Ухвала суду № 57814648, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/4982/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2014 року

у справі №826/16084/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 01 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 09 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2013 року №0004292260. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу на підставі підпунктів 78.1, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, статей 20, 80 Податкового кодексу України, постанови слідчого від 16 травня 2013 року у кримінальному провадженні від 26 листопада 2012 року №42012110100000049, провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Мурена Груп», ТОВ «Драйфор» за період з 01 грудня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 30 травня 2013 року №601/22-6/37724868, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 2 996 467,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2013 року №0004292240, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 494 701,00 грн., з яких основний платіж - 2 996 467,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 498 234,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Мурена Груп» та ТОВ «Драйфор» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірок контрагентів позивача.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 15 жовтня 2015 року №Т151012-1 ТОВ «Мурена Груп» поставило позивачу послуги з програмного забезпечення провідних виробників.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату.

Крім того, на підставі договору від 01 грудня 2011 року №011211/2 та від 01 грудня 2012 року ТОВ «Драйфор» надало позивачу послуги з програмного забезпечення, про фактичне виконання якого свідчать копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату послуг та акти приймання -виконання робіт.

Розрахунки за отриманий товар (послуги) проведені у безготівковій формі, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару (послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами, що підтверджується належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Мурена Груп», ТОВ «Драйфор», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2014 року у справі №826/16084/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.