Рішення № 57826944, 18.05.2016, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016 року Провадження №2/425/31/16

Справа №425/3133/15-ц

Рубіжанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Москаленко В.В. ,

за участю секретаря Окрошко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 про

визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів , вказавши наступне .

Рішенням Рубіжанського міського суду від 16.06.2015 року ,залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08.09.2015 року частково задоволені її позовні вимоги до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання,

визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності. Встановлено факт її сумісного проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 в період з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_4-24.02.2014 року.

В задоволенні інших вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Зазначеним судовим рішенням встановлено,що вона та ОСОБА_4 в період спільного проживання набули квартиру № 83 в будинку№ 67-а по вулиці Визволителів в місті Рубіжне Луганської області .Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла

ОСОБА_2

22 грудня 2014 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 цю квартиру.

Мотивуючи своє рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на ? частку зазначеної квартири та гаражу у кооперативі «Мрія» , суд дійшов висновку, що без визнання права спільної сумісної власності на це майно,такі вимоги є передчасними.

13 серпня 2015 року набрало законної сили рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 09 квітня 2015 року у справі за позовом покупця квартири ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення останньої з цієї квартири, де суд встановив , що ОСОБА_1 була членом сім»ї ОСОБА_4 і її право користування квартирою припинилось після набуття права власності на цю квартиру на підставі спадкування ОСОБА_2

Отже обставина набуття нею та ОСОБА_4 у спільну сумісну власність спірної квартири є преюдиціальним фактом, який вже встановлений рішенням суду від 16 червня 2015 року. Відповідно, вона має право на ? частку зазначеної квартири у праві спільної сумісної власності, що не визнається відповідачами і що підлягає захисту.

ОСОБА_3 зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі. Звернувся з позовом про втрату нею права проживання у спірній квартирі ,рішення про виселення з

20 серпня 2015 року виконується державним виконавцем ВДВС Рубіжанського МУЮ на підставі заяви ОСОБА_3 і виконавчого листа,чим порушується її володіння часткою у квартирі.

За умови визнання за нею права власності на ? частку спірної квартири, набуття права власності ОСОБА_2 на всю спірну квартиру і наступне набуття права власності на цю квартиру ОСОБА_3 порушує її права,навіть якщо набувач добросовісний.

Відповідно до ст.330 ЦК України добросовісним набувачем є особа ,яка придбала майно за відплатним договором у особи,яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Але, ОСОБА_3 достеменно знав, що ОСОБА_4 і вона набували цю квартиру разом, проживаючи однією сім»єю і що вона має право на частку квартири.

Про це свідчить ,що до придбання квартири ОСОБА_3 оглядав її і без неї зробити це не міг, що підтверджується змістом договору купівлі-продажу квартири від 22 грудня 2014 року.

При цьому ОСОБА_3 додав до позову про її виселення копію її паспорту,яку одержав від неї ,коли оглядав квартиру і з»ясовував питання щодо її придбання і де вона йому пояснювала,що має намір оформити свої права на квартиру ,що відбувалося у присутності свідків.

До укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 також пояснювала ОСОБА_3 ,що в цій квартирі проживає вона ,про що він зазначав в своєму позові.

Звертаючись до міліції перед поданням позову про її виселення, ОСОБА_3 пояснював ,що вона проживає в квартирі як співмешканка ОСОБА_5

У позові про виселення ОСОБА_3 стверджує, що був неодноразово у цій квартирі за життя ОСОБА_4 ,що з огляду на встановлений факт сумісного проживання її та ОСОБА_4 в цій квартирі ,не бачити її та не знати про її право на квартиру,він не міг.

Відтак спростовується добросовісність набувача спірної квартири ОСОБА_3

З урахуванням викладеного,позивач просить визнати квартиру АДРЕСА_1 об»єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_4. Визнати за нею право власності на ? частку зазначеної квартири, витребувавши її із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та припинивши його право власності на цю частку.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та пояснила,що і ОСОБА_2 ,і ОСОБА_3 знали про те,що спірна квартира набувалась нею та ОСОБА_4 разом і що вона має право на цю квартиру і буде це право захищати в суді. Не дивлячись на це , ОСОБА_2 ,прийнявши квартиру у спадок продала її ОСОБА_3,який оглядав перед покупкою квартиру ,бачив,що вона там живе і спілкувався з нею. Отже ,право власності на ? частку спірної квартири повинно бути визнано за нею.

Представник позивача в судовому засіданні також підтримав позовні вимоги , пояснивши,що ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем спірної квартири ,оскільки при оформленні договору купівлі-продажу ,йому достеменно було відомо про право позивача на цю квартиру,що підтверджено його позовом до суду про виселення ОСОБА_1 із спірної квартири,в якому він зазначив,що неодноразово був за життя ОСОБА_4 у нього в квартирі,а отже не бачити там позивача він не міг. Крім того, рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 09.04.2015 року встановлено,що ОСОБА_1 є членом сім»ї ОСОБА_4Факт сумісного проживання позивача та ОСОБА_4 в період з 01.01.2004 року по день смерті останнього встановлено рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року .Цим же рішенням встановлено,що позивач має право на ? частку квартири.

Отже відповідач ОСОБА_3О, не є добросовісним набувачем,позивач має право на

? частку спірної квартири,а тому існують всі підстави для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 ,визнання за позивачем права власності на ? частку спірної квартири та витребування цієї частки з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 припинивши його право власності на ? частку спірної квартири.

Щодо вимог до відповідача ОСОБА_2 ,представник пояснив,що конкретних вимог до неї немає .Суд повинен розглядати заявлені позовні вимоги в сукупності до обох відповідачів,оскільки ОСОБА_6 також не визнає право позивача на спірну квартиру.

Представник відповідачів позовні вимоги не визнав,пояснив наступне.

Позовні вимоги до ОСОБА_2 в позові не викладені ,тому він не може висловлювати свою думку і давати пояснення щодо тих позовних вимог,які відсутні.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 він зазначив,що дійсно між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.12.2014 року було укладено договір купівлі-продажу квартири

№ 83 в будинку № 67 по вулиці Визволителів,67 .ОСОБА_2 була власником цієї квартири і мала законне право розпоряджатися нею,що і було зроблено. Таким чином, між сторонами відбулася угода купівлі-продажу спірної квартири . ОСОБА_1 на час укладення даної угоди не мала ніяких прав на цю квартиру .Тому ОСОБА_3 придбав її правомірно,не порушуючи нічиї права.Отже, на даний час,спірна квартира є власністю ОСОБА_3,підстав для задоволення позовних вимог немає.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до

наступного.

Судом встановлено, що заочним рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 09.04.2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення. Виселено ОСОБА_1 з квартири № 83 у будинку № 67-а ,який розташований по вулиці Визволителів в місті Рубіжному Луганської області (а.с.10,11).

На даний час зазначене рішення виконано ,позивача виселено із спірної квартири,що сто-ронами не оспорювалось.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року встановлено ,що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом ,виданого 27.11.2014 року державним нотаріусом Рубіжанської державної нотаріальної контори спадщину після смерті ОСОБА_4 у вигляді квартири № 83 у будинку № 67-а ,який розташований по вулиці Визволителів в місті Рубіжному Луганської області, прийняла його сестра ОСОБА_2 (а.с.28).

Суд встановив факт сумісного проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 01.01.2004 року по день смерті ОСОБА_4,24.02.2014 року (а.с.7-9).

Крім того, суд зазначив ,що квартиру № 83 у будинку № 67-а ,який розташований по вулиці Визволителів в місті Рубіжному Луганської області ОСОБА_4набув у спільну сумісну власність з ОСОБА_1,а тому позивач має право на ? частку даної квартири.

Аналізуючи вищезазначені обставини ,суд приходить до наступного.

24.02.2014 року ОСОБА_4 помер.

Після його смерті спадщину у вигляді квартири № 83 у будинку № 67-а ,який розташований по вулиці Визволителів в місті Рубіжному Луганської області прийняла його сестра ОСОБА_2 і стала власником зазначеної квартири.

Реалізуючи своє право власності в частині розпорядження спірною квартирою,

ОСОБА_2 22.12.2014 року продала її ОСОБА_3

Вже після продажу спірної квартири , рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року встановлено факт сумісного проживання позивача та

ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по день його смерті -24.02.2014 року .В даному рішенні зазначено ,що спірна квартира набута в спільну сумісну власність позивача та

ОСОБА_4

Але, що до ухвалення зазначеного рішення змінились обставини.

На цей час ОСОБА_3 на законній підставі володіє спірною квартирою,а тому визнати її спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 неможливо,як і визнати за позивачем право власності на ? частку даної квартири.

Суд зазначає,що виходячи з положень ст.330 ЦК України ,звернутися з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння має право тільки власник цього майна.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України № 5 від 07.02.2014 року „Про захист права власності та інших речових прав , відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Отже ,оскільки суд відмовляє в задоволенні вимог про визнання права власності ,то і в задоволенні позовних вимог в частині витребування частки квартири із чужого незаконного володіння та припинення права власності ОСОБА_3 слід відмовити.

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на те, що ОСОБА_2 не мала права продавати спірну квартиру ,бо знала про права на неї позивача , оскільки на час продажу спірної квартири ОСОБА_2 була її єдиним законним власником ,а позивач не мала на цю квартиру права власності.

Таким чином ,суд вважає,що в цьому випадку не може йти мова про «добросовісність» або «недобросовісність» ОСОБА_3 як набувача ,тому що застосовувати до виниклих правовідносин ст.330 ЦК взагалі не можна.

Відповідно до положень ст. 330 ЦК України ,добросовісним є набувач ,якщо майно відчужене особою ,яка не мала на це права,про що набувач не знав і не міг знати .

А ОСОБА_2 була єдиним власником квартири,отже мала право розпоряджуватися нею ,тому ОСОБА_3 є просто набувачем і витребувати в нього частку квартири з чужого незаконного володіння не можна,оскільки це володіння є законним відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22.12.2014 р.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_3 було відомо,що позивач є співмешканкою ОСОБА_4 та буде відстоювати своє право власності в суді не заслуговують на увагу оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири позивач не мала на неї права власності ,а тому ОСОБА_3 і не міг про нього знати.

Більш того, ОСОБА_1 взагалі могла не звертатися до суду ,або її позов про встановлення факту сумісного проживання міг бути залишеним без задоволення.

Таким чином,наміри ОСОБА_1 звернутися в майбутньому до суду за захистом свого права не могли бути перешкодою для укладення ОСОБА_6 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири 22.12.2014 р

Разом з тим,суд вважає,що оскільки рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року встановлено факт сумісного проживання позивача та

ОСОБА_4та зазначено ,що спірна квартира набута в спільну сумісну власність позивача,то права позивача , виходячи із обставин,які склалися на цей час підлягають захисту, але не в спосіб ,заявлений в цьому позові.

В п.3 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України № 5 від 07.02.2014 року „Про захист права власності та інших речових прав зазначено,що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Суд вважає,що у випадку задоволення позовних вимог права позивача були б захищені шляхом порушення права власності ОСОБА_3,що є неприпустимим.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Таким чином,суд вважає ,що позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ,ст.41 Конституції України ,ст. 321 ЦК України, .ст.ст. 3,4, 10,11,60,212-215 ЦПК України суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано

Суддя: В.В. Москаленко