Ухвала суду № 57815774, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

18 травня 2016 року м. Київ К/800/13589/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Головчук С.В., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джентерм Україна» про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року залишено без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року, якою відмовлено в позові про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Вказує, що суд не дали належної правової оцінки обставинам справи та доводам позивача про те, що норми цього закону мають імперативний характер і законодавство не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у разі відсутності вини підприємства.

Згідно із пунктом 5 частини 5 статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із змісту оскаржуваних судових рішень видно, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як встановлено судом, на виконання вимог законодавства, у 2014 році відповідач кожний місяць подавав звіти про наявність вакансій форми 3-ПН до Виноградівського районного центру зайнятості Закарпатської області, що підтверджується поданими в матеріали справи звітами форми 3-ПН та листом Виноградівського районного центру зайнятості Закарпатської області від 23 червня 2015 року. Водночас, товариство самостійно вживало додаткових заходів щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і нездатні конкурувати на ринку праці, а саме подавались відповідні листи до управління праці та соціального захисту населення, а також Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження», здійснювалось розміщення інформації про можливість працевлаштування інвалідів у засобах масової інформації ТОВ КМЦ «Барви», ТОВ «РА-Закарпаття», ДП «М-Студіо», КП «Новини Виноградівщини», ТОВ «Виноградів-ТВ», КП «РГ Берегово», здійснювалось виготовлення відповідних інформаційних буклетів ПП ОСОБА_1, що підтверджується наданими відповідачем письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а тому відсутні підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 1719164,40 грн.

Такі висновки відповідають практиці Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, а тому ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Головчук