Ухвала суду № 57831608, 10.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/10686/15 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/783/2667/16 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів - Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Фейір К.О.

З участю представника позивача Наконечної О.М., представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту містобудування Львівської міської ради на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 28 грудня 2015 року у справі за позовом Департаменту містобудування Львівської міської ради до Львівської міської ради, третьої особи ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування ухвал,-

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвалу оскаржила представник позивача Наконечна Ольга Миколаївна. В апеляційній скарзі зазначає, що Ухвалою Львівської міської ради від 23.10.2014р. №3986 «Про надання гр.ОСОБА_4 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1» та ухвала Львівської міської ради від 19.06.2015 року № 4797 «Про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустролю щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Донецькій,16» за своїм змістом і суттю є ненормативним правовим актом індивідуального характеру, вичерпала силу після своєї реалізації та укладенням договору оренди земельної ділянки, тобто у даному випадку виникли договірні відносини. Враховуючи те, що з прийняттям вказаних ухвал про передачу земельної ділянки в оренду, подальше оспорювання правомірності набуття ОСОБА_4 спірної земельної ділянки має вирішувати в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право. В п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних актів належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб»єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. З врахуванням такого висновку та з огляду на положення ст.11 ЦК України,ст.ст.78,116,122 Земельного кодексу України, в зв»язку з прийняттям суб»єктом вданих повановажень ненормативного акта виникають правовідносини, пов»язані з реалізацією певних суб»єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов»язків фізичних і юридичних осіб приватного права. За таких обставин рішення суб»єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним-розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.Просить скасувати ухвалу та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Наконечної О.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника третьої особи ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення у зв»язку з наступним.

Згідно з ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до приписів статті 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Пункотом 1 частини 1 ст.15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції,виходив з того, що даний спір виник між органами місцевого самоврядування, а тому не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Однак з таким висновком суду, колегія суддів не погоджується.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У частині 2 п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз»яснено, що суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції не з»ясовував вищенаведених питань, а лише посилався на те, що спір виник між органами місцевого самоврядування.

Крім цього, у п. 7 вищенаведеної Постанови зазначено, що земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 ЗК Міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Враховуючи те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому не здійснював владних управлінських функцій.

Враховуючи наведене, суд дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є скасування ухвал, якими надано дозвіл на розробку проектної документації та її затвердження, а також передачі земельної ділянки в оренду, може бути розглянуто за правилами КАС.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, неодноразово висловленій, зокрема у постановах від 11 листопада 2014 року № 21-493а14 та 9 грудня 2014 року № 21-308а14.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 307 ч. 2 п.4, 311 ч.1 п.3, 314 ч.1 п.2 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Департаменту містобудування Львівської міської ради задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 28 грудня 2015 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Ю.Р. Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

Т.І.Приколота