Ухвала суду № 57828645, 18.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/3292/16 Головуючий 1-ї ін-ї. - Задорожний М.І.

Справа № 638/16148/15-ц Доповідач - Сащенко І.С.

Категорія - захист прав споживачів

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів: - Коваленко І.П., Коровіна С.Г.,

за участю секретаря - Чабан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов'язання провести та надати документальний розрахунок взаємних зобов'язань, про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом.

Просив визнати незаконними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо ненадання необхідної інформації про суттєві обставини правочину, властивості послуги (товару), як на стадії його вчинення, так і подальшого виконання, а також списання коштів з особистого (пенсійного) рахунку ОСОБА_4; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» провести розрахунок взаємних зобов'язань між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» відповідно вимог діючого законодавства; надати ОСОБА_4 у повному обсязі завірені копії документів щодо кредитної угоди між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, а також у повному обсязі завірені копії пов'язаних із виконання зазначеної угоди первинних бухгалтерських документів, документи - угоду про кредит, довідку про ознайомлення з умовами кредитування та сукупною загальною вартістю кредиту, всі інші документи, власне розрахунок та підтверджуючі його документи; застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч.2 ст. 230 ЦК України та наслідки, передбачені ст. 1071 ЦК України щодо неправомірних дій ПАТ КБ «Приватбанк» по незаконному списанню коштів з особистого (пенсійного) рахунку ОСОБА_4

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в січні 2008 року йому, як працюючому на той час пенсіонеру, ПАТ КБ «Приватбанк» була надана «Пенсійна» картка, після чого призначена йому пенсія перераховувалася на рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк», а також, одночасно надана кредитна карта ПАТ КБ «Приватбанк» «Універсальна».

При цьому, всупереч вимогам законодавства України, будь-який кредитний договір у встановленому порядку відповідно вимог закону з банком не укладався, примірник такого договору під розпис йому не надавався, з суттєвими умовами цього правочину, зокрема, предметом, ціною, загальною вартістю, відсотковою ставкою, можливістю банку щодо вчинення дій, зокрема, самостійного списання на власний розсуд та без його згоди коштів з його пенсійної картки, та іншими суттєвими умовами він ознайомлений належним чином не був. Банк суттєво порушив інші його права, встановлені законом, тривалий час на його запити не надав ніякої інформації та розрахунків, що, на його думку, прямо свідчить про системне свідоме порушення його прав споживача.

В судовому засіданні позивач позов підтримав.

Представник відповідача позов не визнав.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо ненадання обов'язкової інформації, протиправного підвищення відсоткової ставки, списання коштів з пенсійної картки, здійснення нарахувань, які не відповідають умовам угоди незаконними.; визнати угоду між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» від 07.03.2008 року нікчемною; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити відповідний розрахунок взаємних зобов'язань.

При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач погодився з умовами договору щодо можливості банку здійснювати договірне списання грошових коштів зі своїх рахунків у разі невиконаних грошових зобов'язань перед банком, підстави для визнання дій банку незаконними та застосування наслідків недійсності правочину відсутні.

Вказаний висновок судова колегія апеляційного суду вважає вірним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Встановлено, що 07.03.2008 року ОСОБА_4 на підставі заяви отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.47-48).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань в рахунок погашення заборгованості за кредитом ПАТ КБ «ПриватБанк» списано кошти з пенсійного рахунку позивача.

Перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта визначено статтею 1071 ЦК України. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 , якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що списання грошових коштів з пенсійного рахунку позивача є незаконним, оскільки вчинено без його згоди, не відповідає обставинам справи та спростовується умовами договору.

Із договору про надання банківських послуг вбачається, що він складається із заяви, умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, які є договором приєднання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

У заяві, в якій ОСОБА_4 виявив своє бажання оформити кредитну картку, зазначено, що позивач ознайомився і згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в банку.

Відповідно до п.4.6 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні термінів платежів, списання грошових коштів з рахунків клієнта у разі настання термінів платежів по інших договорах клієнта в розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), у межах платіжного ліміту карткового рахунку.

Отже, кредитним договором передбачена згода позивача на списання банком коштів з його рахунку.

Безпідставним є і посилання позивача на недійсність правочину, як такого, що вчинено під впливом обману.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Жодних доказів на підтвердження того, що договір про надання банківський послуг від 07.03.2008 року вчинено під впливом обману ОСОБА_4 не надано.

Із виписки по рахунку, наданої відповідачем, вбачається, що починаючи з березня 2008 року ОСОБА_4 активно користувався кредитними коштами, а у 2011 році виявив своє бажання щодо переоформлення кредитної картки «Універсальна».

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі та надані сторонами докази.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування судова колегія вбачає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді