Ухвала суду № 57814559, 17.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4923/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

17 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача: не з'явився,

представника відповідача: Сидоренка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області та територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення недоплаченої заробітної плати та компенсації витрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення недоплаченої заробітної плати та компенсації витрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Також не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її, проти апеляційної скарги позивача заперечував.

Представник Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, який прибулв в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 на підставі рішення Хмельницької обласної ради народних депутатів № 11 від 25.12.1992 року зарахований на посаду народного судді Хмельницького міського народного суду.

Відповідно до розпорядження представника Президента України № 458 від 12.05.1993 року позивачу присвоєно п'ятий кваліфікаційний клас.

На підставі рішення Кваліфікаційної комісії суддів Хмельницької області від 29.05.1996 року судді Хмельницького міського суду Латюку П.Я. присвоєно четвертий кваліфікаційний клас судді.

28.05.1999 року Кваліфікаційною комісією суддів Хмельницької області прийнято рішення про присвоєння судді Хмельницького міського суду Латюку П.Я. третього кваліфікаційного класу.

Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів Хмельницької області від 12.12.2001 року судді Хмельницького міського суду Латюку П.Я. присвоєно другий кваліфікаційний клас судді.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 17.04.2003 року позивача обрано суддею Хмельницького міського суду безстроково.

Як вбачається з довідки управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області № 1060 від 20.10.2006 року про нараховану та виплачену заробітну плату за період роботи з січня 1996 року по грудень 2005 року включно (том 1, а.с. 28-29), до складу заробітної плати позивача в цей період входили наступні виплати:

- посадовий оклад;

- збільшений посадовий оклад відповідно до Указу Президента України № 220 від 05.03.2002 року (виплачувався з липня по грудень 2003 року включно та з травня по грудень 2005 року включно);

- доплата за кваліфікаційний клас;

- надбавка за інтенсивність праці (виплачувалась з січня 1997 року);

- надбавка за вислугу років;

- додатковий посадовий оклад.

Крім того, у вказаний період позивачу нараховувались та виплачувались матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, премія, грошові суми, пов'язані із виходом у відпустку, проводилась індексація доходів.

Водночас позовні вимоги ОСОБА_3 згідно із заявою про їх уточнення від 21.04.2015 року стосуються стягнення на користь позивача:

1) з відповідача ГУЮ в Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати судді в сумі 135,67 грн. за період з 01.08.2001 року по 31.12.2002 року та компенсації за порушення термінів її виплати в сумі 377,27 грн. станом на березень 2015 року. При цьому позовні вимоги у даній частині позивач обґрунтовує тим, що станом на 01.06.2002 року його стаж на посаді судді становив більше 15 років, а відтак згідно з ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" (чинного у спірний період) щомісячна надбавка за вислугу років мала становити 25% суми щомісячного заробітку, тоді як виплачувалась відповідачем 1 включно до кінця 2002 року у заниженому розмірі, а саме в розмірі 20%;

2) з відповідача ТУ ДСА у Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати судді в сумі 95 475,52 грн. за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року та компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 178 694,17 грн. При цьому такі позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач 2 протиправно не збільшував посадовий оклад позивача на 50% та не встановлював щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи в розмірі 80% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас згідно з Указом Президента України № 220 від 05.03.2002 року. Крім того, в період з червня по грудень 2005 року ТУ ДСА в Хмельницькій області не здійснило нарахування заробітної плати позивача виходячи з її співмірності з окладом Голови Верховного Суду України та не врахувало надбавку за роботу з таємними документами в розмірі 10% до посадового окладу.

Розмір вказаних позовних вимог повністю ґрунтується на висновку експерта Вінницького відділення Київського НДІ СЕ № 1165/14-21 від 30.03.2015 року за результатами проведення судово-економічної експертизи (далі - висновок експерта, том 3, а.с. 32-74), при наданні якого та обчисленні загальної суми недоплаченої позивачу заробітної плати експерт враховував усі спірні надбавки та доплати.

Відтак, виходячи із заявлених позивачем вимог та фактично встановлених обставин справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Основним актом, який регулював питання оплати праці суддів на час існування спірних правовідносин був Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-XII. Цей Закон встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, в тому числі гарантії щодо належного рівня оплати праці.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

В силу положень ч. 4 ст. 44 Закон № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Суд зауважує, що до кінця 2002 року повноваження з матеріального забезпечення суддів судів загальної юрисдикції Хмельницької області здійснювало Хмельницьке обласне управління юстиції, правонаступником якого є ГУЮ у Вінницькій області.

Таким чином, обов'язок щодо правильного нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_3 у спірний період покладався саме на відповідача 1.

Як стверджує позивач, всупереч положенням ч. 4 ст. 44 Закону № 2862-XII при стажі роботи понад 15 років надбавка за вислугу років виплачувалась йому у розмірі 20%, внаслідок чого було не доплачено заробітну плату в сумі 135,67 грн. за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року.

Вказані доводи позивача у ході розгляду справи підтвердились.

Так, згідно з відомостями з трудової книжки ОСОБА_3 (том 1, а.с. 6-9), станом на 01.06.2002 року до стажу його роботи, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років, підлягали зарахуванню:

- час військової служби з 11.05.1982 року по 04.06.1984 року, тобто 2 роки 23 дні;

- час роботи на посаді стажера помічника прокурора Любарського району Житомирської області за період з 31.05.1989 року по 21.05.1990 року, тобто 11 місяців та 20 днів (такий стаж додатково підтверджується постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24.02.2010 року у справі № 2а-1/2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010 року у справі № 22419/10/9104 (том 1, а.с. 172-174));

- час роботи на посаді помічника прокурора Любарського району Житомирської області за період з 21.05.1990 року по 06.07.1990 року, тобто 1 місяць 15 днів, відповідно до ч. 6 ст. 44 Закону України "Про статус суддів";

- час роботи на посаді помічника прокурора м. Хмельницького за період з 19.07.1990 року по 04.01.1993 року, тобто 2 роки 5 місяців15 днів;

- час роботи на посаді народного судді Хмельницького міського народного суду за період з 05.01.1993 року по 01.06.2002 року, тобто 9 років 5 місяців.

Отже, з червня 2002 року стаж роботи судді Латюка П.Я. становив понад 15 років, а відтак в силу вимог ч. 4 ст. 44 Закон України "Про статус суддів" він мав право на отримання щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Проте судом встановлено, що в період з червня по грудень 2002 року відповідач 1 виплачував позивачу таку надбавку у попередньому розмірі (20% від посадового окладу), що становило 109,50 грн. щомісячно.

Згідно з висновком експерта (стор. 14 висновку) результати дослідження нарахування надбавки за вислугу років згруповано та наведено в Додатку № 1 до висновку "Результати дослідження нарахування заробітної плати ОСОБА_3 відповідно до наданих розрахункових документів та проведеного дослідження за період з 01.08.2001 року по 31.12.2003 року та за період з 01.01.2013 року по 31.12.2005 року".

Аналіз цього Додатку (том 3, а.с. 74) засвідчує, що визначений експертом розмір заборгованої ОСОБА_3 заробітної плати за досліджуваний період з 01.08.2011 року по 31.12.2002 року становить 135,67 грн. і обчислений виходячи із збільшеного розміру вислуги років (25% посадового окладу) за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року.

Таким чином, в процесі проведення експертного дослідження встановлено недоплату позивачу ОСОБА_3 заробітної плати саме за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року у зв'язку з неправомірною виплатою відповідачем 1 вислуги років у заниженому розмірі (20% замість 25%, передбачених Законом № 2862-XII).

При цьому суд зауважує, що хоча у висновку експерта з цього питання вказано період з 01.08.2001 року по 31.12.2002 року, такий період необхідно вважати періодом експертного дослідження, оскільки фактично збільшення позивачу розміру надбавки за вислугу років згідно з експертними розрахунками мало відбутись за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року і донарахована експертом недоплата до заробітної плати ОСОБА_3 в сумі 135,67 грн. стосується саме такого періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 1статті 81 КАС України передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Згідно з ч. 5 ст. 82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Призначення судово-економічної експертизи у цій справі обумовлювалось необхідністю використання економічних знань для з'ясування істотних для справи обставин, оскільки без таких знань було неможливо встановити розмір заробітної плати позивача та відповідно компенсації, яка підлягає виплаті за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

З огляду на викладене та беручи до уваги висновки експерта з цього питання, суд приходить до переконання про неправомірність бездіяльності відповідача 1 щодо не нарахування та не виплати позивачу ОСОБА_3 щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року.

Відтак недоплачену за вказаний період заробітну плату судді в сумі 135,67 грн. належить стягнути на користь позивача з ГУЮ в Хмельницькій області.

Крім того, в силу положень ст. 34 Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року, відповідачем 1 має бути виплачена компенсація за порушення термінів виплати вищезазначеної заборгованості із заробітної плати.

При цьому суд також керується висновком експерта, згідно з яким розмір такої компенсації при умові виплати в березні 2015 року, тобто станом на лютий 2015 року, складає 377,27 грн. (том 3, а.с. 43).

Враховуючи наведене задоволенню підлягають позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області на його користь заборгованості із заробітної плати за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року в сумі 135,67 грн. та компенсації за порушення термінів її виплати (станом на лютий 2015 року) в сумі 377,27 грн., а всього 512,94 грн.

Надаючи оцінку вимогам позивача щодо стягнення на його користь з ТУ ДСА в Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати судді в сумі 95 475,52 грн. за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року, суд насамперед зазначає, що такі вимоги і їх розмір обґрунтовуються:

- не збільшенням посадового окладу позивача на 50% відповідно до Указу Президента України "Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням" № 220/2002 від 05.03.2002 року (далі - Указ № 220/2002) за період з 01.01.2003 року по 30.06.2003 року та з 01.01.2004 по 30.04.2005 року (період з 01.07.2003 року по 31.12.2003 року та з 01.05.2005 року по 31.12.2005 року є безспірними);

- не виплатою позивачу за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року щомісячної надбавки за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас відповідно до Указу № 220/2002;

- не збільшенням позивачу за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року посадового окладу у співвідношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" та постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" № 514 від 30.06.2005 року;

- не збільшенням позивачу за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року заробітної плати з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10% за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Тому оцінка позовних вимог в цій частині адміністративного позову надається судом виходячи із наявності (відсутності) у позивача права на отримання кожної із перерахованих вище доплат і надбавок та обов'язку відповідача 2 щодо їх нарахування та виплати.

Як вбачається з довідки управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області № 1060 від 20.10.2006 року, посадовий оклад ОСОБА_3, як судді Хмельницького міського суду, а згодом - судді Хмельницького міськрайонного суду становив: на 01.01.2003 року - 220 грн., на 01.04.2003 року - 235 грн., на 01.09.2003 року - 310 грн., у 2004 році - 310 грн. та у 2005 році - 439 грн. (том 1, а.с. 28-29).

При цьому поетапне збільшення посадового окладу позивача відбувалось з огляду на зміну розміру посадового окладу судді відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема постанови № 298 від 06.03.2003 року "Про внесення змін у додатки до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 року № 2288" та постанови № 1207 від 06.08.2003 року "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".

Крім того, перевіряючи висновки суду касаційної інстанції щодо періодичної зміни розміру посадового окладу позивача, суд зазначає, що на такий розмір, окрім вищевказаного поетапного підняття окладу впливала і та обставина, що у період з 01.07.2003 року по 31.12.2003 року та з 01.05.2005 року по 31.12.2005 року посадовий оклад позивача збільшувався на 50% на підставі наказів голови суду № 64 від 21.07.2003 року та № 41-к від 16.05.2005 року, що визнається обома сторонами.

Указом Президента України № 220/2002 керівникам судів загальної юрисдикції рекомендовано встановлювати, з урахуванням рівня кваліфікації судді, здійснюваних ним додаткових функцій, участі у правовій експертизі нормативно-правових актів і проектів таких актів, у підвищенні професійного рівня суддів та рівня правової освіти населення посадові оклади, посадові оклади, збільшені на 50 відсотків, а також щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи - у розмірі 80 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас (том 3, а.с. 148).

На підставі вказаного Указу головою Хмельницького міського суду прийнято наказ № 22 від 11.04.2003 року, яким з 01.01.20003 року суддям Хмельницького міського суду, зокрема позивачу ОСОБА_3, збільшено посадові оклади на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас (том 3, а.с. 135-136).

Крім того, наказом голови Хмельницького міського суду № 64 від 21.07.2003 року з 01.07.2003 року суддям Хмельницького міського суду, в тому числі позивачу ОСОБА_3, збільшено посадові оклади на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Водночас згідно з п. 3 цього наказу скасовано наказ № 22 від 11.04.2003 року (том 3, а.с. 154).

Крім того, наказом голови Хмельницького міського суду № 41-к від 16.05.2005 року з 01.05.2005 року суддям Хмельницького міського суду, зокрема позивачу ОСОБА_3, збільшено посадові оклади на 50% (том 3, а.с. 153).

Позивач вважає, що зазначені вище накази голови суду були обов'язковими до виконання відповідачем 2, але у спірні періоди безпідставно не виконувались, внаслідок чого його заробітну плату було неправомірно занижено.

Проте суд з такими доводами позивача не погоджується.

Так, пунктом 3 Указу № 220/2002 визначено, що Кабінет Міністрів України повинен здійснювати фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Указу, з 01.01.2003 року в межах коштів, передбачуваних у Державному бюджеті на утримання судів.

Отже, надавши керівникам судів загальної юрисдикції право встановлювати суддям відповідного суду збільшені на 50% посадові оклади та надбавку за складність роботи в розмірі 80% посадового окладу, Указ № 220/2002 обумовив можливість їх фактичної виплати з наявністю у Державному бюджеті України коштів на такі цілі.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів на час виникнення та існування спірних правовідносин регулювалися Бюджетним кодексом України 2001 року.

За визначеннями основних термінів, наведеними у статті 2 цього Кодексу:

бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п. 1);

бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету (п. 7);

бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення, замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 8);

бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 9);

видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум (п. 13);

розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету (п. 36).

В силу приписів ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Також відповідно до п. 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002 року, установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Згідно з ч. 4, 5, 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Крім того, частиною 8 статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів лише у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_3, відповідач 2 посилається на те, що виконання наказів голови Хмельницького міського суду № 22 від 11.04.2003 року та № 64 від 21.07.2003 року здійснювалось виключно в межах кошторисних призначень ТУ ДСА в Хмельницькій області та за наявності бюджетних асигнувань. Відтак, оскільки в спірний період не було коштів на збільшення посадового окладу суддів на 50% та встановлення їм надбавки за напруженість і складність роботи в розмірі 80% від посадового окладу, вимоги позивача про стягнення недоплаченої заробітної плати задоволенню не підлягають.

Вказані доводи відповідача 2 суд вважає обґрунтованими і такими, що підтверджуються належними доказами.

Зокрема, як встановлено судом на підставі аналізу кошторисів ТУ ДСА в Хмельницькій області на 2003-2005 рр., довідок про зміни кошторису на 2003 рік від 07.07.2003 року та від 22.10.2003 року, довідок про зміни кошторису на 2004 рік від 27.07.2004 року, від 02.09.2004 року та від 10.11.2004 року, довідок про зміни до кошторису на 2005 рік від 18.04.2005 року, а також звітів виконання загального фонду кошторису за 2003-2005 рр. (том 4, а.с. 27-31, 64-81), виділені з державного бюджету кошти на виплату заробітної плати працівників судів області, в тому числі суддів, відповідачем 2 використовувались повністю і в тому обсязі, який передбачався кошторисом на відповідний рік.

Отже, за відсутності бюджетного фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Указу № 220/2002, немає підстав для висновку про неправомірність бездіяльності ТУ ДСА в Хмельницькій області щодо невиконання у спірний період наказів голови Хмельницького міського суду № 22 від 11.04.2003 року та № 64 від 21.07.2003 року.

При цьому суд зауважує, що оплата відповідачем 2 таких наказів без наявності відповідних бюджетних асигнувань могла б розцінюватись як грубе порушення приписів бюджетного законодавства з істотними негативними наслідками для розпорядника бюджетних коштів та його посадових осіб.

Також суд враховує сумлінність поведінки відповідача 2, який, отримавши додаткові кошторисні призначення на оплату праці у 2003 та 2005 роках, проводив позивачу та іншим суддям виплату збільшеного на 50% посадового окладу згідно з Указом № 220/2002 в період з 01.07.2003 року по 31.12.2003 року та з 01.05.2005 року по 31.12.2005 року. Цим підтверджується і та обставина, що дії відповідача з виплати спірних доплат та надбавок дійсно залежали від наявності бюджетних асигнувань на такі цілі.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Згідно з ч. 7 ст. 23 Бюджетного кодексу України усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

Таким чином, наказ голови Хмельницького міського суду № 64 від 21.07.2003 року, яким з 01.07.2003 року суддям Хмельницького міського суду було збільшено посадові оклади на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу, втратив чинність з 01.01.2004 року.

Відтак, оскільки протягом 2004 року та січня-квітня 2005 року головою суду не приймались накази щодо здійснення вищевказаних виплат суддям, суд доходить висновку про відсутність підстав для їх нарахування позивачу ОСОБА_3 також і з цих мотивів.

Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що наказ голови Хмельницького міськрайонного суду № 41-к від 16.05.2005 року передбачав збільшення з 01.05.2005 року посадових окладів суддів відповідного суду на 30, 40, 50% згідно з Указом № 220/2002 та виконувався ТУ ДСА в Хмельницькій області в повному обсязі включно до 31.12.2005 року. Водночас цим наказом суддям не встановлювалась щомісячна надбавка за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу. Тому доводи позивача про невиконання відповідачем 2 цього наказу суд вважає безпідставними.

Вирішуючи спір по суті, суд не бере до уваги посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року та від 07.02.2012 року у справах за позовами працівників апарату суду до ТУ ДСА в Сумській області про стягнення невиплачених коштів. По-перше, обставини вказаних справ та досліджувані в них спірні правовідносини відрізняються від цієї справи. По-друге, позовні вимоги у названих справах стосуються невиплати позивачам щомісячної премії та надбавки за складність роботи, право на отримання яких ґрунтується на ст. 33 Закону України "Про державну службу", якою було встановлено заборону на зменшення фінансування будь-яких виплат, передбачених цим же Законом. Натомість надбавки та доплати, які просить стягнути позивач ОСОБА_3 передбачені Указом № 220/2002, який, надавши керівникам судів загальної юрисдикції право встановлювати суддям відповідного суду збільшені посадові оклади та надбавку за складність роботи, прямо обумовив можливість їх виплати з наявністю у Державному бюджеті України коштів на такі видатки.

Як вже зазначалось, позовні вимоги про стягнення з ТУ ДСА в Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати в сумі 95 475,52 грн. включають в себе також невиплату позивачу в період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року посадового окладу судді у співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України, що було передбачено частиною 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" та постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" № 514 від 30.06.2005 року.

Надаючи оцінку доводам позивача в цій частині, суд виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50% його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80% посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (ст. 13 Закону України "Про оплату праці").

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31.12.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09 2005 року № 865" (яка була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: "ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10.07.1995 року № 584, від 19.09.1996 року № 856, від 05.03.2002 року № 220, від 25.11.2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11.12.2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23.02.2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів".

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів", а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Таким чином, не дивлячись на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону України "Про статус суддів", а не статтею 8 Закону України "Про оплату праці", виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону України "Про оплату праці", зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постанові № 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04.11.2015 року (справи за №№ 822/505/13-а, 2-а-9288/10/2270) та постанові від 11.11.2015 року (справа № 2а/0270/3001/12).

Крім того, до аналогічних висновків в цій частині спірних правовідносин дійшов Вищий адміністративний суд України, який ухвалою від 21.01.2016 року скасував постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2015 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 року у даній справі, зазначивши про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення на його користь різниці заробітної плати за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року і, як наслідок, компенсації за порушення термінів її виплати.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, згідно з ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

З огляду на викладене суд не бере до уваги посилання позивача на необхідність обчислення його посадового окладу у співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України та, відповідно, стягнення у зв'язку з цим на його користь недоплаченої заробітної плати судді за період з червня по грудень 2005 року.

Надаючи оцінку доводам позивача в частині невиплати йому за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року належного розміру заробітної плати з урахуванням надбавки в розмірі 10% до посадового окладу за роботу з таємними документами, судом виходить з таких мотивів.

Статтею 30 Закону України "Про державну таємницю" передбачено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994 року, особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації:

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків;

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків;

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.

Судом встановлено, що постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 09.11.2011 року у справі № 2-а-2652/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2015 року (в частині позовних вимог щодо виплати ОСОБА_3 надбавки до посадового окладу в розмірі 10% у зв'язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці) визнано протиправною бездіяльність Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, яка полягала у невидачі з 01.06.2005 року наказу про встановлення судді Латюку П.Я. надбавки до посадового окладу в розмірі 10% у зв'язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, та зобов'язано ТУ ДСА в Хмельницькій області донарахувати ОСОБА_3 з 01.06.2005 року по січень 2009 року включно до заробітної плати та щомісячного грошового утримання і виплатити надбавку за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю по формі 3 у розмірі 10% від посадового окладу за період його роботи суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (том 4, а.с. 52-58).

Отже, право позивача ОСОБА_3 на отримання в період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року (який є спірним у цій справі) надбавки до посадового окладу в розмірі 10% за роботу з таємними документами підтверджене рішенням суду, яке набрало законної сили.

Водночас врахування позивачу такої надбавки впливає на загальний розмір його заробітної плати за вказаний період і зумовлює необхідність проведення її перерахунку, адже до складу заробітної плати позивача в той час входили, зокрема, такі виплати, розмір яких безпосередньо залежав від посадового окладу та його величини (наприклад, вислуга років, премія тощо).

Однак суд не може самостійно визначити конкретний розмір недоплаченої позивачу заробітної плати за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року внаслідок неврахування йому надбавки за роботу з таємними документи, оскільки для цього потрібні спеціальні економічні знання, тоді як з наявного у справі висновку експерта неможливо встановити суму такої недоплати. Відтак, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про призначення у справі судово-економічної експертизи з цього питання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Підсумовуючи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь з ТУ ДСА в Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати в сумі 95 475,52 грн. за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року та пов'язаної із нею вимоги про стягнення компенсації за порушення термінів виплати такої заробітної плати в розмірі 178 694,17 грн.

Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною 2 статті 162 КАС України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тому, з метою дотримання і захисту прав та інтересів позивача, виходячи з предмету спору та беручи до уваги постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 09.11.2011 року у справі № 2-а-2652/11, суд вважає необхідним вийти за межі вимог позивача у цій справі та зобов'язати ТУ ДСА в Хмельницькій області провести нарахування і виплатити ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату судді за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10% за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, окрім самої надбавки, виплату якої позивачу за вказаний період вже присуджено вищезазначеним рішенням суду у справі № 2-а-2652/11.

Щодо посилань відповідача 1 на недотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, то суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому статтею 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 Конституційним Судом України констатовано, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду немає.

Відповідно до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Повно, всебічно і об'єктивно дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_3, а саме у частині стягнення з ГУЮ в Хмельницькій області на користь позивача заборгованості із заробітної плати за період з 01.06.2002 року по 31.12.2002 року в сумі 135,67 грн. та компенсації за порушення термінів її виплати (станом на лютий 2015 року) в сумі 377,27 грн., а всього 512,94 грн.

Водночас суд вважає необхідним вийти за межі таких вимог та покласти на ТУ ДСА в Хмельницькій області обов'язок провести нарахування та виплатити ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату судді за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10 % за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, окрім самої надбавки, виплату якої позивачу за вказаний період вже присуджено постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 09.11.2011 року у справі № 2-а-2652/11.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Білоус О.В. Курко О. П.