Рішення № 57821614, 23.05.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10364/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

17 травня 2016 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Панькевич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, Придніпровський РВ в м. Черкаси УДМС України в Черкаській області про усунення перешкод в користуванні житлом та зняття з реєстрації,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, Придніпровський РВ в м. Черкаси УДМС України в Черкаській області про усунення перешкод в користуванні житлом та зняття з реєстрації.

Свій позов обґрунтовує тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

Відповідачі зареєстровані в квартирі але там не проживають, добровільно зніматися з реєстрації не бажають, у зв'язку з чим створюють перешкоди у здійсненні нею права власності на квартиру. Цей факт підтверджується актом від 14 листопада 2015 року виданим головою правління «ОСББ 95» про те, що в квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає більше року, ОСОБА_3 - фактично не проживає за місцем реєстрації з 2008 року, її син - ОСОБА_4 був зареєстрований за вище вказаною адресою, але не проживав ніколи та довідкою № 4397 від 14 листопада 2015 року виданою Придніпровським РВ в місті Черкаси УДМС України в Черкаській області, що відповідачі зареєстровані в квартирі.

Частиною першою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Частина четверта статті 334 ЦК України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 319 ЦК України, власнику належить право володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч.2 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 386 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви зареєстрованої особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Місце перебування відповідачів їй невідоме, ніякого зв'язку з ними у неї не має. Комунальні послуги вона оплачує самостійно, однак у зв'язку з реєстрацією відповідачів в її квартирі існує заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території, яка складає 4123 грн. 67 коп., що підтверджується довідкою № 445 від 14 листопада 2015 року, виданою головою правління «ОСББ95». Відповідачі ніякої участі в утриманні житла не приймають та ним не користуються, а тому вона не має ніякої можливості усунути перешкоди у користуванні своєю власністю, окрім судового порядку.

Просила суд усунути перешкоди в користуванні її власністю шляхом визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, такими що втратили право користування квартирою та зняти їх з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2016 року заочне рішення Придніпровського районного суду від 25 січня 2016 року скасоване, а справа призначена до судового розгляду в загальному порядку.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 позовні вимоги уточнила, просила суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі ст. 405 ЦК України; усунути перешкоди в користуванні її власністю, шляхом визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представникадвокат ОСОБА_5 уточненні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити повністю з підстав,зазначених вище.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Наполова Т.А. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що ОСОБА_2 постійно проживає у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги, несе витрати на утримання свого єдиного житла, а тому твердження що він не проживає в квартирі більше року є абсурдним та таким що не відповідає дійсності.

Стосовно ОСОБА_3, то вона тимчасово разом з малолітніми дітьми знаходиться за межами України. Зв'язок з квартирою вона не втратила: двічі на рік приїжджає до України, приймає участь у сплаті комунальних послуг.

Відповідачка ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник Органу опіки та піклування Черкаської міської ради в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Представник Придніпровського РВ в м. Черкаси УДМС України в Черкаській області в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву, в якій справу просив розглянути у його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 3,11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві власності належить АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 6 березня 2008 року.

Відповідно довідки Придніпровського РВ в м. Черкаси УДМС України в Черкаській області від 14 листопада 2015 року, ОСОБА_1 з 29 грудня 2000 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1. За вказаною адресою зареєстровані наступні члени сім'ї: ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_3 - сестра, ОСОБА_7 - донька, ОСОБА_8 - онук, ОСОБА_4 - племінник.

Згідно ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97 -ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом права власності може бути, зокрема, житло -житловий будинок, садиба, квартира, як то передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Пунктом 34 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ч 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

В постанові Верховного суду України від 16 січня 2012 року № 6-57цс11 сформульована обов'язкова для всіх судів України правова позиція про те, що за змістом ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

У зв'язку з тим, що зазначений Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одночасно одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на це вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства - статей 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_4 за адресою своєї реєстрації не проживають з 28 травня 2013 року.

Вказане підтверджується довідкою Державної прикордонної служби від 13 січня 2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 виїхала за межі України 28 травня 2013 року (а.с.58).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили суду що ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_4 взагалі ніколи не бачили за адресою їх реєстрації.

З акту від 8 лютого 2016 року, складеного головою ОСББ Кардашем В.В. вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 знаходяться особисті речі, побутова техніка та меблі ОСОБА_2

ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_4 тимчасово не проживають, оскільки на даний час вона працює за кордоном. Однак двічі на рік приїжджає до України, тобто зв'язок з квартирою не втратила. В квартирі знаходяться дитячі та жіночі речі, які зі слів ОСОБА_2 належать його дочці ОСОБА_3 та онуку ОСОБА_4.

В акті обстеження умов проживання № 216 від 10 травня 2016 року, затвердженого начальником служби у справах дітей Черкаської міської ради, зі слів ОСОБА_3 зазначено про те, що ОСОБА_3 разом з дітьми двічі на рік приїжджають в м. Черкаси. Н а час обстеження ОСОБА_3 перебувала у Німеччині разом з дітьми.

Суд критично відносить до вказаних актів в частині того, що ОСОБА_3 з дітьми двічі на рік перебуває за адресою своєї реєстрації, оскільки з довідки Державної прикордонної служби від 13 січня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 виїхала за межі України 28 травня 2013 року та в подальшому на територію України не поверталася.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_4 за адресою своєї реєстрації не проживають з 28 травня 2013 року, суд приходить до висновку, що останніх слід визнати такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивачки про визнання ОСОБА_3 таким, що в тратив право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі ст. 405 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст. 495 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні надано квитанції, з яких вбачається що він здійснює оплату житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_15 пояснили суду, що ОСОБА_2 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною і лише інколи виїжджає на дачу.

В матеріалах справи відсутні, а позивачкою не надано доказів того, що ОСОБА_3 не проживає в квартирі позивачки понад одного року.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 319, 383,391,405 ЦК України, ст.ст. 72, 150 ЖК України, ст.ст. 8,10, 11, 60, 88, 212, 213, 215, 360-7 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, Придніпровський РВ в м. Черкаси УДМС України в Черкаській області про усунення перешкод в користуванні житлом та зняття з реєстрації задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном ОСОБА_1, шляхом визнання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Головуючий:

Повний текст рішення суду виготовлено 20 травня 2016 року.

Головуючий: Р. В. Демчик