Постанова № 57814121, 18.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/7/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Сигва» до Державної фіскальної служби України про визнання неправомірною бездіяльності відповідача,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Сигва» ( далі - позивач ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України ( далі - відповідач ), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило визнати неправомірною бездіяльність ДФС України щодо не вчинення заходів, які передбачені під час проведення процедури адміністративного оскарження за скаргою ПП «Сигва» від 23.11.2015 р. № 23/01/11 про скасування грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області від 25.09.2015 р. № 000982224 форми «С».

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - зміні, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство «Сигва» (далі - ПП «Сигва») є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області.

Чернігівською ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено фактичну перевірку господарської одиниці позивача, за результатами якої складено акт від 07.08.2015 р. № 0070/25/22/37943774.

На підставі вказаного акту перевірки Чернігівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 р. № 000982224, відповідно до якого на позивача накладено штраф в розмірі 17000,00 грн. за порушення ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

06.10.2015 р. на зазначене податкове повідомлення-рішення позивачем було подано до ГУ ДФС в Чернігівській області скаргу від 06.10.2015 р. № 06/01/10.

Рішенням ГУ ДФС в Чернігівській області від 22.10.2015 р. № 2865/1025-01-10-04-15 податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 р. № 000982224 було залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Зазначене рішення ГУ ДФС в Чернігівській області було надіслано ПП «Сигва» поштою з повідомленням про вручення за адресою: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Ковпита, вул. Грачова, 3 та повернулось до ГУ ДФС в Чернігівській області 31.10.2015 р. з відміткою відділення поштового зв'язку про неможливість вручення адресату із зазначепнням причини невручення - «за відмовою адресата від одержання».

06.11.2015 р. Ковпитським відділенням поштового зв'язку ГУ ДФС в Чернігівській області було повідомлено, що 23.10.2015 р. Ковпитським ВПЗ було отримано листа для ПП «Сигва» від ГУ ДФС в Чернігівській області. Вручити особисто даного листа керівнику ПП «Сигва» не було можливості в зв'язку з його відсутністю. 03.11.2015 р. лист за № 1400029999106 було передчасно повернуто відправнику з помилковою відміткою «відмова», а факту відмови не було. Причина передчасного повернення листа через «відмову» є не дійсною. Враховуючи наведене, Ковпитське ВПЗ просило ГУ ДФС в Чернігівській області повторно надіслати вищевказаного листа для вручення адресату.

09.11.2015 р. позивач звернувся до ГУ ДФС в Чернігівській області з листом № 09/11, в якому зазначив, що ним не було отримано рішення ГУ ДФС в Чернігівській області, прийняте за результатами розгляду його скарги, та просив надіслати на адресу підприємства таке рішення.

Листом від 13.11.2015 р. № 31/3ПІ/25-01-10-04-12 ГУ ДФС в Чернігівській області повідомило позивача про те, що його скарга від 06.10.2015 р. була розглянута, за результатами розгляду винесено рішення від 22.10.2015 р. № 2865/1025-01-10-04-15, яке направлялось позивачу поштою з повідомленням про вручення, однак повернулось з відміткою про відмову адресата від одержання листа. До вказаного листа було додано копію рішення ГУ ДФС в Чернігівській області від 22.10.2015 р. № 2865/1025-01-10-04-15.

Зазначений лист позивачем отримано 17.11.2015 р.

23.11.2015 р. позивач подав до Державної фіскальної служби України вторинну скаргу № 23/01/11 (вхідний № 33852/6 від 25.11.2015 р.) на податкове повідомлення-рішення Чернігівської ОДПІ.

07.12.2015 р. ДФС України листом № 25933/6/94-94-10-01-02-25 повідомила ПП «Сигва» про те, що його скаргу залишено без розгляду та повернуто заявнику у зв'язку з порушенням ПП «Сигва» 10-ти денного строку подання такої скарги.

У вказаному листі ДФС України відповідачем зазначено, що днем отримання ПП «Сигва» рішення ГУ ДФС в Чернігівській області є 31.10.2015 р., оскільки таке рішення було направлено йому поштою з повідомленням про вручення та повернулось до ГУ ДФС в Чернігівській області із зазначенням причини невручення «за закінченням терміну зберігання», а отже, вважається врученим 31.10.2015 р.

Позивач, вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо не розгляду його скарги від 23.11.2015 р., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення ГУ ДФС в Чернігівській області від 22.10.2015 р. не було своєчасно отримано позивачем з незалежних від нього причин, позивач дотримався вимог законодавства та своєчасно звернувся до відповідача зі скаргою на податкове повідомлення-рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляд органами доходів і зборів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 р. № 848, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 848), Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (далі - Правила № 270).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п.п. 56.1, 56.2, 56.3, 56.6, 56.7, 56.8 ПК України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Аналогічні правові норми регламентовані п.п. 2.1 розділу ІІ, п.п. 3.1, 3.2 розділу ІІІ Порядку № 848, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п. 9.6 розділу ІХ Порядку № 848 у разі коли пошта не може вручити платнику податків рішення за результатами розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти рішення за результатами розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, рішення за результатами розгляду скарги вважається врученим платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до п.п. 114, 116 Правила № 270 одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази повертаються за зворотною адресою.

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Отже, законодавством регламентовано десятиденний строк, протягом якого платник податків має право звернутися до податкового органу вищого рівня зі скаргою на податкове повідомлення-рішення після його перегляду органом податкового контролю нижчого рівня.

При цьому, перебіг зазначеного строку починається з дати отримання платником податків відповідного рішення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що, як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішення податкового органу нижчого рівня було отримано позивачем 17.11.2015 р., а скарга до ДФС України подана 23.11.2015 р., тобто в межах десятиденного строку, регламентованого п. 56.6 ст. 56 ПК України та Порядком № 848, яким був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім цього, апеляційний суд встановив, що на поштовому повідомленні (довідці) про повернення до ГУ ДФС в Чернігівській області рекомендованого поштового відправлення для ПП «Сигва» відсутній підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти /а.с. 33/, та печатка підприємства, як таке прямо передбачено п. 114 Правил № 270, однак, відповідачем зазначені обставини помилково не були враховані, що призвело до безпідставного і неправомірного повернення позивачу його скарги.

Більш того, судова колегія відзначає, що в листі ДФС України від 07.12.2015 р. № 25933/6/99-94-10-01-02-25 відповідачем помилково зазначено, що вказане рекомендованого поштове відправлення для ПП «Сигва» від ГУ ДФС в Чернігівській області повернуто відправнику 31.10.2015 р. «за закінченням терміну зберігання» /а.с. 7/, що не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи /а.с. 33/, а також суперечить п. 116 Правил № 270, виходячи з приписів якого поштове відправлення може бути повернуто відправнику в разі неможливості його вручення адресату лише зі спливом одного місяця.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини та докази у їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, колегія суддів вважає, що в даному випадку у відповідача були відсутні достатні та необхідні правові підстави для повернення позивачу поданої ним скарги та залишення її без розгляду з підстав пропуску ним десятиденного строку звернення, а тому бездіяльність відповідача щодо не розгляду скарги ПП «Сигва» від 23.11.2015 р. є протиправною.

Доводи апелянта про те, що у нього були достатні та необхідні правові підстави вважати, що позивач отримав рішення податкового органу нижчого рівня 31.10.2015 р., апеляційний суд вважає не обґрунтованими, безпідставними і такими, що суперечать приписам п.п. 114, 116 Правил № 270.

Посилання апелянта на те, що 13.11.2015 р. ГУ ДФС у Чернігівській області направило апелянту копію свого рішення від 22.10.2015 р., а десятиденний строк слід відраховувати з дати отримання платником податків оригіналу такого рішення, судова колегія вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені обставини, як і те, що позивач не отримав первісного поштового відправлення від ГУ, не залежали від його волевиявлення і в жодному разі є достатньою і необхідною правовою підставою для позбавлення його можливості реалізувати своє право на адміністративне досудове оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого податкового органу до податкового органу вищого рівня.

Крім того, колегія суддів відзначає, що національні органи, керуючись вимогами законодавства, повинні застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для платника податків, забезпечувати здійснення належного захисту прав та законних інтересів платників податків і встановлення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами.

Аналогічний правовий підхід викладено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії» та від 14.10.2010 р. у справі «Щокін проти України».

Таким чином, дослідивши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів обставини, на які він посилається, і не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову, однак вважає, що судом при визнанні неправомірною бездіяльності відповідача щодо не вчинення заходів помилково не було конкретизовано, які саме заходи мав вжити відповідач, що призвело до неповного захисту порушеного права позивача і порушення вимог ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 162 КАС України, за змістом яких судове рішення повинно забезпечувати повний захист і гарантувати дотримання прав, свобод та інтересів сторін у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на це та виходячи з приписів ст. 56 ПК України і положень Порядку № 848, колегія суддів вважає, що в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо не розгляду скарги позивача в порядку, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Державної фіскальної служби України підлягає задоволенню частково, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року зміні в частині визначення способу захисту порушеного права позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 207 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для присудження таких витрат на користь позивача з огляду на наступне.

Так, представник позивача Серкін К.Ю. стверджує, що у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції позивачем були понесені судові витрати в розмірі 600,00 грн., з яких 80,00 грн. - витрати на прибуття представника позивача до Києва та 290,00 грн. - добові витрати представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 91 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту).

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» регламентовано, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У ст. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що всі судові витрати, включаючи розмір витрат на правову допомогу, її вид, факт надання позивачу такої допомоги та здійснення ним всіх інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема на відрядження представника до суду, входять до предмету доказування у справі та повинні підтверджуватися належними і допустимими доказами, у відповідності з вимогами ст. 70 КАС України, та відповідним розрахунком таких витрат (калькуляцією).

Аналогічний правовий підхід застосовано в ухвалах ВАС України від 30.10.2014 р. № Д/800/11/14 та від 05.10.2015 р. № К/800/56923/13.

Разом з тим, колегія суддів встановила, що в даному випадку витрати, на які посилається представник позивача /а.с. 128-129/, не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.

Так, подана до суду квитанція /а.с. 126/ не завірена печаткою суб'єкта господарювання, головним бухгалтером якого вона видана, не містить прізвища, імені та по-батькові особи, що її підписала, а також не містить відомостей про зміст та обсяг послуг, за які сплачена вказана в ній сума коштів (600,00 грн.), дату та номер договору, на підставі якого такі послуги були надані, а отже не може вважатися первинним та/або розрахунковим документом, не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не є належним і допустимим у розумінні ст. 70 КАС України доказом, на який посилається позивач.

Більш того, квиток на проїзд у автобусі / а.с. 127/ не персоніфікований, не містить даних ані про особу, яка здійснила проїзд, ані про особу, яка понесла витрати на його придбання.

Слід відзначити, що надана позивачем калькуляція по кожній складовій витрат, які за його твердженням ним понесені у зв'язку апеляційним розглядом справи /а.с. 129/ одночасно містить розрахунок на суму 870,00 грн. та вартість правової допомоги в розмірі 600,00 грн., хоча в іншому розрахунку /а.с. 128/ представник позивача зазначає, що до цих 600,00 грн. входить вартість квитка і його добові витрати. Крім того, у калькуляції також міститься посилання на договір без зазначення його дати та номеру і відомостей щодо його сторін. Письмові пояснення представника позивача /а.с. 128/ містять лише пояснення стосовно 80,00 грн. та 290,00 грн., що як зазначено вище, не підтверджуються належними і допустимими доказами. Решта суми (600-290-80=230 грн.) взагалі не обґрунтована, не підтверджена і не наведена в розрахунку.

Отже, суд не вбачає законних підстав для присудження судових витрат на користь позивача на стадії апеляційного оскарження, а тому відмовляє у їх стягненні.

Враховуючи вищенаведені правові норми та оцінивши надані докази у їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмовити приватному підприємству «Сигва» у присудженні з Державної фіскальної служби України судових витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом апеляційної скарги та витрат, пов'язаних із відрядженням представника приватного підприємства «Сигва» до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року в частині абзацу другого резолютивної частини рішення - змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати неправомірною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо не розгляду в порядку, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України, скарги приватного підприємства «Сигва» від 23.11.2015 р. № 23/01/11 про скасування грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області від 25.09.2015 р. № 000982224 форми С».

В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року - залишити без змін.

Відмовити приватному підприємству «Сигва» у присудженні з Державної фіскальної служби України судових витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом апеляційної скарги та витрат, пов'язаних із відрядженням представника приватного підприємства «Сигва» до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 19.05.2016 р.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Желтобрюх І.Л.