Рішення № 57816337, 16.05.2016, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/248/16-ц 2/335/631/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Гашук К.В., при секретарі Лєдовій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року Запорізька обласна кредитна спілка «Довіра» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 26.07.2013 року ОСОБА_1, як член Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра», отримала кредит в розмірі 20 000 грн. відповідно до кредитного договору № 11731 від 26.07.2013 року, який укладено між Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра» та ОСОБА_1 У п. 1.1. Кредитного договору зазначено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 20 000 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Пунктом 2.1. зазначеного кредитного договору було передбачено, що кредит надається строком на 24 місяці від дати отримання позичальником кредиту, тобто до 26.07.2015 року. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, плата за користування кредитом (проценти) становить 48% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються на фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту.

З метою забезпечення повернення кредиту, 26.07.2013 року між Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра» з однієї сторони та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 11731. Згідно п. 1.1. договору поруки, поручителі поручаються перед спілкою за виконання позичальником умов кредитного договору № 11731 від 26.07.2013 року, а також всіх майбутніх додаткових угод до нього, по своєчасному і повному поверненню суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та можливих збитків у розмірі та на умовах, встановлених вказаним кредитним договором та зобов'язуються в порядку, передбаченому цим договором погасити борг позичальника перед спілкою в повному обсязі. Відповідно до п. 3.1. договору поруки, сторони встановили строк дії поруки за даним договором 8 років з дня підписання сторонами договору, тобто договір поруки діє до 26.07.2021 року.

Пунктом 3.7. кредитного договору передбачено, що за будь-яких умов, у разі несвоєчасного надходження (прострочення) планового платежу повністю або частково, з наступного дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком. Протягом строку визнання кредиту кредитом з підвищеним ризиком позичальник сплачує додаткову плату за користування кредитом у розмірі 0,15 процента від залишку суми заборгованості кредиту за кожен день прострочки кредиту.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник лише частково повернула суму кредиту в розмірі 1 112 грн. та відсотки за користування кредитом в сумі 3 458 грн., станом на 12.01.2016 року в неї виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 60 725 грн. 13 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 18 888 грн. та заборгованості по процентам в сумі 41 837 грн. 13 коп., Запорізька обласна кредитна спілка «Довіра» просила суд стягнути з відповідачів вказану суму в солідарному порядку.

В судовому засіданні представник Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» Штабовенко Д.В. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, які викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 проти позовних вимог заперечували та просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, які викладені у запереченнях на позов.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи в судові засідання не з'явилися, подали суду заперечення на позов, згідно яких просили відмовити позивачу у задоволенні позову, також подали заяви, в яких просили справу розглядати у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача - Штабовенка Д.В., відповідача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_5, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26.07.2013 року між Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра» та її членом ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11731, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 20 000 грн.

Згідно п. 1.1. кредитного договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 20 000 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.1. зазначеного кредитного договору було передбачено, що кредит надається строком на 24 місяці від дати отримання позичальником кредиту, тобто до 26.07.2015 року.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, плата за користування кредитом (проценти) становить 48% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються на фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту.

Згідно із пунктом 3.3. кредитного договору, сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.7. кредитного договору передбачено, що за будь-яких умов, у разі несвоєчасного надходження (прострочення) планового платежу повністю або частково, з наступного дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком. Протягом строку визнання кредиту кредитом з підвищеним ризиком позичальник сплачує додаткову плату за користування кредитом у розмірі 0,15 процента від залишку суми заборгованості кредиту за кожен день прострочки кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26.07.2013 року між Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра», з однієї сторони, та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_1, з іншої сторони укладено договір поруки № 11731.

Згідно п. 1.1. договору поруки, поручителі поручилися перед спілкою за виконання позичальником умов кредитного договору № 11731 від 26.07.2013 року, а також всіх майбутніх додаткових угод до нього, по своєчасному і повному поверненню суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та можливих збитків у розмірі та на умовах, встановлених вказаним кредитним договором та зобов'язуються в порядку, передбаченому цим договором погасити борг позичальника перед спілкою в повному обсязі.

Відповідно до п. 3.1. договору поруки, сторони встановили строк дії поруки за даним договором 8 років з дня підписання сторонами договору, тобто договір поруки діє до 26.07.2021 року.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтями 1048, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

Відповідно до пункту 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала умови кредитного договору. За період дії кредитного договору боржником погашено суму кредиту у розмірі 1 112 грн. та проценти за користування грошовими коштами в розмірі 3 458 грн.

Внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, у боржника виникла заборгованість, яка станом на 12.01.2016 року становила 60 725 грн. 13 коп., з якої заборгованість по тілу кредиту становить 18 888 грн., заборгованість по процентам - 41 837 грн. 13 коп., що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком.

Вказаний розрахунок відповідачами протягом судового розгляду справи не спростовано, а тому суд приходить до висновку, що він є належним доказом та підтверджує розмір заявлених Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра» позовних вимог.

Посилання ОСОБА_1 у своїх запереченнях на те, що відповідно до п. 1.5 кредитного договору сукупна вартість кредиту складає 50,09 %, або 10 018 грн. 67 коп., а в розрахунку відповідача заборгованість по відсоткам за користування кредитом складає 22 402 грн. 92 коп., що не відповідає сукупній вартості кредиту, суд вважає необґрунтованими, оскільки кредитним договором передбачено сукупну вартість кредиту, яка би складала 10 018 грн. 67 коп. в разі належного виконання боржником умов кредитного договору. Проте, ОСОБА_1 протягом строку дії кредитного договору свої обов'язки належним чином не виконувала, порушувала графік повернення кредитних коштів, а тому відсотки за користування кредитом, які відповідно до умов кредитного договору нараховуються від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, заявлені позивачем і не відповідають сумі сукупної вартості кредиту, яка зазначена у кредитному договорі.

Інших належних та допустимих доказів на спростування розміру заявлених позовних вимог відповідачі суду не надали.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що кредитна спілка «Довіра» не мала права надавати їй кредит, а відповідно, і не має право вимагати від неї сплатити проценти за користування грошовими коштами, оскільки не має ліцензії на здійснення послуг з надання фінансового кредиту, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послу» (далі - Закон), фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Фінансова послуга - це операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).

Фінансовою, зокрема, вважається послуга з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону).

Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 5 Закону).

Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (ч. 3 ст. 5 Закону).

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 34 Закону, уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Частина 2 ст. 34 Закону передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у ч. 1 цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про кредитні спілки", ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону передбачено, що кредитна спілка надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм та змісту ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послу» діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів членам своєї спілки за рахунок капіталу самої кредитної установи (який формується з внесків членів кредитної спілки) не потребує отримання ліцензії, на відміну від діяльності з надання кредитів іншим особам або надання кредитів за рахунок залучених коштів, яка потребує ліцензування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є членом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» та отримувала грошові кошти у кредит за рахунок капіталу кредитної спілки, як член кредитної спілки, а тому в даному випадку кредитна спілка не потребувала отримання ліцензії на здійснення послуг з надання фінансового кредиту. Зазначені обставини стороною відповідачів не спростовані в ході судового розгляду справи.

Крім того, слід зазначити, що відповідач ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним кредитного договору з цих підстав до суду не зверталася, не заявлялися такі позовні вимоги і в ході судового розгляду даної цивільної справи.

Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо пропуску позивачем річного строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення відсотків, нарахованих за запізнення сплати платежів, також не ґрунтуються на умовах кредитного договору та вимогах закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 3.7. кредитного договору передбачено, що за будь-яких умов, у разі несвоєчасного надходження (прострочення) планового платежу повністю або частково, з наступного дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком. Протягом строку визнання кредиту кредитом з підвищеним ризиком позичальник сплачує додаткову плату за користування кредитом у розмірі 0,15 процента від залишку суми заборгованості кредиту за кожен день прострочки кредиту.

З аналізу зазначеного пункту кредитного договору вбачається, що сторони договору, погодили сплату відсотків за користування кредитом у підвищеному розмірі у разі порушення позичальником умов кредитного договору, в тому числі графіку погашення кредиту, у зв'язку з чим положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення додаткової плати за користування кредитом не можуть бути застосовані.

Суд не погоджується із запереченнями відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти позовних вимог з тих, підстав, що позивачем пропущено строки звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до поручителів, виходячи з наступного.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з договору поруки від 26.07.2013 року строк його дії визначено сторонами 8 років з моменту підписання договору поруки, тобто він діє до 26 липня 2021 року, а тому доводи поручителів про те, що кредитна спілка пропустила строк для звернення з позовними вимогами до поручителів є безпідставними, оскільки на даний час строк дії договору поруки не припинено.

Що стосується доводів відповідачів про те, що пункт договору поруки, який передбачає строк її дії протягом 8 років, є недійсним, то суд вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що чинним ЦК України прямо не встановлено заборону визначати строк дії договору поруки більше ніж визначено строк дії кредитного договору.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що цивільним законодавством прямо не заборонено визначати строк дії договору поруки більше ніж визначено строк дії кредитного договору, а з позовними вимогами про визнання недійсним договору поруки, чи його окремого пункту, поручителі не зверталися, суд не приймає до уваги доводи відповідачів про пропуск позивачем шестимісячного строку для звернення з позовними вимогами до поручителів.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» законним та обґрунтованими, у зв'язку з чим задовольняє їх у повному обсязі.

Крім того, враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору, в рівних частках.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 60 725 (шістдесят тисяч сімсот двадцять п'ять) гривень 13 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень в рівних частках.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 травня 2016 року.

Повний текст рішення виготовлено 20 травня 2016 року.

Суддя: К.В. Гашук