Рішення № 57821005, 23.05.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/2671/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1582/16Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л.М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Лобова О.А.,

суддів: Абрамова П.С., Акопян В.І.,

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість по кредиту у сумі 24 860 грн. 99 коп., мотивуючи заявлені вимоги неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за укладеним кредитним договором.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 18 серпня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору у сумі 24 501 грн. 89 коп., 245 грн. 02 коп. судового збору, а всього 24 746,91 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот сорок шість гривень 91 копійка).

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог Банку про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 6 538, 84 грн., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 359, 10 грн., штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1160,05 грн. (процентна складова) за недоведеністю. Вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, безпідставно не застосована позовна давність.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково: змінено рішення Київського районного суду м.Полтави, а саме зменшено суму штрафу (процентної складової) з 1 160 грн. 05 коп. до 1 142 грн. 09 коп., відповідно зменшено загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «Приватбанк», з 24 501 грн. 89 коп. до 24 483 грн. 93 коп., а також суму судового збору - з 245 грн. 02 коп. до 244 грн. 84 коп.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково: скасовано рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

У відповідності з п.3 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції.

Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 03 серпня 2010 року між Банком та відповідачкою укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості.

У жовтні 2011 року змінені умови кредитування, що підтверджується довідкою про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна GOLD Light», а саме збільшений ліміт картки з 15 000 грн. до 19 000 грн., а заборгованість по попередньому договору у розмірі 14 956,42 грн. переведена на новий договір, що вбачається із виписки про рух коштів.

Відповідачка не виконувала належним чином умови кредитного договору, а Банк, у свою чергу, нарахував заборгованість по кредиту, яка станом на 31 березня 2015 року складалася із заборгованості за кредитом у розмірі 16 303,00 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 6 538,84 грн., заборгованості по пені та комісії 359,10 грн., штраф 500 грн. (фіксована частина) + 1160,05 грн. (процентна складова), а всього 24 860, 99 грн.

Укладаючи кредитну угоду, відповідачка погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, якими, зокрема, передбачено право Банку самостійно встановлювати розмір кредитного ліміту (а.с.8, 9).

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобов'язання не виконувались, у зв'язку з чим утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню за винятком суми пені та комісії 359, 10 грн., оскільки в розрахунку заборгованості розмір пені та комісії визначений разом, що позбавило суд можливості визначити розмір пені та період її нарахування і розмір комісії окремо.

Такий висновок по суті є правильним та ґрунтується на законі.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг та довідки про умови кредитування (а.с.9) при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому грошовому зобов'язанню, передбаченому цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та комісії у розмірі 359,10 грн., отже загальний розмір заборгованості відповідачки перед Банком зменшився на вказану суму. За таких обставин розмір штрафу (процентної складової) слід вираховувати із зменшеної суми заборгованості, а саме 16 303,00 грн. (заборгованість за кредитом) + 6 538,84 грн. (заборгованість по процентам за користування кредитом) = 22 841, 84 грн. х 5% = 1 142, 09 грн.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині визначення розміру штрафу (процентної складової) підлягає зміні - розмір штрафу слід зменшити з 1160, 05 грн. до 1 142, 09 грн.

Твердження апеляційної скарги про безпідставне незастосування судом положень про строки давності колегія суддів визнає необґрунтованим, виходячи з такого.

Суд першої інстанції, виконавши вимоги ст.212 ЦПК України, зробив правильний висновок про те, що підставою випуску картки стали зміни умов кредитування відповідачки та збільшення кредитного ліміту, тобто підстав вважати, що картка перевипущена автоматично у зв'язку із закінченням строку її дії немає.

Відповідачка погодилась із змінами умов кредитування, збільшення ліміту картки та переведенням заборгованості по попередній картці на кредитку «Універсальна GOLD Light», картка «Універсальна GOLD Licht» випущена не у зв'язку з закінченням строку дії попередньої картки, а у зв'язку із змінами умов договору за згодою відповідачки.

Відповідно до змінених умов кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта ОСОБА_2 строк дії картки - до жовтня 2013 року, що не заперечувалося самою відповідачкою.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Тобто, Банк звернувся до суду із позовом про стягнення всієї суми коштів у межах дії строку картки.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно розрахунку наданого Банком ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років здійснювала платежі в рахунок часткового погашення заборгованості, останній платіж з погашення кредиту здійснений у грудні 2014 року.

Таким чином, враховуючи, що позов пред'явлений у травні 2015 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» не пропустив трирічний строк для звернення до суду.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції не суперечить правовій позиції, яка міститься у Постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року по справі № 6-127цс14, так як судом встановлено, що картка перевипускалась не автоматично, позивач звернувся до суду в межах строку дії картки, а відповідач, крім того, вчиняла дії, що свідчать про визнання боргу.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 також акцентує увагу на існуванні розбіжностей в Умовах та правилах надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» та відсутності доказів, що саме із цими умовами вона була ознайомлена та посилається на правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року по справі № 6-16цс15.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що вказані доводи відповідачки не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, а рішення суду не суперечить правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься у вищевказаній постанові.

Так, у правовій позиції, яка викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року по справі № 6-16цс15, зокрема, зазначено: «Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв'язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими».

Тобто, правовий висновок Верховним Судом України зроблений щодо застосування збільшеного строку позовної давності, питання застосування якого у цій справі не обговорюється, та необхідності доведення ознайомлення відповідача із умовами договору.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції правомірно взяв до уваги зміст Умов та правил надання банківських послуг, наданих позивачем при поданні позовної заяви, редакція яких діяла на момент укладення між сторонами кредитного договору, що підтверджується наказом банку про затвердження Умов та правил надання банківських послуг для ПАТ КБ «ПриватБанк» і усіх дочірніх банків від 06.03.2010 року.

Крім того, умови кредитного договору, в тому числі: штрафні санкції (500 грн. + 5% від заборгованості за кредитом) також зафіксовані у довідці про умови кредитування, які підписані відповідачкою.

Не підтверджується матеріалами справи посилання відповідачки на ту обставину, що позивачем не надано детального розрахунку заборгованості, оскільки, із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надано суду детальний розрахунок заборгованості по своїх заявлених вимогах на чотирьох сторінках, починаючи із 13.10.2011 року по 31.03.2015 року (а.с 5,6).

При цьому, доказів, які б ставили під сумнів даний розрахунок, стороною відпоівдача суду не надано.

Не можуть також бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги доводи ОСОБА_2 щодо ненаведення судом першої інстанції розрахунку заборгованості.

Частиною третьою ст.309 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, само по собі, ненаведення розрахунку заборгованості не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, так як цей факт не призвів до неправильного вирішення спору по суті.

Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Як убачається зі змісту ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року скасоване з двох підстав: суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки положенням закону щодо подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, а також суд апеляційної інстанції неправильно вирішив питання щодо покладення на відповідачку обов'язку зі сплати судових витрат.

Виконуючи указівки суду касаційної інстанції, колегія суддів виходить з такого.

За загальним правилом, яке закріплене у ст.61 Конституції України, заборонена подвійна цивільно-правова відповідальність за одне й те саме порушення.

Статтею 549 ЦК України встановлено два види неустойки: пеня і штраф, які є різними за своїм змістом і не можуть бути засновані одночасно за одне й те саме порушення (постанова ВСУ №6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року).

Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань за укладеним договором позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф, який складається з двох частин: фіксована у сумі 500 грн. і процентна складова, яка обчислюється у розмірі 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням прострочених та нарахованих процентів і комісій.

Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму більше ніж 100 грн. позичальник сплачує Банку пеню, яка розраховується як базова процентна ставка за договором поділена на тридцять (нараховується за кожен день прострочення).

Отже, згідно Умов та правил надання банківських послуг Банк має право застосувати як пеню, так і штраф за будь-яке порушення грошових зобов'язань за договором.

Пред'являючи позов, Банк вимагав стягнути з відповідачки і штраф, і пеню по суті за одні й ті самі порушення грошових зобов'язань. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про стягнення пені і рішення у цій частині сторонами не оскаржується. Зміст і порядок нарахування штрафу, передбаченого Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг, сторони погодили при укладенні договору. Формула штрафу (фіксована частина і процентна складова) відповідає за своїм юридичним змістом ч.2 ст.549 ЦК України.

За таких обставин стягнення з відповідачки лише штрафу за допущені порушення грошових зобов'язань не є порушенням принципу, встановленого ст.61 Конституції України.

Відповідно до ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як роз'яснено у п.35 Постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом 1-ої групи і звільнена від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка діяла на момент подачі позову), а відтак судовий збір сплачений ПАТ КБ "ПриватБанк" за подачу позову необхідно компенсувати за рахунок держави.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції слід змінити у частині визначення розміру процентної складової штрафу, загального розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь Банку, а також - у частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.303, ст.307, п.п. 1,4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 серпня 2015 року змінити в частині стягнутої з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" суми штрафу (процентна складова) з 1160, 05 грн. до 1142, 09 грн., зменшити загальний розмір стягнутої заборгованості за кредитним договором з 24 501, 89 грн. до 24 483, 93 грн..

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.А.Лобов

Судді: П.С.Абрамов

П.С.Акопян

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов