Рішення № 57835189, 12.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4054/16

Головуючий у першій інстанції Мишко В. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Погорєлової С.О., Кравця Ю.І.,

при секретарі: Лопотані В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна набутого під час шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду до ОСОБА_3 з позовом про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи це тим, що за період шлюбу сторонами було збудовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4, який розташований на земельній ділянці загальною площею 0,125 га, що відповідно до свідоцтва про право власності від 30.07.2007 року належить на праві приватної власності відповідачу, який в добровільному порядку відмовляється його поділити.

01.12.2015 року ОСОБА_3 не погоджуючись з позовом ОСОБА_2 та запропонованим варіантом поділу спільного майна набутого під час шлюбу, подав зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя, де визначив перелік майна, що підлягає поділу. Ухвалою суду від 02.12.2015 року зустрічний позов прийнятий до спільного провадження разом із основним (а. с. 56-58, 62-63). У зустрічному позові ОСОБА_3 просив відмовити в задоволенні основного позову та визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,125 га. за цією ж адресою. Зустрічний позов мотивований тим, що з 1995 року сторони проживають окремо та не ведуть спільного господарства. ОСОБА_3 має іншу сім'ю, в якій у нього ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4. В результаті окремого ведення господарства з іншою сім'єю , він у с. Бритівка Білгород-Дністровського району Одеської області на земельній ділянці площею 0,125 га. побудував спірний будинок та у 2007 році здав його в експлуатацію. Крім того, за час спільного проживання сторін у шлюбі, вони придбали у спільну власність квартиру, в якій ОСОБА_2 зараз проживає, тобто така квартира є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ними.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.03.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення повністю та ухвалити нове рішення,яким задовольнити основний позов частково в частині вимог про виділення у власність 1/2 частину жилого будинку та повністю відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції при постановленні рішення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду у повній мірі зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні основного позову, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_4 було побудовано та прийнято в експлуатацію у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте в матеріалах справи відсутні, а позивачем ОСОБА_2 не представлено до суду доказів, які б свідчили, що житловий будинок АДРЕСА_4, було збудовано не ОСОБА_3 самостійно (за особисті кошти), а за спільні сумісні кошти або спільну працю подружжя (ОСОБА_2 та ОСОБА_3.), а тому вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу між сторонами.

Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що власником житлового будинку АДРЕСА_4 є саме ОСОБА_3 та такий будинок не є спільною сумісною власністю подружжя (ОСОБА_2 та ОСОБА_3.) та не підлягає поділу між сторонами, у зв'язку з чим і відсутні підстави для повторного визнання вказаного майна особистою приватною власністю ОСОБА_3; квартира АДРЕСА_1, не є спільним майном подружжя, оскільки право власності на вказану квартиру набуто в порядку приватизації. Згідно із Розпорядженням органу приватизації № 7275 від 26.07.2000 року, Свідоцтвом про право власності на житло від 26.07.2000 року вказана квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у рівних долях (по 20/300); Земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,125 га, яка розташована по АДРЕСА_4 знаходиться в користуванні, а не у власності ОСОБА_3 (а. с. 43, 49).

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, що:

- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсно з 15.12.1979 року по 15.07.2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі;

- відповідно до складеного 08.07.2005 року КП «Білгород-Дністровське БТІ» Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 (інвентаризаційна справа № 912), його власником є ОСОБА_3 (а. с. 9-11);

- згідно із Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 27.04.2007 року, житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_4 прийнятий в експлуатацію (а. с. 14-15);

- 30.05.2007 року Виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області винесено рішення № 56 «Про видачу свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_4» (а. с. 16);

- 30.07.2007 року Виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будинок за адресою: АДРЕСА_4 (а .с. 52);

- згідно із Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15710264, виданим 27.08.2007 року КП «Білгород-Дністровське БТІ», ОСОБА_3 є власником (форма власності - приватна, частка 1/1) будинку за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 53);

- відповідно до листа Відділу Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області про надання інформації № 9-1510-99.13-917/15-15 від 28.10.2015 року ОСОБА_3 не має права приватної власності на жодну земельну ділянку на території Білгород-Дністровського району Одеської області (а. с. 43);

- ОСОБА_3 до суду не представлено документів, що підтверджують набуття ним на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 права приватної власності (державний акт, цивільно-правова угода тощо).

Суд першої інстанції у рішенні навів правову позицію Верховного суду України, викладену у Постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 року по справі № 6-38цс15 та від 16.12.2015 року по справі № 6-2641цс15, за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права.

Вказані правові позиції зведені до того, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту за адресою: АДРЕСА_4, спірний будинок будувався з жовтня 1993 року по березень 2007 року (а. с. 15).

Тобто спірні правовідносини щодо участі подружжя у створенні спірного майна врегульовані положеннями як КПШС України (до 01.01.2004 року) так і діючим СК України.

Відповідно до ч.1 ст. 22 КпШС України майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу крім речей індивідуального користування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, судова колегія вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи з ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного , що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, у разі доведення, що набуте за час шлюбу майно, придбано (набуте) виключно за кошти, що належали одному з подружжя особисто, тобто не за спільні сімейні кошти та без трудової участі іншого подружжя у створенні майна, таке майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

З`ясуванню підлягає: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У статтях 10, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 вказує, що спірний будиток побудував та набув право власності лише за рахунок власного труда та за власні кошти вже після фактичного припинення спільного проживання та ведення спільного господарства у шлюбі з ОСОБА_2 та проживання однією сім`єю з іншою жінкою.

ОСОБА_2 проти вказаних обставин заперечувала та стверджувала,

що земельна ділянка для будівництва спірного будинку була вилілена ОСОБА_3 під час їх спільного проживання та ведення спільного господарства у зареєстрованому шлюбі. На будівництво будинку витрачалися спільні кошти сім`ї, який придбавався для їх сім`ї. Після того, як будинок був введений в експлуатацію, ОСОБА_3 довірив їй отримати правовстановлюючі документи на спірний будинок. Тривалий час вона фактично там проживала разом з ОСОБА_3 та їхнім сином ОСОБА_5 (з 1998 до 30.09.2005 року) , що вбачається з довідки, виданої виконкомом Бритівської сільради від 03.04.2006 року.

При цьому суд, беручи до уваги доводи саме ОСОБА_3, не звернув уваги, що ним не надано жодного доказу на підтвердження наведених у зустрічному позові обставин - про купівлю будівельних матеріалів.

Посилання на правові позиції Верховного суду України від 03.06.2015 року по справі № 6-38цс15 та від 16.12.2015 року по справі № 6-2641цс15, за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права, в даному випадку не звільняють відповідача від необхідності доводити, що збудований протягом багатьох років перебування у зареєстрованому шлюбі спірний будинок будувався виключно за особисті кошти ОСОБА_3 після фактичного припинення спільного проживання та ведення з дружиною спільного господарства та без залучення спільних коштів та без трудової участі ОСОБА_2 та спростовувати докази, що подані нею на підтвердження заявлених вимог.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2015 року, яким задоволено позов ОСОБА_3 та розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - не встановлено час припинення фактичного спільного проживання сторін у шлюбі та ведення ними спільного господарства. При цьому у рішенні суду про час припинення фактичного спільного проживання сторін і ведення ними спільного господарства не зазначено навіть в описовій частині обставин, якими ОСОБА_3 мотивував свій позов (а. с. 6).

Як вже зазначалося, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1979 по 15.07.2015 року, а будівництво спірного будинку почалося у жовтні 1993 року, закінчилося у березні 2007 року, в експлуатацію будинок прийнятий у квітні 2007 року.

Тобто з початку будівництва спірного будинку і до його завершення та прийняття будинку в експлуатацію ОСОБА_3 та ОСОБА_2 весь час перебували у зареєстрованому шлюбі.

Посилання ОСОБА_3 на те, що спірний будинок був набутий під час проживання однією сім`єю з іншою жінкою без реєстрації шлюбу не підтверджуються матеріалами справи, оскільки для визначення осіб таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період протягом якого було придбане спірне майно. Крім того такі посилання ОСОБА_3 на вказані обставини, як на підставу своїх заперечень за основним позовом, взагалі не відповідають вимогам статті 74 СК України, яка поширюється на випадки, коли чоловік та дружина не перебувають у будь-якому іншому шлюбі. Проте як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_3 в період будівництва та прийняття будинку в експлуатацію перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

Таким чином ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів про те, що:

- на час будівництва спірного будинку та прийняття його в експлуатацію він фактично сімейні відносини (спільне проживання і ведення спільного господарства) з ОСОБА_2 припинив (з 1995 року, як зазначено в зустрічному позові);

- спірний будинок будувався виключно за його особисті кошти та за рахунок його особистої трудової участі без будь-якого залучення спільних сімейних коштів та без трудової участі ОСОБА_2

Водночас окрім наявності самого факту перебування сторін в зареєстрованому шлюбі весь час будівництва спірного будинку та прийняття його в експлуатацію, ОСОБА_2 довела, що з 1998 року до 30.09.2005 року проживала разом з ОСОБА_3 у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_4, що вбачається з довідки, виданої виконкомом Бритівської сільради від 03.04.2006 року.

Як вбачається з технічного паспорту на садибний будинок АДРЕСА_4 від 08.07.2005 року на той час самочинно зведені житловий будинок літ. «А», гараж літ. «а», майстерня літ. «Б», сарай літ. «В», літня кухня літ. «Г» душ літ. «г», вбиральня літ. «Д», навіси літ. «Є» та «Ж», сарай літ. «З» Всі вказані будівлі зведені у 1995-1996 роках. (а. с. 9-11).

У спірному будинку ОСОБА_3 зареєстрований одноособово з 24.10.2007 року - тобто вже після прийняття будинку в експлуатацію (а. с. 12-13).

При порівнянні кількісного складу приміщень станом на 08.07.2005 року та на час прийняття об`єкту в експлуатацію вбачається, що за винятком одного навісу, який зафіксований у технічному паспорті від 08.07.2005 року та відсутній в акті про приймання в експлуатацію від 27.04.2007 року, інші будівлі повністю співпадають.

Тобто в експлуатацію було прийнято будинок з надвірними спорудами, які зведені під час фактичного проживання у спірному будинку ОСОБА_2 (з 1998 до 30.09.2005 року).

Крім того, факт припинення фактичного спільного проживання сторін під час зареєстрованого шлюбу у 1995 році спростовується також відомостями будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію у квартирі АДРЕСА_2, відповідно до якої ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_5 перереєструвалися у даній квартирі всі разом 05.12.2000 року.

Дана квартира була отримана ОСОБА_3 у 1985 році. В тому ж році у даній квартирі були прописані ОСОБА_3 та ОСОБА_2

В подальшому у 2000 році вказана квартира була приватизована ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх сином ОСОБА_5

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 знявся з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_2 та зареєструвався за адресою: АДРЕСА_4.

В засіданні судової колегії ОСОБА_2 пояснила, що вона проживаючи разом з ОСОБА_3 приймала особисту та безпосередню участь у будівництві спірного будинку, оскільки вона замішувала цементний розчин, який ОСОБА_3 за допомогою сусідів використував при будівництві, готувала їжу, прала, прибирала та крім того і працювала. При будівнитві їм допомогали сусіди, так само як і вони з чоловіком допомогали сусідам - такі відносини склалися і так було прийнято. Довідку від 03.04.2006 року вона брала не для суду - тоді вона не могла передбачити, що через кілька років буде позиватися до чоловіка щоб захистити своє право власності., а для інших цілей, вже для яких саме не пам`ятає. Проте, вона проживала з ОСОБА_3 фактично до 2015 року. Документи для введення збудованого будинку в експлуатацію подавала безпосередньо вона і вона вважала цілком нормальним, щоб право власності було оформлено на главу родини - свого чоловіка ОСОБА_3 Проте що ОСОБА_3 під час перебування з нею в шлюбі таємно має відносини з іншою жінкою, яка від нього народила дитину у 2009 році, вона дізналася від сусідів вже коли дитині було 4-5 років, так як ОСОБА_3 почав катати дитину на велосипеді по селу і люди це помітили і казали їй і потім вже все з`ясувалося. В спірному будинку у неї була кімната, там були її речі, деякі з яких і досі лишаються у спірному будинку.

В засіданні судової колегії представник відповідача пояснив, що будинок будував ОСОБА_3 особисто, коли вже фактично з 1995 року не проживав з дружиною і не вів з нею спільного господарства. На запитання чому після припинення шлюбних відносин він розірвав шлюб лише через 20 років - у 2015 році і чому при подачі позову не зазначив про час припинення шлюбних відносин та спільного проживання сторін, представник відповідача відповісти утруднився.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу,

але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641 цс 15.

Аналізуючи встановлені у справі обставини в контексті норм матеріального права, що регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами, судова колегія вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи проти заявлених ОСОБА_2 вимог про поділ майна подружжя набутого за час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_3 не спростував докази надані позивачем з яких вбачається, що спірний будинок був побудований за час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі та не надав належних та допустимих доказів про те, що будівництво проводилося виключно за його особисті (не сімейні) кошти та лише за його трудовою участю.

Показання свідків допитаних за ініціативою ОСОБА_3 суперечать документальним доказам і не спростовують в даному конкретному випадку спільності набуття подружжям нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4.

Крім того показання свідків допитаних за ініціативою ОСОБА_3 суперечать показанням інших свідків допитаних судом за ініціативою позивачки.

Проте міськрайонний суд вказаних норм сімейного та цивільно-процесуального законодаства України не врахував та набув помилкового висновку про недоведеність позивачем ОСОБА_2 заявлених нею вимог про поділ спільного майна подружжя і відповідно набув хибного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про поділ ідеальних часток будинку за адресою: АДРЕСА_4.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання спірного будинку його особистою власністю, суд першої інстанції помилково виходив з того, що спірний будинок зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 і оскільки немає підстав вважати даний об`єкт спільною власністю подружжя, то відсутні і підстави для повторного визнання вказаного майна особистою приватною власністю ОСОБА_3

Проте апеляційним судом з урахуванням наведених у рішенні обґрунтувань та досліджених доказів, встановлено, що спірний будинок збудований за час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі за рахунок їх спільної праці та їх спільних коштів і тому підлягає поділу в ідеальних частках порівну відповідно до заявлених вимог в основному позові.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог основного позову про виділення в порядку поділу спільного майна подружжя у власність по 1/2 частині жилого будинку та відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності на жилий будинок не може залишатися в силі і в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог основного позову в частині виділення в порядку поділу спільного майна подружжя у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4 кожному та відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про визнання цього ж будинку особистою власністю з підстав наведеному у цьому рішенні.

Водночас в іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням законодавства і підстав для його скасування (зміни) не вбачається.

Так, суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 не отримував державний акт про право власності на земельну ділянку і за ним право власності на земельну ділянку не зареєстровано. Серед документів на земельну ділянку в матеріалах справи є рішення Шабівської сільради від 12.10.1995 року за № 108 про передачу ОСОБА_3 безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,06 га. для ведення садівництва в садівничому кооперативі «Прибережне», що знаходиться в районі с. Прибережне Білгород-Дністровського району Одеської області.

Крім того до справи додано довідку виконавчого комітету Салганської сільської ради від 26.08.2015 року за № 345, що ОСОБА_3 має земельну ділянку площею 0,09 га. для будівництва жилого будинку в с. Салгани Білгород-Дністровського району Одеської області.

Проте вказані земельні ділянки неможливо ідентифікувати із земельною ділянкою площею 0,125 га. на якій розташований спірний будинок за адресою: АДРЕСА_4 ані за місце розташуванням, ані за площею в тому числі і сумарною (0,06 + 0,09=0,015 га.).

Інших документів які б свідчили про виділення вказаної земельної ділянки на праві приватної власності відповідачеві останнім не представлено, що унеможливлює вирішити в судовому порядку вимоги про виділення ОСОБА_3 даної земельної ділянки у власність.

Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати спільним майном подружжя, що підлягає поділу квартиру АДРЕСА_3, оскільки вказана квартира набута сторонами у власність на підставі безоплатної приватизації вказаної квартири у 2000 році. Коли право власності у рівних частках по 1/3 частини за кожним отримали сторони по справі та їх син ОСОБА_5

Узв`язку з ухваленням апеляційним судом власного рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України підлягає перерозподілу судові витрати, понесені позивачем, уточнені вимоги якого задоволені. Так ОСОБА_2 сплачено в суді першої інстанції при поданні позову майнового характеру сплачено судовий збір 1500 грн. та 1650 грн. за подання апеляційної скарги. Тому з ОСОБА_3 на користь позивача стягненню підлягає судовий збір в загальній сумі 3150 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня

2016 року в частині відмови у задоволенні вимог основного позову про виділення в порядку поділу спільного майна подружжя у власність 1/2 частини жилого будинку та відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності на жилий будинок - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в частині вимог про визнання права власності на жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 з підстав викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині вимог про виділення в порядку поділу спільного майна подружжя у власність 1/2 частини жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4 - задовольнити.

Виділити у власність ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя 1/2 частину жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4.

В іншій частині заявлених вимог за основним та зустрічним позовом рішення Білгород-

Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору сплаченого за подання до суду позову та за подання апеляційної скарги в загальній сумі 3150 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: С.О. Погорєлова

Ю.І. Кравець