11.2015 року №850 о/с в частині звільнення ОСОБА_3, тому такий слід визнати протиправним та скасувати.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 №850 о/с в частині звільнення ОСОБА_3, старшого експерта сектору №1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Поновити ОСОБА_3, старшого експерта сектору №1 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС, в органах внутрішніх справ з 07 листопада 2015 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Хома О.П.

Суддя Кравців О.Р.

Суддя Кузан Р.І.