Ухвала суду № 57826767, 18.05.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ 22-ц/781/953/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.

Доповідач Суровицька Л. В.

УХВАЛА

Іменем України

18.05.2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючої судді - Суровицької Л.В.,

суддів - Авраменко Т.М., Кіселика С.А. ,

секретар - Гусак А.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності та визнання договору недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на ? частини квартири та визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Зазначав, що з листопада 1996 року до 29 листопада 2003 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, спочатку - без реєстрації шлюбу, а з 29 листопада 2003 року - у зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання вони придбали квартиру АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 24 грудня 1999 року покупцем у цьому договорі була зазначена лише ОСОБА_2.(дошлюбне прізвище - ОСОБА_2.). Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2014 року шлюб розірвано. Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 червня 2015 року ОСОБА_2 продала вказану квартиру ОСОБА_4 .

Вважаючи, що він та ОСОБА_2 придбали квартиру за спільні кошти під час спільного проживання, тому ця квартира є спільною власністю, і оскільки між ним та відповідачем не досягнуто згоди щодо добровільного поділу майна, з урахування змін та уточнень до позову, просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 з 01 листопада 1996 року до 23 листопада 2003 року, визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю, визнати за ним право власності на ? частину квартири та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 25 червня 2015 року і застосувати двосторонню реституцію (а.с.2-5, 77,124).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 лютого 2016 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_2 з 01 листопада 1996 року до 29 листопада 2003 року. Визнано квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частки квартири як частки у спільному сумісному майні та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 25 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, розподілено судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено (а.с.137-141).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, стягнути з позивача на її користь витрати на правову допомогу (а.с.151-156).

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них і просив рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підтягає з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, 3,4 ст.60 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як на підставу позову, позивач посилався на те, що він проживав з відповідачем ОСОБА_2 однією сім'єю, не перебували у зареєстрованому шлюбі і в цей період придбали спірну квартиру.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (далі - Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-211цс14 від 11 березня 2015 року, № 6-135цс13 від 25 грудня 2013 року).

23 листопада 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2014 року було розірвано.

В суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підтвердили факт проживання позивача з відповідачем ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року. Підтвердили факт здійснення позивачем ремонту у придбаній спірній квартирі.

Ці свідчення узгоджуються між собою та поясненнями позивача, відповідачем не надано доказів, які б їх спростовували, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність цього факту.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 грудня 1999 року ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2.) придбала двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 , зареєстровано у реєстрі за № 20-3712 (а.с.7). Продаж квартири вчинено за 7 200 грн..

У цій квартирі позивач був зареєстрований з 26 січня 2001 року і знятий з реєстрації 03 липня 2015 року, що підтверджується ксерокопією його паспорта (а.с.125-126).

Жодних письмових угод про розподіл власності між сторонами не укладалось.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 надала докази того, що вона в грудні 1999 року отримала кредит терміном на 5 років під заставу нерухомого майна - спірної квартири, який повністю повернула за рахунок власних коштів.

Згідно наданих ПАТ «Промінвестбанк» довідок, ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 9600 грн., з її заробітної плати здійснювалось утримання процентів за користування кредитом щомісячно, та у серпні 2000 року утримано за кредит 160 грн. (а.с.53-63).

Докази того, що відповідач сплачувала особисті кошти на погашення тіла кредиту, відсутні.

Згідно копії трудової книжки позивача, він працював офіційно по 29 вересня 2000 року. Ту обставину, що в подальшому позивач працював, але не офіційно, підтвердили допитані в суді першої інстанції свідки та не заперечувала в судовому засіданні апеляційної інстанції і відповідач ОСОБА_2.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про те, що в період спільного проживання сім'єю та за рахунок спільної праці, ОСОБА_2 та ОСОБА_2 придбали спірну квартиру, яка відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» є їх спільною сумісною власністю.

З урахуванням того, що жодна із сторін не надала безспірних доказів щодо більшої чи меншої участі у створенні спільного майна, з урахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, суд прийшов до правильного висновку щодо рівності часток та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку спірної квартири.

25 червня 2015 року згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого у реєстрі за № 618, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_5. Продаж квартири вчинено за 149 000 грн. (а.с.79-84).

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина, чоловік, розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою (ч.1 ст.65 СК України).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2 ст.65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч.3 ст.65 СК України).

При вирішенні позову щодо визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним суд обґрунтовано виходив з того, що квартира є цінним майном, тому позивач, як чоловік відчужувача квартири, повинен був надати письмову згоду на її продаж.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

С.А.Кіселик