Постанова № 57837067, 18.05.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 803/509/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Валюха В.М.,

при секретарі судового засідання Столярчук А.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Кушнір Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2015 року № 12659-17 та від 23.02.2016 року № 0003331303.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.06.2015 року Луцька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 12659-17, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку в розмірі 25000,00 грн.

Крім того, на підставі акту камеральної перевірки звітності по сплаті земельного податку (орендної плати) № 428/17-04/НОМЕР_1 від 08.02.2016 року Луцька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 року № 0003331303, яким позивача було зобов'язано сплатити штраф в сумі 2000,00 грн.

Позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2015 року № 12659-17, зокрема, з тих підстав, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким встановлено транспортний податок з фізичних осіб, ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а транспортний податок установлено в м. Луцьку та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Луцької міської ради № 69/5 від 28.01.2015 року, тобто також після 15.07.2014 року, відтак, з урахуванням вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (ПК України), застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення міської ради з метою оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Крім того, при вирішенні цього спору слід виходити із таких принципів податкового законодавства України, як стабільність та презумпція правомірності рішень платника податків, які були порушені відповідачем. Позивач також звертає увагу, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було вручено після 01.07.2015 року, що є порушенням підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 23.02.2016 року № 0003331303 було прийняте з порушенням пункту 86.6 статті 86 ПК України.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 11.06.2015 року № 12659-17 та від 23.02.2016 року № 0003331303.

В поданих до суду письмових запереченнях проти позову від 10.05.2016 року № 7873/10/03-18-10-07 (а. с. 33-36) відповідач адміністративний позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким встановлено транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році, у встановленому порядку не визнаний неконституційним, рішення Луцької міської ради № 69/5 від 28.01.2015 року прийняте на виконання пункту 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, принцип стабільності у спірних правовідносинах не порушено, відтак, належний позивачу транспортний засіб є об'єктом оподаткування у 2015 році відповідно до вимог статті 267 ПК України, у зв'язку з чим оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу правомірно визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку та суму штрафних санкцій за його несвоєчасну сплату.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просить у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки LEXUS моделі RX450H, д. н. з. НОМЕР_2, об'єм двигуна - 3456 куб. см., рік випуску - 2013, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а. с. 23-24).

11.06.2015 року Луцькою ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення № 12659-17, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку в сумі 25000,00 грн. (а. с. 22), та яке було надіслано позивачу за вих. № 410/0/03-18-17-04 від 11.06.2015 року, здане на пошту 08.07.2016 року та вручене позивачу 15.07.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 22).

Як слідує із зворотного боку облікової картки платника податків та виписки з УДКСУ у м. Луцьку, позивач сплатила транспортний податок двома платежами: 08.09.2015 року в сумі 5000,00 грн. та 22.09.2015 року в сумі 20000,00 грн. (а. с. 41-42, 52).

Крім того, судом встановлено, що Луцькою ОДПІ було складено акт камеральної перевірки податкової звітності по сплаті земельного податку (орендної плати) № 428/17-04/НОМЕР_1 від 08.02.2016 року (а. с. 12), на підставі якого Луцька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 року № 0003331303, яким позивача було зобов'язано сплатити штраф в сумі 2000,00 грн. (а. с. 9).

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідач довів правомірність оскаржуваного в даній адміністративній справі податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 року № 12659-17 та не довів правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 року № 0003331303, з огляду на таке.

З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII, згідно з яким, зокрема, статтю 267 ПК України викладено в іншій редакції.

Згідно із підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.3, пункту 267.4 статті 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Як передбачено підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 цього ж Кодексу, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За приписами підпунктів 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Крім того, згідно із підпунктом 1.1 пункту 1 Положення про транспортний податок у м. Луцьку, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5 «Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку», платниками транспортного податку у м. Луцьку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в м. Луцьку згідно із чинним законодавством легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 вказаного Положення об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а пунктом 4 цього ж Положення визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення (а. с. 43).

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку про те, що належний позивачу транспортний засіб марки LEXUS моделі RX450H, д. н. з. НОМЕР_2, об'єм двигуна - 3456 куб. см., рік випуску - 2013 є об'єктом оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України та підпункту 2.1 пункту 2 Положення про транспортний податок у м. Луцьку, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5 «Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку», за ставкою податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн.

При вирішенні питання щодо того, чи є належний позивачу автомобіль об'єктом оподаткування транспортним податком саме у 2015 році, суд виходить із наступних положень нормативно-правових актів.

Згідно із підпунктами 4.1.4, 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Пунктом 4.4 статті 4 цього ж Кодексу визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належать податок на майно, а згідно із пунктом 10.2 статті 10 цього ж Кодексу місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Як передбачено підпунктами 12.1.1, 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає: перелік загальнодержавних податків та зборів; перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Повноваження міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів визначені статтею 12 ПК України.

Так, згідно із пунктом 12.3 статті 12 цього Кодексу сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Разом з тим, згідно із підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 вказаного Кодексу у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII (який опублікований в офіційному виданні Верховної Ради України - газеті «Голос України» від 31.12.2014 року № 254 (спецвипуск), що набрав чинності з 01.01.2015 року, статтю 267 ПК України викладено в іншій редакції, тим самим фактично запроваджено новий вид місцевого податку на майно, а саме транспортний податок.

При цьому, згідно із пунктом 4 розділу ІІ (Прикінцеві положення) вказаного Закону рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає суду підстави дійти висновку про те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII з 01.01.2015 року в Україні було установлено обов'язковий новий вид місцевого податку на майно, а саме транспортний податок. При цьому, рішення Луцької міської ради про встановлення вказаного місцевого податку офіційно не могло бути оприлюднене до 15.07.2014 року, оскільки такий податок запроваджено з 01.01.2015 року Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII. На думку суду, обмеження щодо строку оприлюднення (до 15 липня року, що передує бюджетному періоду) органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, не може бути поширене у 2015 році на транспортний податок, оскільки пунктом 4 розділу ІІ (Прикінцеві положення) Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII встановлено інший, спеціальний строк прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині транспортного податку), а саме: у місячний термін з дня опублікування цього Закону, тоді як Положення про транспортний податок у м. Луцьку затверджене рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5 «Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку», тобто з дотриманням місячного строку.

Суд також звертає увагу, що за приписами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України своєчасність прийняття міською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, не впливає на можливість їх справляння, оскільки у випадку неприйняття міською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Крім того, у спірних правовідносинах такий принцип податкового законодавства України, як стабільність (передбачений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України), на думку суду, порушений не був, оскільки Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII не вносилися зміни до будь-якого елементу транспортного податку, а запроваджувався цей податок як новий обов'язковий вид місцевого податку на майно не у поточному (2014 році), а у наступному бюджетному році (2015 році).

На думку суду, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах принципу презумпції правомірності рішень платника податку (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України), оскільки судом у даній справі не встановлено можливість неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, згідно із частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України (БК України) від 08.07.2010 року № 2456-VI (в редакції, що діяла до внесення змін згідно із Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 10.02.2015 року № 176-VIII) закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, крім передбаченого Законом України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку».

Відповідно до частини третьої статті 27 БК України (в редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 10.02.2015 року № 176-VIII) закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З цього слідує, що зазначеною правовою нормою передбачено обмеження прийняття в часі та введення в дію законів України або окремих їх положень, якщо вони зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету, в той час як на прийняття законів України, які збільшують надходження бюджету вказані обмеження не поширюються.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII в частині установлення з 01.01.2015 року в Україні обов'язкового нового виду місцевого податку на майно (транспортного податку) не призвів до зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету, тому у цій частині вказаний Закон прийнятий без порушень частини третьої статті 27 БК України.

Крім того, суд не бере до уваги доводи позивача про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 року № 12659-17 з огляду на його фактичне вручення після 01.07.2015 року, оскільки вказане рішення було прийняте до 01.07.2015 року, а його вручення позивачу після зазначеної дати за нормами ПК України не може бути підставою для його скасування.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 року № 12659-17 та про відсутність підстав для визнання його протиправним та скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині до задоволення не піддягають.

Разом з тим, на думку суду, позов в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 року № 0003331303 підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Як передбачено пунктом 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно із підпунктом 19-1.1.34 пункту 19-1 статті 19 ПК України контролюючі органи виконують такі функції: забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 цього ж Кодексу передбачено, що контролюючі органи мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно із пунктом 58.1 статті 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки. Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій. Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 58.2 статті 58 цього ж Кодексу визначено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Як передбачено пунктом 2 розділу І (Загальні положення) Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 року № 1204 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 року за № 124/28254), який набрав чинності 16.02.2016 року, цей Порядок визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ (Порядок складання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень) вказаного Порядку відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами: «Ш» - у разі застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати грошових зобов'язань (додаток 4).

З додатку 4 до вказаного Порядку вбачається, що у податковому повідомленні-рішенні (форма «Ш») обов'язково має бути посилання на акт перевірки (номер, дата складання), яким встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання.

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає суду підстави дійти висновку, що притягнення платника податків за затримку сплати узгодженої суми грошового зобов'язання можливе лише за податковим повідомленням-рішенням форми «Ш», що приймається контролюючим органом на підставі акту перевірки, яким встановлено порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання.

Види, порядок і строки проведення перевірок, оформлення їх результатів регламентовано главою 8 розділу ІІ ПК України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.1 статті 75 цього ж Кодексу камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 цього ж Кодексу камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Підпунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Як передбачено підпунктом 75.1.3 статті 75 зазначеного Кодексу, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Системний аналіз вказаних норм ПК України дає суду підстави дійти висновку про те, що контролюючі органи мають право проводити виключно такі види перевірок, як камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, при цьому, питання своєчасності нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів може бути предметом лише документальної перевірки.

Як слідує із матеріалів справи, відповідач провів камеральну перевірку податкової звітності по сплаті земельного податку (орендної плати) (акт № 428/17-04/НОМЕР_1 від 08.02.2016 року), в ході якої встановлено порушення термінів сплати транспортного податку в сумі 20000,00 грн., та на підставі акту камеральної перевірки Луцька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 року № 0003331303, яким позивача було зобов'язано сплатити штраф в сумі 2000,00 грн.

Проте, відповідач фактично провів не камеральну перевірку податкової звітності по сплаті земельного податку (орендної плати), а перевірку щодо дотримання позивачем строків сплати суми грошового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

Разом з тим, суд звертає увагу, що камеральна перевірка податкової звітності із транспортного податку проведена бути не могла, оскільки за приписами підпунктів 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкова звітність з транспортного податку фізичними особами не подається, його нарахування здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку, а сплата цього податку проводиться після отримання платником відповідного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, на думку суду, предметом камеральної перевірки не можуть бути питання своєчасності нарахування та сплати податків та зборів.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи суд приходить до висновку, що відповідач провів перевірку, оформлену актом № 428/17-04/НОМЕР_1 від 08.02.2016 року, з порушенням норм ПК України, факт вчинення податкового правопорушення (порушення позивачем строків сплати грошового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік) у встановленому законодавством порядку не задокументований (не проведена документальна перевірка з оформленням акту), а тому Луцька ОДПІ при проведенні перевірки діяла не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відтак, на думку суду, акт перевірки № 428/17-04/НОМЕР_1 від 08.02.2016 року не може мати правових наслідків та не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

З наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 162 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 23.02.2016 року № 0003331303 слід задовольнити.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015 року) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 94 цього ж Кодексу визначено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відтак, оскільки адміністративний позов задоволено частково, а позивачем було сплачено судовий збір в сумі 551,20 грн. за адміністративний позов майнового характеру згідно з квитанцією № 15998736 від 11.04.2016 року (а. с. 2), та який був зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України (а. с. 25), тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід присудити на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору, відповідно до задоволених вимог в сумі 40,34 грн. (врахувавши, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями нараховані грошові зобов'язання з транспортного податку та штраф в загальному розмірі 27000,00 грн., з яких 2000,00 грн. штрафу застосовано неправомірно, тобто, позовні вимоги у грошовому еквіваленті задоволені на 7,41%, відтак, до стягнення на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 7,41% від 551,20 грн., що становить 40,84 грн.).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 23 лютого 2016 року № 0003331303.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір в розмірі 40 гривень 84 копійки (сорок гривень вісімдесят чотири копійки).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М.Валюх

Постанова складена у повному обсязі 23 травня 2016 року