Ухвала суду № 57820066, 19.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/3103/14-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М.Ю.Провадження № 22-ц/780/2855/16 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 46 19.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

19 травня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Гуль В.В., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення твердих меж земельної ділянки,-

встановила:

У грудні 2014 року позивачі звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на таке.

Позивачі є власниками присадибної земельної ділянки площею 0,193 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2, користувач сусідньої земельної ділянки, порушує їх право власності на вказану земельну ділянку, оскільки знищує встановлені землевпорядною організацією межові знаки цієї земельної ділянки, тому позивачі просили суд зобов»язати відповідача не чинити їм перешкод у встановленні твердих меж належної їм земельної ділянки.

В подальшому позивачі уточнили позовні вимоги, просили суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача перенести паркан та межові знаки в сторону належної йому земельної ділянки відповідно до додатку №1 до висновку комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №12800/15-41/17966/17967/15-41 від 14 грудня 2015 року.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року позов задоволено.

Зобов»»язано відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою площею 0,193 га по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідача перенести паркан, позначений числами 10, 11, 12, 13, 14, 15 в додатку №1 до висновку комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №12800/15-41/17966/17967/15-41 від 14 грудня 2015 року, в сторону належної йому земельної ділянки та зобов'язано відповідача перенести межові знаки (кілки), позначені числами 5, 6, 7, 8, 9 в додатку №1 до висновку зазначеної експертизи в сторону належної йому земельної ділянки.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із цим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд не узяв до уваги, що спірний паркан був встановлений по межам земельних ділянок сторін, які існували станом на 1972 рік, а при виготовленні земельно-технічної документації позивачів допущено помилку, яка і є причиною зміщення меж земельних ділянок.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку суду, ці вимоги закону судом першої інстанції виконані.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Виходячи з вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації цих прав крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У відповідності до положень ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України, власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю; власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що сторони є суміжними землекористувачами.

Так, позивачі у рівних частинах успадкували після смерті ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,193 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 та зареєстрували це право. Право власності спадкодавця на цю земельну ділянка посвідчувалось державним актом на право приватної власності НОМЕР_1, виданого Рожівською сільською радою Макарівського району Київської області 02 квітня 2003 року.

Суміжна земельна ділянка, якою користується відповідач ОСОБА_2 станом на час розгляду справи не приватизована, даних про винесення меж цієї земельної ділянки в натуру матеріали справи не містять. Відповідачу по справі на підставі договору дарування від 19 березня 2008 року належить домоволодіння в АДРЕСА_2.

Ці обставини підтверджені письмовими матеріалами справи та сторонами не оспорюються.

Відповідно до висновку комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №12800/15-41/17966/17967/15-41 від 14 грудня 2015року, фактичні розміри, площа, конфігурація, розташування земельної ділянки позивачів не відповідає даним правовстановлюючого документу на цю земельну ділянку, координатам меж та поворотних точок цієї земельної ділянки відповідно до даних документації із землеустрою; на цій земельній ділянці позивачів розташований паркан, який належить відповідачу. Для того, щоб розташування фактичної межі земельної ділянки позивачів відповідало межі, визначної документації із землеустрою, вищезазначений паркан слід перенести в сторону ділянки відповідача.

Встановивши вказані обставини справи, суд, задовольняючи позов, вірно виходив з того, право власності позивачів на земельну ділянку порушується відповідачем, тому це право підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачам у користуванні вказаною земельною ділянкою шляхом перенесення паркану та межових знаків в сторону земельної ділянки відповідача, відповідно до висновки зазначеної експертизи.

Доводи апеляційної скарги про те, що він не порушував прав позивачів, навпаки, це позивачі успадкували земельну ділянку, яку спадкодавець приватизував з порушенням вимог закону, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження цих обставин.

За наведеним висновком судової експертизи для того, щоб розташування фактичної межі земельної ділянки позивачів відповідало межі, визначної документації із землеустрою, паркан відповідача слід перенести в сторону ділянки відповідача, тому доводи апелянта про те, що фактичні розміри і розташування земельної ділянки позивачів не відповідає даним правовстановлюючого документу на цю земельну ділянку не спростовують факту порушення відповідачем права власності позивачів на земельну ділянку шляхом встановлення паркану на земельній ділянці в межах згідно державного акту.

Доводи апелянта про те, що спірний паркан був встановлений по межам земельних ділянок сторін, які існували станом на 1972 рік, є безпідставними, оскільки матеріли справи не даних про винесення меж земельної ділянки, якою користується відповідач, в натурі із встановленням межових знаків на місцевості та доказів правомірності користування відповідачем тією спірною частиною земельної ділянки, яка за висновком експертизи за технічною документацією входить до земельної ділянки позивачів.

Крім того, питання законності набуття позивачами права власності на спірну земельну ділянку було предметом розгляду судової справи за позовом ОСОБА_2, у задоволенні якого рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 лютого 2015року, що набрало законної сили, було відмовлено.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апелянт не спростував висновки суду, нових доказів доведеності апеляційної скарги не встановлено, а тому вона не підлягають задоволенню.

За таких обставин судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді