Рішення № 57826578, 16.05.2016, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/301/16-ц

Провадження № 2/392/329/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 травня 2016 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Кратка Д.М., із участю секретаря судового засідання Жельман О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду цивільну справу за позовною заявою Маловисківського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів в розмірі 12818,39 грн., набутих без достатньої правової підстави.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач зверталася до Маловисківського районного центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та отримувала виплати допомоги по безробіттю у періоди 29 січня 1999 27 липня 1999 року, 03 вересня 1999 29 січня 2000 року, 23 лютого 2001 17 лютого 2002 року, 22 березня 2002 17 вересня 2002 року, 03 січня 2005 28 вересня 2005 року, 10 листопада 2010 04 листопада 2011 року, 26 вересня 2013 10 червня 2014 року, усього на суму 12 818,39 грн.. За результатами звірки з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у червні 2014 року виявлено факт, що відповідач зареєстрована як фізична особа підприємець з 18 липня 1992 року. Позивач, стверджуючи, що відповідач, приховавши факт належності до зайнятого населення, неправомірно набувала статуту безробітної та отримала допомогу по безробіттю, просить суд стягнути з неї на свою користь 12818,39 грн. виплаченого матеріального забезпечення.

В судове засідання особи, що беруть участь у справі не з»явилися, які належним чином повідомлені про день, час та місце судового розгляду справи.

Від представника позивача через канцелярію суду була подана заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 (у відповідності до ст.ст. 74 76 ЦПК України), не повідомила про причини своєї неявки, належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі є обовязковим (ст. 158 ЦПК України), у разі неповідомлення суду про причини неявки у судове засідання вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися в судове засідання без поважних причин (ч. 2 ст. 77 ЦПК України), участь у справі є процесуальним правом таких осіб (ст. 27 ЦПК України), а згідно за ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та доведення суду переконливості своїх доводів (повідомлення про судове засідання є елементом змагальності та обовязком суду), тому, на думку суду, неявка відповідача в судове засідання та неповідомлення ним про причини своєї неявки свідчить проте, що відповідач розпорядився своїми процесуальними правами шляхом не брати участь у судовому засіданні та не користуватися наданими йому процесуальними правами (передбаченими ст.ст. 11, 27, 31, 60, 128, 131, 158, 168 ЦПК України).

Згідно ст. 224 ЦПК України суд, зі згоди представника позивача, проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 зверталася до Маловисківського РЦЗ за сприянням у працевлаштуванні та була зареєстрована у Маловисківському РЦЗ як особа, яка шукає роботу , якій надавався статус безробітної з на підставі поданих нею заяв від 29 січня 1999 року, 23 лютого 2001 року, 05 жовтня 2004 року, 20 липня 2007 року, 10 листопада 2010, 19 вересня 2013 (а.с. 13-16).

При перебуванні відповідача на обліку у службі зайнятості їй була призначена та виплачена допомога по безробіттю, як застрахованій особі, яка має право на матеріальні виплати з урахуванням трудового стажу.

Посадовою особою Маловисківського РЦЗ складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» № 78 від 11 червня 2014 року, яким установлено, що ОСОБА_1, перебуваючи на обліку як безробітна та отримуючи допомогу по безробіттю, була зареєстрована як фізична особа-підприємець. (а.с. 22).

Відповідно до довідки Маловисківського РЦЗ до вказаного акту, відповідач за час перебування на обліку одержала за період з 03 вересня 1999 року по 10 червня 2014 року матеріальне забезпечення на загальну суму 12818, 39 грн. (дванадцять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 39 коп.) (а.с. 29).

Директором Маловисківського РЦЗ видано наказ № 127 від 12 червня 2014 року «Про відшкодування коштів» щодо повернення ОСОБА_1Г незаконно отриманих нею 12818, 39 грн. коштів допомоги по безробіттю, який разом з претензією № 04-24/380 від 12 червня 2014 року направлений відповідачці для виконання. (а.с. 17-18).

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю, на час першої реєстрації відповідачки в Маловисківському РЦЗ визначав Закон України «Про зайнятість населення», який був чинним з 22 березня 1991 по 01 січня 2013 року.

Відповідно до підпункту «є» п. 1 ст. 4 цього Закону держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про зайнятість населення» особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» установлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Натомість, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, належать до зайнятого населення (пп. «б» п.3 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до ч. 8 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта громадянина України і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

З 01 січня 2013 набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05 липня 2012 року, який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Згідно з п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону, безробітний особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зайнятість не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Належність до зайнятого населення визначає ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI. Так, згідно з частиною 1 цієї статті до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

На час першої реєстрації відповідача в Маловисківському РЦЗ діяло Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 № 578 (надалі Положення №578), яке були чинним до 26 лютого 2007.

Відповідно до п.п. 1, 2 Положення № 578 до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Незайняті громадяни, інваліди та пенсіонери, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі.

Згідно з п.п. 17, 18 Положення № 578 у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до КПО.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних (надалі Порядок № 219), який був чинним з 26 лютого 2007 до 03 квітня 2013 року.

Відповідно до п.п. 1, 2 Порядку № 219 до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Незайняті громадяни, у тому числі члени особистих селянських господарств, для яких робота у таких господарствах не є основною, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації.

Згідно з п.п. 11, 12 Порядку № 219 за відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистою заявою з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого зазначаються у картці.

Для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не зареєстрований як фізична особа - підприємець та не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 № 198 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу (надалі Порядок № 198), який набрав чинності з 03 квітня 2013 року.

Відповідно до п.п. 5, 6 Порядку № 198 статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», з першого дня реєстрації у територіальному органі на підставі заяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 зазначеного Закону.

Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається територіальним органом не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного. Особа під час подання зазначеної заяви ознайомлюється з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набрав чинності 30 березня 2000 року, передбачені права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб.

Згідно з частиною 2 цієї статті застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до частини 3 цієї статті сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 за № 915/5136, затверджено Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затверджено (надалі Порядок № 307), який набрав чинності з 01 січня 2001 року.

Згідно з п.п. 1.2, 1.3 розділу 1 Порядку № 307 допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності надається застрахованим та незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними. Допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується в установленому порядку через банківські установи.

Пунктом 6.14 розділу 6 Порядку № 307 передбачено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 № 60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 № 7-1, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за № 232/16248, затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним (надалі Порядок № 7-1/60/62).

Пунктами 2, 3 Порядку № 7-1/60/62 передбачено, що розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі - центри зайнятості) у разі коли: подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 7-1/60/62 для проведення перевірки центри зайнятості взаємодіють з Державною податковою адміністрацією України та Пенсійним фондом України шляхом обміну інформацією про отримані особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання робіт за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, під час роботи за кордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з пунктами 5, 6 Порядку № 7-1/60/62 перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством.

За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.

У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

У разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Судом встановлено, що посадовою особою Маловисківського РЦЗ у червні 2014 року у ході звірки з базою даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з'ясовано, що 17 січня 2014 року до Єдиного державного реєстру включено відомості про фізичну особу підприємця ОСОБА_1, зареєстровану 18 липня 1992 року. (а.с. 19-20, 22).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про підприємництво» (у редакції, чинній станом на 18 липня 1992 року) державна реєстрація підприємництва проводиться у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ОСОБА_1 народних депутатів за місцем діяльності або проживання, якщо інше не передбачено законодавчими актами Української РСР. Для державної реєстрації підприємництва до виконавчого комітету відповідної ОСОБА_1 народних депутатів подаються такі документи: заява підприємця; рішення засновника і статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва; інші документи (у випадках, передбачених чинним законодавством для окремих організаційних форм підприємництва). Посвідчення про реєстрацію видається органом, який здійснює реєстрацію у місячний строк. Одночасно цим органом подаються до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики відомості про зареєстрований суб'єкт підприємництва. Органи державної статистики встановлюють коди суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 11 цього Закону (у редакції, яка діяла у 1993 році) діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

З 01 липня 2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб підприємців.

Згідно зі ст. 4 цього Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

За даними Єдиного державного реєстру, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена 07 липня 2014 року (а.с. 20).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальні підстави для виникнення зобовязання у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобовязання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Обєктивними умовами виникнення зобовязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого): 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України обєктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88 цс 13, від 24 вересня 2014 року № 6-122 цс 14 від 03 червня 2015 року № 6-100 цс 15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковоми для судів.

Відповідно до положень ст.ст. 57- 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному звязку, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 12818,39 грн. як допомога по безробіттю, в період часу коли була зареєстрована суб»єктом підприємницької діяльності, а тому не мала права на їх отримання, отже вказана грошова сума є безпідставно набутим майном ОСОБА_1, яка підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, позов є обрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Враховуючи зазначені вимоги Закону, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача, а саме 1378,00 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212 -215, 218, 223-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву Маловисківського районного центру зайнятості про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Маловисківського районного центру зайнятості (код ЄДРПОУ: 20653000; р/р № 37179303901243 відкритий в ГУ ДКСУ у Кіровоградській області, МФО: 823016) грошову суму в розмірі 12818,39 грн. (дванадцять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 39 коп.), набутих без достатньої правової підстави.

Стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Маловисківського районного центру зайнятості (код ЄДРПОУ: 20653000; р/р № 37179303901243 відкритий в ГУ ДКСУ у Кіровоградській області, МФО: 823016) судовий збір в розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 (десяти) днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Д.М. Кратко