Рішення № 57821250, 18.05.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16029/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О. О.

з секретарем Слободенюк В.М.,

за участю представника позивача Беруна Р.В.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Пріоритет» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Пріоритет» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Кредитна спілка «Пріоритет» (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 (далі - відповідачі) про стягнення солідарно заборгованості за договором кредиту у розмірі 71 625 грн. 99 коп., яка складається з: суми основного боргу - 54 000 грн. та відсотків за користування кредитом - 17 652 грн. 99 коп.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до договору кредиту №05-09/14 від 18 вересня 2014 року відповідач ОСОБА_2 отримала від позивача кредит у розмірі 54 000 грн., терміном - 60 місяців. В порядку забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором кредиту між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 18 вересня 2014 року було укладено договір поруки. Станом на 25 листопада 2015 року відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконали, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 71 652 грн. 99 коп., з яких 54 000 грн. заборгованість за кредитом, 17 652 грн. 99 коп. заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом.

До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до Кредитної спілки «Пріоритет» про визнання кредитного договору №05-09/14 від 18 вересня 2015 року недійсним та таким, що укладений внаслідок обману, який ухвалою Рівненського міського суду від 29 січня 2016 року прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження разом з первісним позовом.

Зустрічну позовну заяву мотивує тим, що оспорюваний правочин був укладений внаслідок тиску КС «Пріоритет» в особі керівника спілки Байбара Т.В. на неї, в зв'язку із службовим становищем. Дії ОСОБА_2 об'єктивно не відображали її внутрішню волю щодо укладення договору кредиту. Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки був спрямований на досягнення необхідних показників з підписання кредитних договорів і фактичної передачі грошових коштів не відбулося. Також, Кредитна спілка «Пріоритет» укладаючи оспорюваний договір включила до суми основного боргу відсоток за користування коштами за попередніми кредитним договорами: №28-06/11 від 30 червня 2011 року, кредитний договір від 03.08.2012 року, №15-08/12 від 15 серпня 2012 року, №19-07/13 від 24 липня 2013 року, №14-06/14 від 19 червня 2014 року, тим самим щоразу встановлюючи нарахування відсотків не лише на суму основного боргу, але й на нараховані раніше відсотки за закритими договорами. ОСОБА_2 вважає, що така підприємницька практика по відношенню до неї є оманливою і здійснюється з метою незаконного збагачення Кредитної спілки «Пріоритет», а правочин, який здійснений з використанням нечесної підприємницької практики є недійсним. Окрім того, оспорюваний договір укладений після спливу строку дії ліцензії Кредитної спілки «Пріоритет» на надання кредитів членам кредитної спілки за рахунок залучених коштів.

У судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав з підстав у ньому заявлених, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Окрім того зазначив, що в справі наявні докази отримання ОСОБА_2 кредитних коштів, а саме це її заява та видатковий касовий ордер, підписаний нею та касиром. ОСОБА_2 вносила кошти на погашення саме цієї заборгованості за договором, що також спростовує зустрічні позовні вимоги. Щодо наявності ліцензії пояснив, що кредитні кошти були надані ОСОБА_2 за рахунок власного майна кредитної спілки, а тому надання такого кредиту не вимагає отримання ліцензії. Станом на ранок 18 вересня 2014 року сума коштів в касі спілки складала 106 527 грн. 77 коп. Жодного належного доказу на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 не навела, а до показів свідка ОСОБА_6. слід ставитися критично, оскільки вона так само після звільнення з кредитної спілки «Пріоритет» не погасила заборгованість за отриманими кредитними коштами, що змусило кредитну спілку звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням суду, яке набрало законної сили з ОСОБА_6 стягнуто заборгованість, а її доводи з приводу заявленого позову, які аналогічні доводам ОСОБА_2 відхилені.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні вказала, що не згідна з сумою заборгованості по кредитному договору, оскільки це фактично було переоформлення раніше укладеного кредитного договору задля підвищення показників кредитної спілки.

Відповідач ОСОБА_4 в судові засіданні не з'явився жодного разу, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - ОСОБА_3 первісний позов не визнала, просила задовольнити зустрічний позов з підстав у ньому наведених. В судовому засіданні вказала, що ОСОБА_2 коштів за договором від 18 вересня 2014 року не отримувала. ОСОБА_2 підписано видатковий касовий ордер на суму 54 000 грн., проте це було лише формальністю, яку необхідно дотриматися, оскільки керівнику спілки Байбарі Т.В. потрібно підвищувати показники з підписання кредитних договорів. Як слідує з наданих документів в цей день відбулося погашення за попереднім договором ОСОБА_2 у значній сумі, проте таких коштів у ОСОБА_2 не було, що підтверджується довідкою про її доходи та ОСОБА_4 Насправді мало місце переоформлення одного кредитного договору у інший, за яким коштів відповідач не отримала. Також вказує, що кредитна спілка надала кошти не за рахунок власного майна, а тому необхідно було отримати ліцензію, яку станом на 18 вересня 2014 року кредитна спілка не мала, хоча раніше такі ліцензії були наявні. Заборгованість за договором від 18 вересня 2014 року ОСОБА_2 не погашала, лише два платежі внесла її дочка.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні вказала, що 18 вересня 2014 року працювала в кредитній спілці «Пріоритет» на посаді касира. В той день ОСОБА_2 не вносила ніяких коштів в касу спілки і звідти їх не отримувала. Це були віртуальні дії, здійсненні під примусом голови спілки для покращення показників роботи. Щодо наявності в касі спілки на початок робочого дня 106 527 грн. 77 коп. вказала, що в спілці наявні два сейфи, один в неї як в касира, інший в голови спілки. Того дня в її сейфі було максимум 10 000 грн., кошти у сумі 106 527 грн. 77 коп. можливо були по бухгалтерії, але в наявності їх не було. Окрім того, вказала, що пропрацювала в спілці дев'ять років та їй відомо, що для покращення показників роботи спілки її голови під примусом заставляє працівників переоформляти кредити, таким чином, що попередній кредит закривається, ті кошти, що лишилися не сплачені з врахуванням відсотків вносяться в новий кредитний договір і зазначаються в прибутковому касовому ордері, хоча особа їх не отримує. На запитання представника позивача за первісним позовом відповіла, що дійсно після звільнення в неї виник спір з спілкою з приводу заборгованості по кредитному договору, так як вона і ОСОБА_2 підходили до голови спілки по питанню зупинення нарахування відсотків по кредитним договорам, на що отримали відмову. Згодом за рішенням судів з неї була стягнута вказана заборгованість.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено 18 вересня 2014 року між Кредитною спілкою «Пріоритет» та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 05-09/14, відповідно до якого остання отримала в якості кредиту грошові кошти у сумі 54 000 грн. строком на 60 місяців, тобто до 18 вересня 2019 року і зобов'язалася повернути ці кошти та сплатити проценти за їх використання у відповідності до графіку, який є невід'ємною частиною договору, у розмірі 0,0986 процентів у день, виходячи із фактичного терміну користування кредитом, включаючи дату його повернення (а.с.3). Додатком до цього договору визначено графік розрахунків, яким передбачено обов'язок ОСОБА_2 здійснювати щомісячні регулярні платежі до 18 вересня 2019 року (а.с. 4).

18 вересня 2014 року, тобто у день укладення договору, на його виконання ОСОБА_2 було отримано кредитні кошти у розмірі 54 000 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 01452 (а.с. 8).

Як з'ясовано судом, незважаючи на встановлений графік виплати отриманого кредиту, ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором порушила, у результаті чого станом на день подання позовної заяви, 25 листопада 2015 року, виникла заборгованість, розмір якої, з урахуванням процентів, склав 71 652 грн. 99 коп., що підтверджується довідкою про заборгованість від 25 листопада 2015 року (а.с.12).

18 вересня 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що ОСОБА_4 зобов'язується перед Кредитною спілкою «Пріоритет» відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, що витікають із договору кредиту №05-09/14 від 18 вересня 2014 року. Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 несуть солідарну відповідальність перед позивачем. Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами першою та другою статті 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З наданого суду позивачем розрахунку заборгованості за договором, укладеним з відповідачем ОСОБА_2 18 вересня 2014 року, вбачається, що остання свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 25 листопада 2015 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 71 652 грн. 99 коп. Даний розрахунок в частині розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами суд визнає обґрунтованим і таким, що відповідає умовам договору, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, положення якої застосовуються до відносин за кредитним договором, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оскільки в судовому засіданні з'ясовано, що відповідачем ОСОБА_2 допущено порушення термінів оплати за кредитним договором, згідно підпункту 5.3 пункту 5 договору у позивача виникло право вимагати від відповідачів дострокового повернення кредиту.

Не заперечуючи факт підписання кредитного договору та видаткового касового ордеру про отримання 54 000 гривень, відповідач ОСОБА_2 стверджує, що правочин був укладений внаслідок тиску керівника КС «Пріоритет» Байбари Т.В. на неї, її дії об'єктивно не відображали її внутрішню волю щодо укладення договору кредиту. Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки був спрямований на досягнення необхідних показників з підписання кредитних договорів і фактичної передачі грошових коштів не відбулося.

Відповідно дост.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Згідно вимог із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Судом встановлено наявність особистого підпису ОСОБА_2 на договорі кредиту №05-09/14, що є підтвердженням її погодження, ознайомлення та досягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Пунктом 7.7. вказаного договору визначено, що позичальник підтверджує, що отримав в письмовій формі від Спілки до укладання Договору інформацію вказану в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; інформація надана Спілкою з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння Позичальником сумі фінансової послуги без нав'язування її придбання. Під реквізитами та підписами сторін ОСОБА_2 власноручно зазначила, що з умовами Договору кредиту ознайомлена та повністю його зрозуміла, зобов'язується виконувати всі умови договору. Один примірник договору отримала (а.с.3 зворот).

Крім того, ОСОБА_2 після укладення договору кредиту №05-09/14 з 19 вересня 2014 року по 16 вересня 2015 року було здійснено 13 платежів на його виконання на загальну суму 5 408 грн. 70 коп., що підтверджується прибутковими касовими ордерами №02919 від 03 жовтня 2014 року, №03067 від 17 жовтня 2014 року, №03225 від 03 листопада 2014 року, №03393 від 18 листопада 2014 року, №03451 від 24 листопада 2014 року, №03547 від 03 грудня 2014 року, №03688 від 18 грудня 2014 року, №03814 від 30 грудня 2014 року, №003832 від 31 грудня 2014 року, №00247 від 29 січня 2015 року, №00645 від 12 березня 2015 року, №01241 від 22 травня 2015 року, №01759 від 20 липня 2015 року. Всі платежі прийняті від ОСОБА_2 (а.с.66-69).

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_2 оспорювала або була не згодна з умовами указаного договору кредиту до моменту пред'явлення позичальнику вимог кредитора про погашення кредитної заборгованості

Також, ОСОБА_2, стверджуючи, що Байбара Т.В. здійснила тиск на неї, в зв'язку з службовим становищем, не надала доказів щодо вчинення конкретних дій, які могли свідчити про дійсний психологічний тиск з боку Байбари Т.В. та відсутність її справжньої волі на підписання спірного договору. ОСОБА_2 взагалі не зверталася до правоохоронних органів з приводу здійсненого на нею тиску та як наслідок укладення оспорюваного договору.

Таким чином суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не довела факту здійснення на неї тиску, та того, що її дії об'єктивно не відображали її внутрішню волю щодо укладення договору кредиту, договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також, відповідно ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Частиною 2 статті 1051 ЦК України передбачено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Враховуючи вказані положення закону, та наявність письмово договору, підписаного обома сторонами, наявність письмово видаткового касового ордеру, підписаного позивачем, суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_6 про неотримання ОСОБА_2 18 вересня 2014 року коштів. Інших доказів щодо неотримання коштів ОСОБА_2 суду не надала.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2, окрім вищенаведеного, вказує, на не дотримання позивачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», разом з тим, оскільки ОСОБА_2 є членом кредитної спілки «Пріоритет», що нею не заперечувалося в судовому засіданні, а в силу ст.1 Закону України "Про кредитні спілки" позивач не надає послуги для задоволення суспільних потреб: він надає такі послуги (кредит) лише для задоволення потреб обмеженого кола осіб - її членів, у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг. Тому кредит, що надається кредитною спілкою, не є продукцією у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів". Кредит, що надається кредитною спілкою, не є і послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів", бо не здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідач ОСОБА_2 в силу свого спеціального статусу як члена кредитної спілки, є не клієнтом, а співнадавачем та одночасно отримувачем цих самих послуг. Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на фінансові послуги, що надаються кредитним спілками.

Доводи ОСОБА_2 щодо того, що оспорюваний договір укладений після спливу строку дії ліцензії Кредитної спілки «Пріоритет» на надання кредитів членам кредитної спілки за рахунок залучених коштів, а тому його слід визнати недійсним на увагу не заслуговують з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Фінансова послуга - це операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).

Фінансовою, зокрема, вважається послуга з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону).

Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 5 Закону).

Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (ч. 3 ст. 5 Закону).

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 34 зазначеного Закону уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Частина 2 ст. 34 Закону передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у ч. 1 цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про кредитні спілки» також передбачено, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону передбачено, що кредитна спілка надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм та змісту ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів членам своєї спілки за рахунок капіталу самої кредитної установи (який формується з внесків членів кредитної спілки) не потребує отримання ліцензії, на відміну від діяльності з надання кредитів іншим особам або надання кредитів за рахунок залучених коштів, яка потребує ліцензування.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник із договірних зобов'язань, а саме: укладеного між КС «Пріоритет» та ОСОБА_2 кредитного договору від 18 вересня 2014 року.

Разом з тим, як встановлено ОСОБА_2 являється членом кредитної спілки «Пріоритет», даний кредит був наданий відповідачу за рахунок надходжень в касу спілки плати за надання своїм членам кредитів та повернення кредитів членами кредитної спілки за попередні робочі дні. Станом на 18 вересня 2014 року згідно даних бухгалтерського обліку на початок робочого дня сума коштів в касі спілки становила 106 527 грн. 77 коп. (а.с.83). Таким чином, оскільки судом встановлено, що кредит був наданий за рахунок капіталу позивача, отримання ліцензії законом не передбачено.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача за договором кредиту № 05-09/14 від 18 вересня 2014 року заборгованості за кредитом у розмірі 54 000 грн., а також заборгованості за процентами у розмірі 17 652 грн. 99 коп. Відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а зустрічний позов відхиленню.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю на підставі частини першої статті 88 ЦПК України з кожного з відповідачів необхідно стягнути по 609 грн. на користь позивача в якості відшкодування понесених ним у справі судових витрат.

Керуючись статтями 5, 526, 530, 554, 610, 611, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов Кредитної спілки «Пріоритет» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) солідарно на користь Кредитної спілки «Пріоритет» (код ЄДРПОУ 25930036) за договором кредиту № 05-09/14 від 18 вересня 2014 року заборгованість у розмірі 71 652 (сімдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят дві) грн. 99 коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 54 000 (п'ятдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. та відсотків за користування кредитом в сумі 17 652 (сімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят дві) грн. 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Пріоритет» судові витрати у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Пріоритет» судові витрати у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Пріоритет» про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст виготовлено 23 травня 2016 року.

Суддя Рівненського

міського суду О.О. Першко