Ухвала суду № 57829299, 23.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 229/2057/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1009/2016

Головуючий у 1-ій інстанції Гонтар А.Л.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 50

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Груіцької Л.О., Осипчук О.В.

при секретарі Чуряєві В.С.

за участю:

позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05 квітня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. Зазначала, що за час спільного проживання однією сім'єю з відповідачем у них народилося двоє синів: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на те, що батьком дітей в свідоцтвах про їх народження зазначений відповідач, що з 16 квітня 2015 року вона припинила спільне проживання з відповідачем, що відповідач матеріальної допомоги не надає, просила стягнути з відповідача на її користь на утримання дітей аліменти в розмірі 1/3 частки доходу (заробітку) відповідача, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину до досягнення дітьми вісімнадцятирічного віку (а.с. 1).

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 05 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісяця у розмірі 1/6 частини доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 червня 2015 року, до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць піддано негайному виконанню. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у сумі 551,20 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на сина ОСОБА_4 відмовлено (а.с. 57-61).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на сина ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що син ОСОБА_4 на час прийняття рішення мешкає з відповідачем і вона не витрачала коштів на його утримання. Проте суд не прийняв до уваги той факт, що син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з відповідачем без законних на те підстав, що відповідачем не виконується рішення суду від 11 грудня 2015 року про визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із їх матір'ю (а.с. 65-68).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, оскільки син ОСОБА_4 фактично проживає з ним та знаходиться на його утриманні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з серпня 2006 року по жовтень 2014 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5. В свідоцтвах про народження дітей батьками зазначені відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_2.

На теперішній час сторони проживають окремо.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на сина ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає з матір'ю, відповідач записаний його батьком і відповідно до ст.180 СК України зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на сина ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квітня 2016 року фактично проживає з батьком, знаходиться на його утриманні, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст.ст. 180-183 СК України.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

По справі встановлено, що позивач має двох синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких в свідоцтвах про їх народження записаний відповідач ОСОБА_3 (а.с. 2-3).

Згідно довідки, виданої комунальним підприємством «Комсервіс» № 1670 від 15 червня 2015 року, позивач ОСОБА_2 зареєстрована у АДРЕСА_1, разом з нею зареєстровані діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5).

З квітня 2015 року між батьками існує спір щодо місця проживання дітей.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2016 року, визначено місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_2 (а.с. 25-28).

В судовому засіданні і суду першої, і суду апеляційної інстанції відповідач визнав, що син ОСОБА_5 мешкає з матір'ю. Він надає матеріальну допомогу на утримання сина ОСОБА_5, а саме, придбаває йому одяг, іграшки, але він не заперечує сплачувати аліменти на його утримання.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов'язаний утримувати свого сина ОСОБА_5, який мешкає разом з матір'ю. Доказів, що допомога, яку надає відповідач на утримання сина, є регулярною та достатньою, відповідачем суду не надано, а тому наявні підстави для стягнення аліментів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 3 ст. 181, частини 1 ст. 183 СК України суд стягнув на утримання дитини аліменти у частці від доходу відповідача, оскільки відповідач має постійне місце роботи і постійний заробіток.

Відповідно частини 1 до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Визначаючи розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_5, суд першої інстанції врахував матеріальне становище позивача, з яким проживає дитина, матеріальне становище відповідача, який працює та має постійний дохід, сплачує аліменти на утримання позивача за рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 грудня 2015 року у розмірі 1/6 частки доходу, та визначив їх в розмірі 1/6 частини доходу щомісяця.

Доводи щодо розміру аліментів, який визначив суд на утримання сина ОСОБА_5, в апеляційній скарзі позивачем не наведені.

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів є розумним та справедливим.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на утримання сина ОСОБА_5 судом стягнуті з дня пред'явлення позову, з 16 червня 2015 року.

Що стосується висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, то такий також є законним та ґрунтується на роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, які надані в пункті 17 постанови від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», згідно яких за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення аліментів на сина ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив саме з того, що син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квітня 2015 року проживає з відповідачем, з позивачем він не проживає та мати його не утримує, а тому підстави для стягнення аліментів на теперішній час відсутні.

Позивачем не надано суду доказів про те, що з моменту пред'явлення позову, тобто з 16 червня 2015 року і до ухвалення оскаржуваного судового рішення, син ОСОБА_4 проживає з нею та перебуває на її утриманні.

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач, як і в суді апеляційної інстанції, посилався на те, що після припинення спільного проживання з позивачем син ОСОБА_4 з квітня 2015 року мешкає з ним та перебуває на його утриманні.

Допитані судом першої інстанції в судовому засіданні 04 квітня 2016 року свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили, що дитина ОСОБА_4 з квітня 2015 року мешкає з батьком ОСОБА_3, що підтверджується журналом судового засідання від 04 квітня 2016 року (а.с. 49-52) та технічним записом судового засідання.

Зазначені свідки були допитані судом в присутності позивача, яка після їх допиту проти таких пояснень не заперечувала та не надала суду доказів, які б спростовували показання цих свідків.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд не врахував висновок за фактом повідомлення ОСОБА_2, складений оперуповноваженим СКМДД Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області 23 червня 2015 року та затверджений начальником Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області, згідно якого 16 червня 2015 року біля 17 години ОСОБА_2 вийшла з дітьми гуляти на вулицю, на мопеді приїхав її колишній співмешканець ОСОБА_3 зі своїм братом ОСОБА_8 та забрав дітей.

Апеляційний суд вважає, що зазначений висновок Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 23 червня 2015 року (а.с. 41) не є доказом, який підтверджує факт проживання сина ОСОБА_4 станом на 16 червня 2015 року з матір'ю, оскільки він складений лише на поясненнях матері, які в цьому зверненні суперечать поясненням матері у суді першої інстанції у цій справі, де вона факт проживання сина ОСОБА_4 з батьком з квітня 2015 року не заперечувала, а також обставинам, які нею зазначалися при зверненні до суду з позовом про встановлення місця проживання дітей. Згідно рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року, яким визначено місце проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, при зверненні до суду з позовом про встановлення місця проживання дітей позивач ОСОБА_2 в позові зазначала, що ОСОБА_3 сина ОСОБА_4 16 квітня 2015 року забрав силою, сина забрати вона не змогла (а.с.25-28).

Зазначений висновок Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 23 червня 2015 року суперечить і поясненням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які в суді першої інстанції підтвердили, що дитина ОСОБА_4 мешкає з батьком ОСОБА_3 з квітня 2015 року. Свідок ОСОБА_9 на уточнюючі запитання представника позивача категорично заявив, що влітку 2015 року він з братом ОСОБА_3 дійсно приїжджав на мопеді у двір, де мешкає позивач, але він тоді увіз на мопеді лише сина ОСОБА_5, а син ОСОБА_4 був у відповідача.

Той факт, що син ОСОБА_4 проживає з відповідачем підтверджується і таким, що набрало законної сили рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2016 року, яким визначено місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_2, а ОСОБА_3 зобов'язано не чинити перешкоди проживанню малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_2 (а.с.25-28).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що висновок суду про відмову у стягненні аліментів на сина ОСОБА_4 суперечить рішенню Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року, яким визначено місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_2, що батько дитини утримує дитину у себе незаконно, не спростовує висновку суду, оскільки законодавець не пов'язує питання стягнення аліментів з причинами (законними чи незаконними) непроживання дитини з батьком, який звернувся за стягненням аліментів, тобто з позивачем. Відповідно до статей 180, 181 СК України право на отримання аліментів має той з батьків, з яким дитина фактично проживає, та за умови, що інший батько не надає на утримання цієї дитини матеріальної допомоги добровільно.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що той факт, що батько утримує дитину неправомірно, не спростовує того, що дитина мешкає з батьком та знаходиться на його утриманні.

Наданим позивачем до суду першої інстанції актом державного виконавця від 02 березня 2016 року також підтверджується, що станом на 02 березня 2016 року ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_3, якому був наданий строк до 16 березня 2016 року для добровільного виконання рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року (а.с. 40).

В судовому засіданні апеляційного суду була досліджена цивільна справа № 229/2538/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Згідно актів обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_2 та сім'ї ОСОБА_3 від 25 серпня 2015 року, які складені комісією у складі спеціалістів Служби у справах дітей, на момент обстеження син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходився з батьком ОСОБА_3 (а.с. 72-73 справа № 229/2538/15-ц).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Дружківської міської ради від 11 вересня 2015 року № 16-1641-01 щодо визначення місця проживання малолітніх: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на теперішній час малолітній ОСОБА_5 проживає з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, малолітній ОСОБА_4 - з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 84-85 справа № 229/2538/15-ц).

Посилання позивача в апеляційній скарзі на довідку, видану комунальним підприємством «Комсервіс» № 1066 від 11 квітня 2016 року, згідно якої діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані разом з матір'ю, не спростовує факт проживання сина ОСОБА_4 разом з відповідачем.

Наданими позивачем до суду апеляційної інстанції ухвалою про відкриття провадження від 05 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 про відібрання дитини та копією позовної заяви підтверджується, що ОСОБА_4 до теперішнього часу проживає з батьком. Як зазначає позивач ОСОБА_2 в позові про відібрання дитини, син ОСОБА_4 проживає з батьком з 16 квітня 2015 року (а.с. 85, а.с. 86-89).

Згідно частини 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Стягнення аліментів з батька дитини, з яким ця дитина проживає та на утриманні якого вона знаходиться, суперечить не лише засадам розумності, а й нормам статей 180-181 СК України.

Згідно частини 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду про відмову в стягненні аліментів на користь позивача ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 не суперечить інтересам дитини, оскільки ця дитина на час вирішення спору судом перебуває на утриманні батька, який здійснює свій батьківський обов'язок щодо утримання цієї дитини добровільно.

Доказів того, що відповідач сина ОСОБА_4 з 16 червня 2015 року не утримує, що матеріальне забезпечення сина ОСОБА_4 батьком є недостатнім, що цей обов'язок з 16 червня 2015 року фактично виконує вона та саме вона несе реальні витрати на утримання сина ОСОБА_4, позивачем суду не надано.

Наявність рішення суду про відмову у стягненні аліментів на сина ОСОБА_4 не перешкоджає ОСОБА_2 в подальшому в разі, якщо син фактично буде проживати з нею, звернутися до суду з позовом про стягнення на його утримання аліментів, якщо батько не буде надавати матеріальну допомогу добровільно.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідач створює матері перешкоди у спілкуванні з дитиною, то вони виходять за межі заявлених позовних вимог.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: Л.О. Груіцька

О.В. Осипчук