Ухвала суду № 57814878, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/22543/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року

у справі №826/19860/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 лютого 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суду постановою від 02 квітня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2013 року №0003522201.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з підприємством постачальником ТОВ «Козівський цукровий завод» та підприємствами-покупцями за період з 01 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року, про що склали акт від 20 серпня 2013 року №130/1-22-20/36134497, яким встановили порушення позивачем вимог абзацу «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у квітні 2013 року у розмірі 545 428,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2013 року №0003522201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 818 142,60 грн., з яких основний платіж - 545 428,40 грн., штрафні (фінансові) санкції - 272 714,20 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Козівський цукровий завод» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків, невідповідність здійснення господарських операцій з придбання цукру, основним видам діяльності позивача та порушення вимог податкового законодавства у частині надання у разі наявності експортних операцій (заповнення рядка 2.1 декларації) до декларації з ПДВ оригіналу митних декларацій.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поставки від 27 березня 2013 року №27/03-1 ТОВ «Козівський цукровий завод» поставило позивачу товар (цурок білий кристалічний).

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних від 04 квітня 2013 року №30, від 18 квітня 2013 року №510, від 23 квітня 2013 №547, податкових накладних від 29 березня 2013 року №80, №81, від 06 квітня 2013 року №6, від 03 квітня 2013 року №18, від 04 квітня 2013 року №19, №20, від 22 квітня 2013 року №143, від 23 квітня 2013 року №144.

Розрахунки за отриманий товар проведені у безготівковій формі, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень.

Крім того, про використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаного товару, свідчить його подальше експортування за межі митної території України на підставі укладених позивачем зовнішньоекономічних контрактів з Swindom Trading Co Ltd (Кіпр) та ТОВ «Дербі» (Грузія), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії контрактів від 14 березня 2013 року №140313, від 25 березня 2013 року №250313, митних декларацій, договору від 21 березня 2013 року №279 про транспортно-експедиційне обслуговування, сертифікатів походження товару.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаним контрагентом за спірний період виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Також, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями, за наявності інших належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Посилання контролюючого органу на невластивість для фінансово-господарської діяльності позивача здійснення операцій з експорту цукру білого кристалічного з цукрових буряків, спростовується пунктом 5.2 Статуту позивача, за змістом якого до основних видів діяльності товариства відноситься оптова та роздрібна торгівля цукром та зовнішньоекономічна діяльність.

Контролюючий орган, в обґрунтування неправомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, також посилається на порушення вимог пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, у частині ненадання податковому до податкової декларації з ПДВ оригіналу митної декларації від 20 травня 2013 року №9029210753.

За положеннями пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25.11.2011 року, № 1492 (далі - Порядок №1492).

Пунктом 32 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року, № 450, передбачено надіслання до ДПС України Держмитслужбою засвідченої електронним цифровим підписом посадової особи митного органу вантажної митної декларації, якщо митне оформлення товарів здійснювалося з використанням електронної митної декларації (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тимчасової митної декларації, періодичної митної декларації, додаткової декларації), не пізніше наступного робочого дня після її оформлення.

Повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України, які поміщені у митні режими, визначені абзацом третім пункту 30 цього Положення, засвідчене електронним цифровим підписом відповідальної посадової особи Держмитслужби, надсилається Держмитслужбою ДПС у випадках, обумовлених цим Положенням.

Відповідно до пункту 18 Порядку №1492 встановлено, що у разі наявності експортних операцій (заповнення рядка 2.1 декларації) до декларації додаються оригінали митних декларацій (примірники декларанта). Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, оригінали митних декларацій (примірників декларанта) подають окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Разом з тим застосування такого електронного документування ґрунтується на приписах Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року №821, шляхом використання електронних документів, у тому числі ВМД, засвідчених електронними цифровими підписами, без подання паперових екземплярів документів.

Відповідно до пункту 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 1997 року (далі - Положення), вантажна митна декларація, - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органові на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Електронна ВМД вважається оформленою за наявності внесеної до декларації за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення, засвідченої електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Інформація про оформлення електронної ВМД надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на поміщення товарів та/або транспортних засобів у заявлений митний режим і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Таким чином, оформлення позивачем ВМД від 20 травня 2013 року №9029210753 як електронного документу, унеможливило подання позивачем до контролюючого органу її оригіналу на паперовому носії до податкової декларації з ПДВ, що свідчить про відсутність порушення позивачем вимог пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України.

Зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Козівський цукровий завод», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі №826/19860/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.