Ухвала суду № 57835234, 18.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3425/16

Головуючий у першій інстанції Кравчук Т. С.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Імексбанк» до ОСОБА_2 - «Про звернення стягнення на предмет іпотеки» та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Імексбанк», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Харитонова Тетяна Євгенівна - «Про визнання договору недійсним», за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Імексбанк» Гаджиєва Сергія Олександровича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 березня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

02.09.2015 року ПАТ «Імексбанк» звернулись до суду із зазначеним позовом, по якому просили в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 528 від 14.12.2006 року у розмірі: заборгованість за кредитом та процентами - 71133,49 дол. США, пеня - 732344,56 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - майнові права на квартиру під будівельним номером 8-2 на 8-му поверсі в секції 1(А) у житловому будинку № АДРЕСА_1, та визнати за позивачем право власності на вказану квартиру.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідач не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла зазначена заборгованість.

17.11.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, по якому просив визнати недійсним іпотечний договір від 14.12.2006 року на майнові права, укладений між ним та ПАТ «Імексбанк», а також зобов'язати Реєстраційну службу ОМУЮ зняти заборону відчуження вказаної квартири, виключивши з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою.

В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_2 посилався на те, що іпотечний договір є недійсним в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України та ч. 2 ст. 5 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року, в редакції чинної на момент укладання спірного договору, який не містив поняття «іпотека майнових прав».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2016 року у задоволенні позову ПАТ «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Імексбанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 частково задоволений: визнано недійсним п. 1.1. іпотечного договору від 14.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Імексбанк» у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру під будівельним № 8-2 на 8-ому поверсі в секції 1 (А) у житловому будинку, що будується за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язано Реєстраційну службу ОМУЮ зняти заборону відчуження вказаної квартири та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою; в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

14.03.2016 року ПАТ «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Імексбанк» подали апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просять рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову та про задоволення первісного позову у повному обсязі, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин у справі.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом установлено у справі такі обставини та відповідні ним правовідносини.

14 грудня 2006року між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Тетяною Євгенівною та зареєстрований у реєстрі за № 67, згідно якому банку передані в іпотеку майнові права на квартиру під будівельним № 8-2 на 8-ому поверсі в секції 1 (А) у житловому будинку, що будується за адресою: АДРЕСА_1. Термін дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту від 14.12.2006р. та майбутніх додаткових угод до нього.

Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України "Про іпотеку", за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом, а відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За ст. ст. 1,5 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні. Стаття 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України "Про іпотеку".

Одночасно колегія суддів зазначає про те, що Закон України від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Таким чином, предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договорів, забезпечених іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений між позивачами та Банком.

У даній справі, спірний договір іпотеки майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру укладено 14 грудня 2006 року, тобто до визначення майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва предметом іпотеки.

З урахуванням вищенаведеного, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення ст. 5 Закону України «Про іпотеку» ( у редакції, яка була чинною на укладення спірного договору), оскільки майнові права на об'єкт нерухомості могли бути предметом іпотеки лише з 25 грудня 2008 року.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-100цс13, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, які відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, відповідно до вимог ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та обтяжень може проводитися на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Згідно п. п. 2, 8, 36, 37, 63, 71, 73, 75, 78 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно та/або щодо обтяження речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація припинення обтяження нерухомого майна іпотекою проводиться нотаріусом одночасно із зняттям ним заборони, накладеної під час посвідчення договору іпотеки. У разі проведення державної реєстрації припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є також особа, якою припинено обтяження, а також особа, в інтересах якої припинено обтяження. Державна реєстрація припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно у результаті зняття нотаріусом заборони проводиться нотаріусом, яким знято заборону.

Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, законними і обґрунтованими є і вимоги позивача за зустрічним позовом про зняття заборони відчуження квартирою та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження її іпотекою.

Ствердження апелянта про те, що судом першої інстанції була проігнорована заява представника банку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, який сплив 15 грудня 2009 року колегією суддів не приймається до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідна письмова заява з цього приводу.

В решті, доводи апеляційної скарги стосуються тлумачення законодавства на час укладення оспорюваного договору іпотеки та практики Верховного Суду України, які колегією суддів вважаються помилковими та такими, що спростовуються наведеними раніше обгрутуваннями судового рішення.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача за зустрічним позовом є доведеними та підтвердженими.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Імексбанк» Гаджиєва Сергія Олександровича - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А. Артеменко

П.М. Черевко

18.05.2016 року м. Одеса